Географія - Гілецький Й. Р. - ЕГП

Площа — 2,8 млн км2. Населення — 39,9 млн осіб.

Федеративна республіка — 23 провінції та столичний федеральний округ. Столиця — Буенос-Айрес.

ЕГП

Арґентина займає південно-східну частину Південної Америки, південно-східну частину о. Вогняна Земля та прилеглі острови. Межує на північному сході з Уругваєм, Бразилією та Парагваєм, на півночі — з Болівією і на заході має видовжений кордон, який проходить, по горах Анди, з Чилі. Три чверті її кордонів — сухопутні. Протяжність території з півночі на південь — 3700 км, а із заходу на схід — 1400 км. Довжина берегової лінії Атлантичного океану — 2500 км.

Із прикордонними країнами, які значною мірою мають схожу спеціалізацію, Арґентина має невеликі обсяги зовнішньоторговельних зв'язків. Широкий вихід до узбережжя Світового океану, а також протяжний сухопутний кордон у цілому сприяють вигідності ЕГП країни. Водночас значна віддаленість від своїх основних торговельних партнерів у Північній Америці, Південно-Східній Азії та Європі вимагає великих транспортних витрат для здійснення зовнішньоекономічних зв'язків.

Населення

Природний приріст населення в Аргентині залишається досить значним — 11 на 1000 осіб. Середня тривалість життя становить для чоловіків 72 роки, а для жінок — 79 років. Діти віком до 14 років становлять у державі близько 27 %, а особи віком понад 65 років — 10 %.

До відкриття території Аргентини іспанцями корінних жителів (індіанців) тут було дуже мало. Сьогодні їх кількість також незначна. Проживають вони в основному у резерваціях. Отже, населення Аргентини — це в основному іммігранти з Європи. Віддаленість Аргентини від Європи спочатку не сприяла притоку сюди іммігрантів. До набуття незалежності Аргентини кількість іммігрантів не перевищувала 500 тис. осіб. Спочатку сюди мігрували іспанці та італійці, а вже потім французи, німці, поляки, євреї, росіяни та українці. Кількість останніх за різними джерелами коливається від 100 до 500 тис. осіб. Наприкінці XIX на початку XX ст. потік мігрантів до Аргентини значно зріс при цьому поряд з європейцями, сюди почали переселятись представники південної та південно-східної Азії. Ядро аргентинської нації склали "креоли" — нащадки іспанських колоністів.

Середня густота населення — більше як 12 осіб на 1 км2. Найгустіше заселена північно-східна частина країни — Ла-Платська низовина, де гус-- тота населення становить ЗО і більше осіб на 1 км. Понад 2/3 аргентинців живуть у межах Пампи.

Аргентина — високоурбанізована країна. Найбільша міська агломерація — район Буенос-Айреса (1/3 міських жителів країни). У містах проживає понад 80 % населення. Для Аргентини характерні такі типи міст: портово-промислові (Росаріо, Ла-Плата, Санта-Фе, центри з переробки сільськогосподарської сировини (по всій Країні), спеціалізовані центри важкої промисловості, міста-курорти (у передгір'ях Анд і на узбережжі Атлантичного океану).

Економічно активне населення становить близько 40 %. У промисловості зайнято 20 % працюючих, і вони створюють 24 % ВНП, у сільському господарстві, відповідно — 12 % і 15 %.

Природні умови і ресурси

Аргентина має значні запаси водних та гідроресурсів, її гідротехнічний потенціал, який значною мірою визначається наявністю багатьох гірських річок та водоспадів, оцінюється більш як у ЗО млн кВт.

Мінеральні ресурси Аргентини є різноманітними, але не досить великими за запасами. Зокрема в надрах Аргентини залягає близько 500 млн т нафти і близько 700 млрд м3 газу. Є також невеликі поклади вугілля. Перспективною на запаси нафти і газу є шельфова зона Атлантичного океану. Тому в перспективі поклади паливних ресурсів країни можуть бути збільшені. В останні роки в Аргентині виявлені значні запаси уранових руд, що є передумовою розвитку тут атомної електроенергетики.

На заході держави, у передгір'ях Анд, відкриті значні поклади залізних руд. Аргентина також багата на деякі руди кольорових металів, зокрема берилію, вольфраму, міді, свинцю, цинку. Є поклади хімічної сировини, зокрема самородної сірки та боратів, які використовуються в фармацевтичній промисловості. Країна добре забезпечена покладами будівельних матеріалів, особливо мармуром і гранітом. Аргентині не вистачає власних мінеральних ресурсів і значну їх частину вона імпортує.

Середній показник забезпеченості водними ресурсами на одну особу в Аргентині найнижчий серед країн материка, але значно виший за більшість країн Європи. Лісом укрито лише 12—13 % території Аргентини.

За рельєфом країна поділяється на дві частини: низовинну — північ і схід та височинну — захід і південь. На крайньому заході країни простягнись Анди з їхніми найвищими вершинами. Рельєф Аргентини, виходячи з точки зору освоєності її рівнинних територій, є сприятливим для розвитку господарства країни.

Клімат Аргентини визначається, передусім, її географічним положенням. Він характеризується циркуляцією тропічних і помірних повітряних мас. При цьому взимку в межі Аргентини можуть проникати антарктичні повітряні маси. Територія Аргентини лежить у межах двох кліматичних поясів: північна частина — у субтропічному, південна — у помірному кліматичному поясі. Клімат північно-східної Аргентини, де зосереджена переважна частина промислового потенціалу і більшість населення, має сприятливі агрокліматичні умови для розвитку сільського господарства.

Земельний фонд Аргентини становить 280 млн га. Сільськогосподарські угіддя мають площу 150 млн га. Водночас, у структурі сільськогосподарських угідь висока питома вага орних земель, які займають близько 35 млн га. Близько 100 млн га займають луки та пасовища.