Географія туризму - Кузик С.П. - 4.2. Оцінка природних туристичних ресурсів

Сучасне вивчення природних ресурсів має широкий спектр підходів. Найпопулярнішими з-поміж них є технологічний (виробничий), екологічний, економічний, соціальний і географічний, а з поєднанням оцінок - еколого-економічний, економіко-географічний, соціально-географічний.

Під оцінкою природних ресурсів професор В. Руденко пропонує "...розуміти співвідносність встановлених змін у властивостях природно-ресурсних комплексів з їх природною просторовою або часовою мінливістю. Оцінка має переважно словесний опис і характеризується насамперед якісними відносними показниками"8.

Суть технологічної оцінки, на думку вченого, зводиться до визначення технічних можливостей задля досягнення певної мети з урахуванням природних і соціально-економічних умов. Така оцінка передує економічній, пов'язаній із кількісним (грошовим) визначенням економічної ефективності й соціальної вигоди від використання природних ресурсів з метою задоволення всезростаючих суспільних потреб9.

Екологічна складова у сучасних умовах, на наш погляд, повинна бути визначальною будь-якого природокористування. Тому екологічні витрати мають входити до складу виробничих витрат і впливати на собівартість продукції.

Економіко-географічна оцінка природних ресурсів пов'язана з оцінкою величини запасів цих ресурсів, потребою у них і сучасною можливістю використання, а також територіальною диференціацією, що й визначатиме місце доцільного їх застосування.

Оцінка природних туристичних ресурсів пов'язана з визначенням їхньої придатності для задоволення рекреаційно-туристичних потреб людини та просторового поширення відповідних компонентів, які можуть бути використані для активного відпочинку. Ще на початку 80-х років XX ст. М. Мироненко та І. Твердохлєбов запропоновали оцінювання природних рекреаційних ресурсів, куди, варто розуміти, входять і туристичні ресурси10. Процес охоплює чотири етапи:

1. Виокремлення об'єкта оцінки - природних комплексів, їх компонентів і властивостей.

2. Виділення суб'єкта дослідження, з позиції якого здійснюється науковий пошук доцільності їх використання.

3. Формування критеріїв оцінки, що визначаються метою дослідження та властивостями суб'єкта.

4. Розробка параметрів оцінювання, шкала оцінки.

Пропонується п'ятиступенева шкала оцінки з такою градацією: найсприятливіша, сприятлива, помірно сприятлива, малосприятлива, несприятлива.

Названі автори дотримуються трьох основних типів оцінювання природних ресурсів: медико-біологічного (деякі дослідники його ще називають фізіологічним - за ступенем комфортності); психолого-естетичного; технологічного. Такий підхід до оцінювання не втратив значущості й дотепер.

Медико-біологічний, або фізіологічний тип оцінки відображає вплив природних чинників на організм людини. Провідна роль тут належить клімату, який відображає багаторічний режим погоди певного регіону. Суть рекреаційно-туристичної оцінки клімату зводиться до вивчення залежності фізіологічного стану людини від впливу метеорологічних чинників. Прикладом такої оцінки можуть бути результати дослідження у Львівському відділені Інституту економіки АН УРСР (тепер - Інститут регіональних досліджень НАН України з вивчення Українських Карпат) за участю автора посібника. Критерієм оцінки слугувала тривалість сприятливого періоду для організації різних видів рекреаційного туризму, а інтегральним показником, який характеризує кліматичні особливості території, - температура повітря. На думку спеціалістів, середньодобова температура у межах (+15°)-(+20 °С) забезпечує найприємніше тепловідчуття людини і відповідає комфортному типу погоди з можливою організацією літніх видів відпочинку11. Важливо також визначити місяці року, коли кількість днів зі сприятливими типами погоди становить 50 % і більше. Наприклад, визначено, що сприятливий період для літнього відпочинку і туризму в Передкарпатті та Закарпатті триває 5 місяців (травень - вересень), у гірській місцевості Карпат - 3 місяці (червень - серпень), а в міжгірських котловинах - 4 місяці.

Для розвитку зимових видів відпочинку важливим показником є тривалість періоду із середньодобовими температурами повітря нижче 0 °С. Сприятливі умови для такого відпочинку - наявність снігового покриву товщиною не менше 10 і не більше 30-40 см за температури нижче мінус 5 °С та швидкості вітру до 5 м/с. Установлено, що кількість сприятливих днів для зимового відпочинку в Передкарпатті триває приблизно місяць (грудень - січень); у горах - З-5 місяців: у низькогір'ї(грудень - лютий) і в середньогір'ї (з другої половини листопада до початку травня). Отже, тривалість зимового туристичного сезону в Українських Карпатах загалом становить 5-6 місяців (від листопада до квітня)12.

Дослідники, оцінюючи клімат Карпатського регіону загалом, виявили, що для сезонних видів відпочинку (влітку, взимку) він триває впродовж 10 місяців на рік. Поза сезоном, тобто у зв'язку з несприятливими типами погоди, для розвитку туризму виділяють квітень і період - з другої половини жовтня до другої половини листопада.

Якщо розглядати питання про гірські території світу, то вони, на відміну від низинних, характерні висотною зональністю, де клімат змінюється не лише з висотою, а й значно залежить від крутизни й орієнтації схилів, форм рельєфу. Залежно від висоти існують зони адаптації людини у горах. Так, до 2 тис. м в організмі людини не відбувається особливих змін. Від 2 тис до 4 тис м над рівнем моря такі зміни виявляються. їх, безумовно, можна компенсувати, але вони потребують тривалої адаптації. На висоті понад 4 тис. м - зона неповної компенсації, де не вистачає кисню, що відчутно впливає на стан працездатності людини. Безперечно, подолання таких висот здійснюють фізично підготовлені особи, зазвичай спортсмени-альпіністи, туристи-екстремали.

Отже, Українські Карпати з найвищою її вершиною Говерлою (2061 м) практично доступні для всього загалу туристів, котрі для подолання таких висот не потребують особливої підготовки й тривалої адаптації.

Цікаву методику оцінки клімату, з метою розвитку оздоровчого туризму на локалізованому рівні, запропонував молодий учений-географ Львівського національного університету імені Івана Франка І. Рожко. Його оцінка ґрунтується на виборі трьох основних критеріїв: впливу середовища на людину; впливу людини на природне середовище; доцільності ведення рекреаційно-туристичного господарства на певній території. Основою для оцінки слугували крупномасштабні картографічні матеріали з доповненням відповідних тематичних карт, а також літературні й фондові матеріали18.

Системний аналіз чинників, якими є природні умови та ресурси, дав змогу визначити доцільність розвитку тієї чи іншої діяльності на певній території. Наприклад, для оцінки кліматичних особливостей і придатності клімату для оздоровчого туризму на локалізованому рівні запропоновано такі показники: середньодобова температура повітря; швидкість вітру; кількість випадків із дощем та іншими несприятливими умовами (табл. 4.1).

Таблиця 4.1. Оцінка придатності клімату для оздоровчого туризму

Оцінка придатності клімату

Кількість днів із сприятливою

середньодобовою температурою

Повторювання

випадків із сильним вітром (>10м/с),%

Дощі й інші несприятливі умови (кількість випадків), %

Непридатний

<10

>75

>75

Малопридатний

10-20

50-74

50-75

Умовно-придатний

19-40

25-49

25-49

Придатний

41-60

10-24

10-24

Найпридатніший

>60

<10

<10

Отже, за результатами оцінки придатності клімату для розвитку оздоровчого туризму на локалізованому рівні (див. табл. 4.1) виявлено, що найсприятливішими є території, де кількість днів із сприятливою середньодобовою температурою становить понад 60 %, а повторюваність випадків із сильними вітрами (понад ніж 10 м/с) - менше 10 %. Тривалість несприятливих природних явищ (кількість) становить не більше ніж 10 %.

Психолого-естетичний тип оцінювання природних ресурсів пов'язаний із естетичним сприйняттям світу людиною. Естетична цінність території пов'язана з визначенням емоційної реакції людини на природний ландшафт.

Питання такого оцінювання дуже складне через відсутність універсальних показників. Запропоновані методики суб'єктивні, оскільки відчуття краси нестандартне. Різноманітність ландшафту (відповідний рельєф, гідрокліматичний режим, біоценози, морфологічна структура) відповідає поняттю "пейзажне різмаїття", що містить ступінь мозаїчності ландшафту (відношення кількості контурів урочищ до площі ландшафту, яку досліджують), ступінь розмаїтості ландшафту (відношення видів урочищ до площі ландшафту), а також частота зміни зовнішніх ознак ландшафту на туристичному маршруті14.

Для естетичної оцінки природного комплексу І. Рожко пропонує застосовувати два показники - загальну оцінку ландшафту та оцінку покриття території15. Загальна оцінка враховує такі критерії, як максимум відносних перевищень, оглядовість, кількість видимих природних об'єктів і наявність подібних ландшафтів. Максимум відносних перевищень вираховується для ландшафту загалом, оскільки найповніше виявляє орографічні особливості. Оглядовість великою мірою визначає естетичну цінність території, яка широко сприймається з високо піднятих ділянок. Урахування різноманітності видимих природних об'єктів сприяє контрастності, що є важливим елементом пейзажності.

Оцінка покриття території диференціюється за природними й антропогенними компонентами. Природні складові - це ліси, чагарники, луки та водні, скельні й кам'яні об'єкти. До антропогенного блоку компонентів належать урбанізовані та рурбанізовані території, сільськогосподарські угіддя, території промислових підприємств.

Лісопокриті ділянки оцінюють за трьома показниками - породним складом, бонітетом і віком деревних порід. Чагарникові ділянки пропонують оцінювати за їхньою висотою і видовим складом, луки - за різноманітністю та приналежністю до висотного ярусу (в горах), кам'яні утворення - за характером залягання, що доповнює мозаїчність території. Наприклад, лісопокриті ділянки північних схилів Карпат, для яких притаманне поєднання зеленого та синьо-фіолетового відтінків, з емоційного погляду менше впливають на подорожуючих. Там, де переважають листяні породи (південні схили), хвойні посадки вносять у зовнішнє сприйняття ландшафту розмаїття, що сприяє підвищенню туристичної привабливості лісів і території, де вони ростуть.

. Водні об'єкти значно підвищують естетичну цінність природних комплексів. Критерієм оцінки річок є ширина і звивистість русла та висотний ярус, в якому вона протікає (за оцінюванням гористої місцевості).

Естетична оцінка сільськогосподарських угідь, що найактуальніше для теплого періоду року, пов'язана з визначенням складу угідь. Безумовно, найестетичнішими є сіножаті та пасовища, які особливо милують око у період сінокосу та викладання копиць.

Господарські об'єкти здебільшого негативно впливають на естетичну цінність території.

Естетична цінність пейзажу характерна зовнішнім і внутрішнім пейзажним розмаїттям. Зовнішнє розмаїття - це психологічне сприйняття людиною ландшафту, а внутрішнє визначають самою структурою ландшафту. Різноманітні ландшафти позитивно впливають на психологічний стан людини, піднімаючи життєвий тонус відпочиваючих.

Технологічна оцінка, за визначенням М. Мироненка та І. Твердохлєбова, відображає взаємодію людини і природного середовища через "технологію" рекреаційно-туристичної діяльності. Вона пов'язана з вивченням певного виду діяльності, тобто можливого його розвитку й інженерно-будівельного освоєння конкретної території. Суб'єктом оцінки є вся галузь, з позиції якої природний ресурс повинен володіти комфортністю, лікувальною властивістю, значними запасами, тривалим періодом експлуатації та іншими якостями.

Вибір критеріїв технологічної оцінки незавершений, оскільки йдеться про всю галузь, а не про вимоги окремих людей. Лімітуючими чинниками може бути дискомфортність клімату або відсутність території для нової забудови16. На завершальному етапі оцінювання природних туристичних ресурсів можуть виникати питання альтернативного використання території, що особливо актуально під час складання генеральних схем їхнього розвитку, в процесі туристичного районування та вирішення інших науково-практичних завдань розвитку окремих комплексів. Дуже важливо також правильно вибрати форму оцінки. Найпопулярнішою на сучасному етапі є бальна й економічна система оцінок. Якщо перша дещо простіша для порівняння отриманих результатів, то економічна відповідає вартісним показникам обґрунтування доцільності розвитку та ефективності експлуатації туристичних ресурсів і території як носія цих благ.

4.3. Економічна оцінка природних туристичних ресурсів
4.4. Оцінка історико-культурних туристичних ресурсів
4.5. Інфраструктура туризму
4.6. Людські ресурси
4.7. Інформаційні та інформаційно-віртуальні туристичні ресурси
Розділ 5. Основні форми туризму
5.1. Міжнародний туризм
5.2. Внутрішній туризм
Розділ 6. Географія основних видів туризму
6.1. Рекреаційний туризм
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2018
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru