Географія туризму - Кузик С.П. - 4.6. Людські ресурси

Вивчення людських ресурсів - важлива складова географії туризму. Адже завдяки їм вирішується два важливих завдання. З одного боку, населення - є носій людських ресурсів - це споживач туристичних послуг, а з іншого - формує трудоресурсний потенціал трудомісткої галузі економіки, якою є туризм.

Трудові ресурси - працездатна частина населення країни, що володіє фізичними й інтелектуальними можливостями для виробництва матеріальних благ і послуг. До населення у працездатному віці належать жінки від 14 до 54 років і чоловіки 16-59 років. До складу трудових ресурсів входять особи пенсійного віку та підлітки (14-15 років), котрі працюють. Пенсіонери, які не працюють, не належать до трудових ресурсів. Основні категорії населення трудових ресурсів України показані у табл. 4.5⁶⁰.

Таблиця 4.5. Чисельність населення України, млн осіб

Основою кадрового потенціалу будь-якого підприємства є економічно активне населення, тобто частина населення, яка забезпечує виробництво товарів і надає різноманітні послуги, в тому числі й туристичні.

До економічно неактивного населення (поза робочою силою) належать люди, що не зайняті: учні й студенти; пенсіонери; інваліди; особи, зайняті у домашньому господарстві, доглядають дітей, хворих; безробітні й особи, які припинили пошук роботи, але можуть працювати, та ті, котрим немає необхідності працювати.

Економічно активне населення розподіляють на зайнятих і безробітних. До категорії зайнятих входять особи у віці 15-70 років, а також особи, які виконували роботу за наймом, тимчасово відсутні на роботі через хворобу або травми, догляду за хворими та ін.

До категорії безробітних (за методологією МОП) належать особи 15-70 років, котрі на певний момент працездатні, але не мають роботи чи заробітку, зареєстровані в органах зайнятості або шукають роботу і згодні приступити до роботи.

Туристичний продукт можна "виробляти" водночас із його споживанням. За визначенням Г. Яковлева, ці особливості й визначають своєрідний характер праці в туризмі⁶¹: велика часка живої праці; велика ступінь впливу на процес виробництва та реалізацію туристичного продукту суб'єктивних чинників і туристичного підприємства, і клієнта; комплексність виробництва туристичного продукту - результату злагодженої роботи самостійних колективів, праця котрих підпорядкована задоволенню потреб клієнта.

Аналіз кількості економічно активного населення в Україні (табл. 4.6) засвідчує, що існує соціальна група "безробітні", значна частина яких могла б працювати у галузі туризму. Тим паче, що збільшення кількості тих, хто відпочиває в регіонах, спричиняє збільшення кількості зайнятих місцевого населення у цій сфері діяльності. У Карпатських областях (Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська та Чернівецька) з високим розвитком туризму зайнятість населення у віці 15-70 років є чи не найнижчою в Україні, становлячи відповідно 59,4; 52,8; 56,6 і 56,5 % (2007 р.). Подальше розширення туризму не створюватиме проблем зі забезпеченістю трудовими ресурсами. Так, у Карпатських областях відсоток зайнятих працездатного населення найнижчий, у середньому в Україні він становить 58,7 %, а в Карпатських областях - 56,3 %.

Таблиця 4.6. Кількість економічно активного населення України, зайнятих і безробітних, тис. осіб

Дослідження засвідчують, що на 1 тис. туристів, котрі зупиняються в готелях, створено 279 місць працевлаштування у самому туризмі та 107 - для зайнятості, не пов'язаної з туризмом безпосередньо⁶², а саме - на будівництві й ремонті об'єктів розміщення туристів, у харчовій промисловості, сільському господарстві, у галузях обслуговування - на транспорті, в закладах, які беруть участь в організації видовищних заходів, спортивних змагань, об'єктах ресторанного і готельного бізнесу та ін.

Особливість туристичної галузі полягає в тому, що її зростання приводить до створення додаткових робочих місць незалежно від рівня розвитку країни. Тому всі країни світу зацікавлені у розвитку туризму. Причому вплив туризму на зайнятість - визначальний чинник для багатьох невеликих країн і територій: Антили, Багами, Мальдіви та інші, які суттєво залежать від розвитку цього сектору економіки. У згаданих країнах понад 21 % працездатного населення зайнято у розвиток туризму (табл. 4.7)⁶³.

Таблиця 4.7. Групування країн і території за відсотками зайнятості у сфері туризму

У високорозвинутих країнах відсоток зайнятості у туризмі значно менший. Він становить 4-5 %. Однак абсолютні показники зайнятості в туризмі достатньо високі. Так, у СІЛА в сфері туризму зайнято 9 млн осіб, що перевищує кількість тих, хто працює у сільському господарстві, автомобільній, електронній, сталеплавильній і текстильній промисловості. В Європі цей показник навіть вищий, аніж у США. Він дорівнює майже 10 %. Причому затрати на створення робочого місця у туризмі у 20 разів менші, ніж у промисловості⁶⁴.

У країнах, що розвиваються, зокрема в тих, де темпи розвитку туризму постійно зростають (Індонезія, Єгипет, Індія, Таїланд, Туреччина та ін.), створюють значно більше робочих місць, аніж в інших галузях економіки. Тут туризм сприяє вирішенню питань повнішої зайнятості працездатного або економічно активного населення.

Специфікою туризму є також і те, що в ньому широко зайняте жіноче населення, яке не потребує високої кваліфікації. Наприклад, у готелях і ресторанах Фінляндії, Швеції, Австрії, Австралії, Великої Британії, Канаді частка жіночої праці становить від 76 до 58 %.

Відповідно до інформації Всесвітньої ради подорожей і туризму, на початок XXI ст. у сфері туризму налічувалося понад 350 млн робочих місць. Тепер у цій галузі економіки зайнятий кожен десятий працівник світу⁶⁵.

Вивчення людського ресурсу пов'язане з такими важливими питаннями, як встановлення попиту на туристичні послуги. Безперечно, його обсяг залежить від багатьох чинників, зокрема загальної чисельності населення, динаміка якого безпосередньо впливає на цей показник. Кількість населення у світі зростає. Це особливо характерне для країн третього світу. З-поміж інших чинників, котрі активно впливають на розвиток туристичного ринку в світі, В. Кварталь-нов вирізняє⁶⁶:

- старіння населення;

- збільшення кількості працюючих жінок;

- тенденції до пізніх шлюбів;

- збільшення частки одиноких людей;

- швидке зростання бездітних сімейних пар порівняно зі зростанням народонаселення;

- збільшення сімейного доходу;

- збільшення тривалості оплачуваних відпусток;

- послаблення імміграційних обмежень;

- тенденція до пониження вікового цензу переходу на заслужений відпочинок;

- усвідомлення можливостей туризму.

Так, люди старших вікових груп (від 55 - жінки і 60 - чоловіки) починають все більше брати участь у розвитку туризму. Основними постачальниками цієї категорії туристів у світі є США, Японія, Канада, європейські високорозвинуті країни. Ці люди матеріально забезпечені, їм притаманна висока фізична активність. Підраховано, що впродовж року старші вікові групи здійснюють 2,4 поїздки у межах своєї країни і 0,8 поїздки - за кордон⁶⁷.

Збільшення кількості працюючих жінок, тенденція до пізніх шлюбів і зростання доходів на кожного члена сім'ї впливає на збільшення кількості ділових поїздок, поїздок з метою відпочинку й оздоровлення. Подружжя, яке бере пізній шлюб, має значно більше фінансових можливостей для поїздок за кордон, проведення медового місяця.

Збільшення частки одиноких людей і бездітних сімей впливати ме на розширення сегмента туристичного ринку - "поїздки для одиноких" з метою відпочинку. Збільшення тривалості оплачуваних відпусток сприятиме зростанню потреб у найрізноманітніших поїздах, що загалом впливатиме на кількість прибутків і доходів від розвитку туризму.

Послаблення імміграційних обмежень також сприятиме переміщенню людських ресурсів із країн третього світу до розвинутих країн, де значна їх частина трудовлаштується у туристичні галузі. Уже на сучасному етапі у Швейцарії кожен другий робітник - іммігрант, Німеччині - третій, будучи зайнятими у секторах готельного та ресторанного бізнесу. Майже не поступаються за таким співвідношенням туристичні заклади Італії, Іспанії, Португалії.

Вагоме питання подальшого розвитку туризму - підготовка фахівців, котрі могли б працювати у готельному та ресторанному бізнесі, стати екскурсоводами, маркетологами і менеджерами найрізноманітніших видів туризму.

У світі склалися дві системи підготовки кадрів для туризму, їх умовно називають європейською й американською. Якщо за американською системою кадри для туризму готують в університетських коледжах, то за європейською - у вищих спеціалізованих закладах, забезпечуючи бакалаврський рівень підготовки. У Центрально-Східній Європі такі кадри навчають в університетах на кафедрах географічного (Польща), економічного (Сербія) або історичних факультетів (Литва)⁶⁸.

В Україні кадри для туризму розпочали готувати ще в 70-х роках XX ст. Після звернення Республіканської ради з туризму до Київського держаного університету імені Тараса Шевченка на базі географічного факультету (кафедра фізичної географії) розпочалася підготовка методистів-організаторів туристично-екскурсійної справи на рівні спеціалізації фаху "Географія".

За роки незалежності України кадри для туризму готують понад 150 навчальних закладів. Майже половина з них - це університети, які займаються підготовкою спеціалістів управлінського рівня. Київські професори Я. Олійник та О. Любіцева пропонують впорядкувати, тобто диференціювати вищі навчальні заклади, що готують кадри для туризму. Визначальною у розв'язанні цієї проблеми повинна бути держава, яка указами, нормативними актами сприятиме підвищенню якості підготовки кадрів відповідно до вимог і потреб сучасного національного та світового туристичного ринку⁶⁹. Відтак підготовку управлінських кадрів мають здійснювати класичні університети. "Фахові" університети можуть спеціалізуватися на підготовці працівників середнього рівня для готельно-ресторанного бізнесу, організації туристичної діяльності. На базі технікумів та училищ потрібно навчати кадри виконавчої ланки та робочих спеціальностей.

Важливим питанням кадрового забезпечення туристичної галузі є підготовка персоналу. В період економічної кризи, коли знижуються потоки клієнтів, наприклад, для власників готельного бізнесу, що залишається найслабшою ланкою в українській сфері обслуговування, важливо організовувати навчання власного персоналу-покоївок, чергових, портьє, рівень яких здебільшого не відповідає сучасним вимогам. Такі тренінги доцільно організовувати й на інших ділянках туристичної діяльності.

Отже, туризм залишається вагомою сферою працевлаштування для економічно активного населення, а якість обслуговування туристів може значно підвищитися з упорядкуванням освітніх закладів, що готують кадри для туризму відповідно до потреб національного та світового туристичного ринку.