Географія туризму - Кузик С.П. - 4.4. Оцінка історико-культурних туристичних ресурсів

Досвід багатьох країн світу, зокрема розвинутих, засвідчує, що історико-культурні об'єкти можуть бути визначальними у формуванні попиту на туристичні ресурси і впливатимуть на отримання значних доходів. За даними офіційної статистики, такі доходи найбільші в Німеччині, СПІА, Великій Британії, Франції, Італії, Японії, Австрії. У 2007 р. вони становили відповідно 83,1, 76,3, 72,3, 36,7, 27,3, 26,5, 10,6 млрд дол .³³. Пам'ятки історії та культури у згаданих країнах взяті під охорону, добре впорядковані й постійно відновлюються. Це дає змогу вміло використовувати їх на ринку туристичних послуг.

У нашій державі (доходи від розвитку туризму в 2007 р. становили 3,3 млрд дол.) історико-культурні об'єкти практично не оцінені як туристичні ресурси, більшість визначних пам'яток не введені у туристичні маршрути, що призводить до їхнього обмеженого використання. Усе це відчутно впливає на вітчизняний туристичний бізнес, який за належної реклами може давати значний економічний і соціальний ефект.

В Україні взято під охорону 70 тис. пам'яток історії та культури, в тому числі понад 12 тис. пам'яток архітектури з добре збереженими ансамблями. До них належать центр Львова (наприкінці 1998 р. він увійшов до Списку зі всесвітньої спадщини ЮНЕСКО і став одним із найцінніших - в історико-культурному сенсі міст світу), а також Київ зі спорудами епохи Київської Русі - собором Святої Софії з прилеглими монастирськими спорудами, Києво-Печерською лаврою. Славну архітектурну спадщину має місто Жовква (Львівська область), Кам'янець-Подільський (Хмельницька область). Останній за кількістю пам'яток архітектури посідає третє місце після Львова і Києва³⁴. Визначні пам'ятки архітектури є у Чернігові, Луцьку, Ужгороді, Білгород-Дністровському, Батурині, Хусті, Чернівцях та багатьох інших містах України. Високу історичну пізнавальну цінність становлять руїни Херсонеса в Криму, Ольвії у Миколаївській області та ін.

Чимало в Україні монастирських комплексів, котрі є центрами паломництва, палацово-паркових ансамблів, замків й інших пам'яток історії та культури, які мало використовуються з пізнавальною метою й опинилися поза межами активного туристичного процесу в Україні.

Пам'ятки історії та культури можна розглядати з різних поглядів, і вони можуть бути предметом вивчення багатьох наукових дисциплін. Переважно під ними розуміють окремі споруди, предмети, пам'ятні місця, пов'язані з історичними подіями, витвори матеріальної та духовної культури, що мають історичну, наукову, художню або іншу культурну цінність. На наш погляд, історико-культурні пам'ятки, котрі входять або можуть увійти до складу туристичних ресурсів, необхідно розглядати не як окремі об'єкти з певною історичною чи культурною цінністю, а як поєднання відповідних видів ІКТР, що мають високу атрактивність, можуть відігравати вагому роль у формуванні світогляду народу й формувати історико-культурний туристичний потенціал поселення, місцевості, регіону.

Кількість пам'яток історії, археології, містобудівних об'єктів, пам'яток монументального мистецтва в Україні становить 49147 одиниць. З-поміж областей за кількістю відомих об'єктів вирізняють Львівську область (3934), АР Крим (3441), Київську (2886), Чернівецьку (2859) й Одеську (2663) області. За кількістю найвизначніших пам'яток історії, археології, містобудування й архітектури та монументального мистецтва виокремлюють Волинську (17,3 %), Закарпатську (13,4), Львівську (12,9), і з найменшою - Запорізьку (0,2), Донецьку (0,5) і Луганську (0,6 %) області.

Отже, пам'ятки історії та культури в Україні розміщені дуже нерівномірно. Однак кількісний показник цих пам'яток ще не дає уяви про рівень їхньої пізнавальної цінності й привабливості та придатність для організацій пізнавальних рекреаційних занять або введення у відповідні туристичні маршрути. Тому необхідне вимірювання інтенсивності властивостей за певними якісними ознаками. Відомий дослідник туризму В. Мацола із Закарпаття пропонує оцінювати рекреаційно-туристичну значущість території за щільністю пам'яток історії та культури на 100 км² площі. Причому він рекомендує визначати щільність пам'яток найвищого класу (загальнонаціонального та міжнародного значення). Беручи за основу показники в Україні, де щільність усіх фіксованих пам'яток становить 7,9 одиниць на 100 км², пам'ятки загальнонаціонального значення становлять 0,7 і відповідно у Львівській області - 18 і 1,8. Дотримуючись таких даних, В. Мацола пропонує оцінювати одним балом території, де ці показники дорівнюють менше 7,9, двома балами - 8-18 і трьома - понад 18 одиниць/100 км^{2 35}. Безперечно, такий підхід можна застосовувати для оцінки ІКТР великих регіонів, а не для визначення історико-культурного туристичного потенціалу поселення чи навіть окремого адміністративного району.

Мінчанка Н. Полінова запропонувала підхід, який для оцінки пізнавальної цінності містить критерії: рівень організації об'єктів для показу; місцезнаходження туриста стосовно об'єкта огляду⁴⁰. За рівнем організації історико-культурні об'єкти в такому випадку розподіляють на спеціально підготовлені для показу і не підготовлені, а за місцезнаходженням суб'єкта до об'єкта огляду - на інтер'єрні й екстер'єрні історико-культурні об'єкти. Ці термінологічні звороти, а також поняття про необхідний час огляду історико-культурних об'єктів ми взяли до уваги, розробляючи оціночні шкали запропонованої бальної системи оцінок ІКТР.

За останні роки все частіше використовують вартісну оцінку, насамперед природних туристичних ресурсів. Така оцінка історико-культурних пам'яток дуже складна, чи навіть небажана через їхню високу суспільну значущість. За економічної оцінки ІКТР можна враховувати прямий ефект від експлуатації пам'яток - плата за вхід, екскурсійне обслуговування та ін. Бальну систему оцінок на практиці застосовують достатньо широко, зокрема у тих випадках, коли певне явище не можна точно виміряти, але є потреба хоча б у приблизній його оцінці, а також тоді, коли немає потреби в точному вимірі якогось явища.

Сутність бального підходу оцінки історико-культурних туристичних ресурсів полягає в тому, що оціночні шкали побудовані на подальшій структуризації видових компонентів відповідно до історико-культурної вагомості явищ, які їх характеризують, і часу, необхідного для огляду таких об'єктів. Необхідний час огляду визначають спеціалісти-експер-ти. Що більше часу витрачають для пізнання об'єкта, то вища пізнавальна цінність, а це означає: вищий оціночний бал йому присвоюють.

Найскладнішим і відповідальним завданням виявилась розробка оціночних шкал для окремих показників. Адже необхідно було визначити певні закономірності для переходу від виміру до оцінки. У запропонованій методиці подано 14 підгруп, які отримали внаслідок структуризації п'ять підвидів ІКТР. Кожному з них притаманний логічний набір показників, що оцінюються за п'ятибальною шкалою (1 - дуже низька; 2 - низька; 3 - середня; 4 - висока; 5 - дуже висока) (табл. 4.3).

Таблиця 4.3. Бальна шкала оцінок історико-культурних туристичних ресурсів

Продовження табл. 4.3

Продовження табл. 4.3

Закінчення табл. 4.3

Пам'ятки історії та культури - важливі об'єкти огляду на туристичних маршрутах, екскурсіях, подорожах. їх вважають цінним джерелом інформації, чинником формування національної самосвідомості українського суспільства. У таких умовах дуже важливо якнайповніше визначити рівень привабливості всіх компонентів ІКТР.

Оцінка археологічних об'єктів як залишків матеріальної культури минулих епох характеризує життя та діяльність людей у вигляді окремих старовинних предметів або комплексів, відкритих завдяки археологічним розкопкам, і зводиться до визначення рівня їхньої привабливості та пізнавальної цінності. Остання більше відповідає можливості уявного відтворення відвідувачем історичної епохи чи окремої події, що пов'язані з ними. Так, стоянка, оцінена у запропонованій шкалі двома балами, для пересічного туриста постає як неукріплене давнє поселення з малопотужним культурним шаром, позбавлене довготривких споруд. А давні городища (оцінене в чотири і п'ять балів) вважаються поселеннями, укріпленими одним або кількома земляними,

деревоземляними, глинобитими, кам'яними або цегляними валами та зовнішніми ровами, і для його пізнання необхідно потратити значно більше часу.

Другу і третю підгрупи, що належать до історико-культурних туристичних ресурсів, О. Бейдик вирізняє як біосоціальні рекреаційно-туристичні ресурси³⁷. Ця специфічна складова об'єднує історико-культурні й інші об'єкти, пов'язані з певними історичними подіями, з життєвим циклом видатних людей, учасниками історичних подій. Наприклад, "Меморіальні пам'ятки, пов'язані з історичними подіями, національно-визвольними змаганнями, війнами, бойовими та культурними традиціями", охоплюють дуже широкий спектр історико-культурних об'єктів: від пам'ятних місць, що оцінюють балом, до групи пам'яток (меморіальні музеї, парки, споруди, пам'ятні таблиці та ін.), які справляють враження на глядачів завдяки художньо-естетичним якостям або оригінальністю зовнішніх форм й оцінюються найвищим балом у п'ятиступеневій системі оцінок пізнавальної значущості.

Третя підгрупа, що охоплює "Пам'ятники учасникам історичних подій, національно-визвольних змагань, війн, діячам історії та культури", за логічною схемою оцінки дуже нагадує попередню підгрупу пам'яток історії та культури. Існує лише виняток: тут беруть до уваги пам'ятники учасникам історичних подій, діячам історії та культури. Найвищим балом оцінено показник групи пам'ятників з високою архітектурно-мистецькою цінністю.

Важлива складова ІКТР - пам'ятки архітектури та містобудування, які за типологічним розмаїттям якісно вирізняються з-поміж інших блоків. За підрахунком О. Бейдика, в Україні найбільшу кількість становлять пам'ятки громадської архітектури - 955. У згаданій групі виділяють Львівську область - понад 20 %, м. Київ - 11,8 %, Хмельниччину - 10,9 % і АР Крим - 8,4 %. За пам'ятками військової архітектури (в Україні налічується 145 таких об'єктів) виокремлюють АР Крим (40), Хмельницьку (ЗО), Львівську та Харківську області (по 12). Серед архітектурних монументів (13) вигідно вирізняється Львівщина - 6 і м. Київ - 2³⁸.

З-поміж архітектурних об'єктів загальновизнані пам'ятки оборонного будівництва, зокрема ті, що добре збереглися. Це замки, фортеці, монастирські комплекси, яких в Україні є понад 200^зв. У полі зору туристичного сприймання можуть бути частково збережені елементи оборонних укріплень, що дуже поширені в Україні і вимагають спеціального дослідження. Дотримуючись цього, ми у нашій шкалі оцінок взяли до уваги такий вагомий показник цінності, як стан фізичного збереження пам'яток оборонного будівництва.

Не менш привабливими пам'ятками архітектури є сакральні споруди -церкви, костели, синагоги тощо. У загальній сукупності в Україні їх налічується 1189⁴⁰. Тут важливий показник цінностей не стільки вікова глибина пам'яток архітектури, скільки стильові ознаки, за якими враховується вік споруди, навіть мистецька цінність об'єкта⁴¹. Комплекси культових споруд розташовані переважно у великих містах.

Пам'ятки народної архітектури (до них належать житлово-господарські й церковні будівлі) часто використовують у туристичній справі. Оригінальністю, вишуканістю форм і надзвичайною привабливістю вони урізноманітнюють архітектурний ландшафт довкілля. Традиційно народне будівництво дійшло до нас у численних пам'ятках дерев'яної архітектури, що локалізується здебільшого у сільській місцевості.

Найпопулярніший вид народної архітектури - традиційне житло, зокрема хата. Це затишна, білена ззовні та всередині будівля, крита соломою. Вона є етнографічною ознакою українського народу.

З-поміж господарських споруд, які можуть бути пам'ятками народної архітектури, вирізняються клуні (обмолочували збіжжя), хліви (утримували худобу), комори (зберігали запаси зерна), ужиткові речі тощо. Такі споруди найпоширеніші у середній і південній частині України.

Найоригінальнішим і найпривабливішим видом народної архітектури в Україні є дерев'яні церкви (їх вважають шедевром світового зодчества), а також дзвіниці, каплиці, і навіть плебанії (місце проживання церковнослужителів).

У запропонованій шкалі оцінок пам'яток народної архітектури взято до уваги широкий діапазон їхньої наявності та рівня привабливості - від окремих будівель з елементами народної архітектури, які оцінюються балом, до групи будівель і цілих поселень у вигляді музеїв під відкритим небом (скансени) з найвищим оціночним балом.

Громадські споруди, до яких належать народні школи, народні доми, корчми, а також господарські виробничі споруди (водяні млини, вітряки, перші гідроелектростанції та ін.)" можуть практично застосовуватись і сьогодні. Здебільшого їх вважають привабливими об'єктами туристичного огляду. Відтак найвищим балом оцінено добре збережені пам'ятки громадських споруд.

Палацово-паркові ансамблі - вагома частина архітектурної спадщини України. Вони мають достатньо обширну мережу старовинних палаців, парків і вирізняються не лише історико-культурною значущістю, адже чимало з них безпосередньо використовують із туристичною метою.

З утратою оборонного значення замків (середина XVIII ст.) різко розширилася географія палацового будівництва, розміщеного за межами міст-фортець, повсюдно і дуже часто у сільській місцевості. Найбільшого розмаху палацово-паркове будівництво досягло в XIX ст. Зазначимо, що в Україні таке будівництво було важливим елементом економічного зростання багатьох поселень, центрами формування систем розселень. У запропонованій методиці оцінки палацово-паркових ансамблів за основу величини балу беремо рівень їхнього збереження та стан упорядкованості.

Оцінення сучасних пам'яток архітектури (окремі житлові, виробничі, культурні, освітянські, спортивні й інші споруди або їх групи) зводиться до рівня використання найновіших технічних засобів у будівництві та стан їхньої атрактивності в сучасному архітектурно-ландшафтному середовищі.

Популярні серед туристів вироби народних майстрів. Найповніше вони експонуються в музеях, які часто відвідують ті, хто відпочиває. Водночас туристи дуже зацікавлені у придбанні художніх виробів ручного виготовлення.

У шкалі оцінок "Пам'ятки професійних художніх промислів" і "Пам'ятки народних художніх промислів" первинними показниками є і кількість фахових майстрів та народних умільців, котрі мають експозиції власних творів, і наявність музейних експозицій художніх творів професійних майстрів або творів народних умільців. Останні оцінені найвищим балом.

Наукові джерела засвідчують, що народне мистецтво художніх промислів розвивалося складно. Здавна воно прогресувало як творчість селян і мешканців передмість у вільний від хліборобських занять час. Згодом такі майстри відійшли повністю від землеробства і почали займатись лише певним "рукомеслом", тобто ставали ремісниками, фаховими майстрами. Розпад феодальної системи господарювання привів до того, що ремісництво стало набутком і сільських майстрів. Нині під ремісництвом розуміють не лише фахове мистецтво, а й сучасні високохудожні твори народних умільців з ткацтва, килимарства, токарства, гутництва, гончарства та ін.⁴²

Значно вплинули на підвищення туристично-пізнавальної атрактивності поселення району наявність та рівень зосередження етнографічних пам'яток.

Український народ володіє колосальним духовним потенціалом, який зосереджений у традиційній культурі, зокрема в матеріальній. Він охоплює найдавніший трипільський період і до сучасності. Особливо це простежується у традиційному хліборобстві (на етнічних територіях України населення з давніх-давен займалось не лише обробітком землі, а й тваринництвом, допоміжними заняттями та промислами). Праця на землі вимагала певних знарядь, необхідних для оранки, збору зернових і под., технологій її обробітку, догляду за культурами і зберігання врожаю.

Пам'ятки музейної культури, які найкраще експонуються в етнографічних музеях, музеях народної архітектури та побуту (у запропонованій системі оцінок саме музеям із такими експозиціями присвоєно найвищий бал), відображають не лише матеріальний процес, а й абстрагують елементи хліборобства - культ землі, магія слова, магія предмета. Тобто у цілісній системі народно-традиційної культури кожна речова пам'ятка - органічна єдність матеріального та духовного.

З-поміж ІКТР виокремлюють пам'ятки фольклору. Саме слово "фольклор" перекладено з інших мов як народна мудрість, усна творчість. "У фольклорі відображені різні вияви життєдіяльності людини, її матеріальні та духовні потреби, історичне буття, соціальні відносини, характерні реалії сімейного й громадського побуту, філософія, вірування, релігійні, морально-етичні, звичаєво-правові настанови, естетичні ідеали, людські переживання"⁴³, - зауважує професор Р. Кир-чів. Отже, фольклор є вагомою складовою духовної культури народу, його окремішності, що всебічно впливає на рівень привабливості та популярності територій, зокрема на міжнародних туристичних маршрутах.

Український фольклор складається з віршового та прозового підрозділів. Якщо віршування найкраще виражено у пісенності, то проза об'єднує жанри усної творчості - казки, легенди, перекази, усні оповідання, анекдоти.

Поширення окремих видів або жанрів фольклору створює привабливе тло для території. Так, календарні обрядові пісні пов'язані з трудовою діяльністю людини, їх обов'язково виконують під час свят першого вигону худоби на полонину в туристичному регіоні Карпат або на свято першого снопка, що відзначають в Україні майже повсюдно. Не менш цікаві календарні пісні новорічного циклу - колядки та щедрівки. Вони мають повсюдний характер, але найурочистіше їх виконують у Карпатському туристичному регіоні під час новорічно-різдвяних свят, фольклорних фестивалів та ін. Ще збереглися в народній пам'яті веснянки (у Західній Україні їх називають гаївками, гагілками), котрі символізують прихід весни.

Якщо поетичний фольклор найкраще виражено через народну пісню, то проза знаходить місце у розповідях екскурсоводів про гуманістичні принципи життя, людські чесноти населення туристичного краю. Так, перекази як жанр прозового фольклору часто використовують в екскурсійній інформації про Хмельницького, Богуна, Мазепу, Залізняка, Довбуша, невідомого партизана-повстанця та ін.

У наш час неоднаково збережені жанрові види фольклору. Наприклад, у Карпатах найпоширеніші обрядові народні пісні, коломийки, казки, легенди; Наддніпрянщині - історична, зокрема козацька пісня; Лівобережній Україні - дума. Урахування певних регіональних особливостей фольклорної традиції у туристичній діяльності не впливає на політичне розчленування народу, а навпаки, посилює поетичну виразність і водночас - культурно-пізнавальну привабливість конкретної території.

Наступний етап оцінювання пов'язаний з об'єднанням покомпонентних балів, отриманих за окремими блоками історико-культурних туристичних ресурсів, в інтегральну величину. Загальна сума балів характеризує пізнавальну цінність ІКТР окремого поселення або місцевості:

1 = 1 1 = 1 1 = 1 і = 1 і-1

де А - інтегральний показник пізнавальної цінності історико-культурних туристичних ресурсів окремого поселення, місцевості; Р - компоненти пам'яток історії та культури; Т - компоненти архітектурних пам'яток; б - компоненти художніх промислів і ремесел; Л - компоненти етнографічних пам'яток; ^ - компоненти пам'яток народної творчості.

Для зручності оцінювання (зіставлення та порівняння оціночних параметрів) важливо ввести поняття "коефіцієнт пізнавальної цінності" (К ). Він дорівнює відношенню суми отриманих балів оцінки ІКТР окремого поселення, місцевості до максимально можливої кількості балів, яка наведена у шкалі оцінок:

к ^А

^гаах

де А - сума балів пізнавальної цінності історико-культурних туристичних ресурсів окремого поселення, території (блоку); А - максимально можлива сума балів за шкалою бальної системи оцінок.

Цей коефіцієнт зручний для визначення рівня привабливості не лише комплексу історико-культурних ресурсів, а й окремих блоків. Для цього достатньо поділити отриману суму балів на максимально можливу кількість балів у розрізі окремих блоків ІКТР.

Зауважуючи значення К_р9 можна здійснити таке ранжуван-ня рівнів пізнавальної цінності ІКТР:

0,86-1,00 - унікальні;

0,65-0,85 - високоатрактивні;

0,45-0,64 - середньоатрактивні;

0,25-0,44 - малоатрактивні;

менше 0,25 - неатрактивні.

У Карпатському туристичному регіоні зосереджена значна кількість історико-культурних пам'яток. Рівень його туристичного використання, як і в усій Україні, поки що невисокий. Тут зареєстровано понад 7 тис. пам'яток архітектури. Вони становлять найбільшу атрактивність як туристичні об'єкти⁴⁴.

Ми спробували дослідити пізнавальну цінність ІКТР міст та інших поселень Карпатського регіону - Івано-Франківської, Закарпатської, Львівської та Чернівецької областей (табл. 4.4). Більшість міських поселень Карпатського регіону належать до високоатрактивних і середньоатрактивних. До групи високоатрактивних потрапили не лише середні міста (за кількістю населення) - Дрогобич, Коломия, Мукачеве, а й малі (Самбір, Косів, Трускавець). Тобто пізнавальна цінність ІКТР не визначається величиною міста, а залежить від наявності історико-культурних об'єктів, їхньої структури та пізнавальної цінності наявних ресурсів.

Групування міст за пізнавальною цінністю має і теоретичне, і практичне значення. Так, високоатрактивним поселенням, якими є Ужгород, Мукачеве, Дрогобич, Коломия, Самбір, Косів, Трускавець, необхідно надавати перевагу під час прокладання міжнародних і всеукраїнських туристичних маршрутів, адже у них зосереджені всі види ІКТР.

Середньоатрактивні поселення можна використовувати для часткового розвантаження високоатрактивних. Через

ці поселення доцільно прокладати місцеві туристичні маршрути, маршрути вихідного дня, а також радіальні маршрути із високоатрактивних центрів, де здебільшого розташовані відомі туристичні бази, санаторії, пансіонати відпочинку й інші рекреаційні заклади.

Зазначимо: ми оцінювали лише історико-культурні туристичні ресурси. Тому можлива ситуація, що відомі туристичні центри, якими є, наприклад, Воловець, Ворохта, за пізнавальною цінністю ІКТР будуть вважатися малоатрактивними. Одначе, беручи до уваги високу привабливість і значення природних туристичних ресурсів, ці поселення успішно використовують для розвитку оздоровчого туризму, гірськолижного спорту та відпочинку. Цей приклад засвідчує, що результати оцінки ІКТР повинні застосовувати переважно для розвитку пізнавального туризму. Безперечно, поєднання високої пізнавальної цінності ІКТР з унікальними природними ресурсами створює сприятливі умови для розвитку всіх видів туризму та відпочинку.

Запропонована методика дуже зручна для оцінки історико-культурних пам'яток сільської місцевості, зокрема у процесі визначення привабливості для розвитку зеленого туризму. Отримані результати можуть змінити тенденційні стереотипи про пізнавальні можливості окремих сільських поселень і району загалом, стати у пригоді насамперед освітянам, зацікавленим у прокладанні місцевих краєзнавчих маршрутів найпривабливішими поселеннями з метою всебічного вивчення історії та культури рідного краю.

Ми також спробували оцінити ІКТР сільської місцевості Карпатського регіону. До уваги взяли понад 700 сільських поселень, які є центрами сільських рад. Оцінка історико-культурних пам'яток підтвердила, що сільські території переважно не вирізняються високою концентрацією історико-культурних туристичних ресурсів. Виняток становили: у Закарпатській області - Мукачівський і Ужгородський райони; Івано-Франківській - Косівський і Коломийський; Львівській - Дрогобицький, Сколівський, Старосамбірський, Самбірський, Стрийський райони, яким притаманна висока пізнавальна цінність ІКТР. У більшості названих районів розвиваються відомі туристичні центри - Мукачівський, Сколівський, Дрогобицький, Косівський. Винятком можна вважати лише Старосамбірський район (щоправда, потенційні можливості для розвитку оздоровчого туризму тут значні). Сприятливі природні й кліматичні умови дають підставу вважати райони перспективними для розвитку і літніх, і зимових видів туризму.

За наявністю історико-культурного потенціалу в сільській місцевості, як підтверджує здійснена оцінка в Карпатському регіоні, переважають райони середньої привабливості. У Закарпатській області їх налічується вісім із тринадцяти районів; в Івано-Франківській - п'ять; у Чернівецькій - два, у Львівській - жодного (рис. 4.5).

Рис. 4.5. Туристична атрактивність території Карпатського регіону України

В історико-культурному сенсі малопривабливих районів небагато у Карпатському регіоні: у Закарпатській області - Перечинський, Великоберезнянський, Воловецький, Міжгірський; Івано-Франківській -Долинський, Рожнятівський; Чернівецькій області - Вижницький і Путильський. Це гірські райони, що вирізняються передусім унікальними природними туристичними ресурсами, які вже використовують або будуть використовувати для розвитку переважно гірських видів туризму.

Отже, запропонована методика оцінки пам'яток, що належить до історико-культурної спадщини українського народу, дасть змогу якнайповніше визначити туристично-пізнавальний потенціал окремого поселення, місцевості, району і сприятиме ефективному функціонуванню та прибутковості туризму.