1. Предмет, метод та завдання країнознавства

2. Глобальні просторові структури і країнознавство

3. Територія в країнознавстві

4. Географічне положення країни

5. Природа країни

6. Розселення населення

7. Народонаселення країни

8. Інфраструктура в країнознавстві

9. Порівняння і типологія в країнознавстві

10. Політична карта світу

1. ПРЕДМЕТ, МЕТОД ТА ЗАВДАННЯ КРАЇНОЗНАВСТВА

1.1. Методологічні основи предмета науки

Наука - це пізнання дійсності, або сфера людської діяльності, функція якої полягає в теоретичній систематизації об'єктивних знань про об'єктивний світ.

Результат наукової діяльності полягає в сукупності знань, які лежать в основі об'єктивної картини світу. Фактами існування тієї чи іншої науки є роботи з її історії, монографії, посібники, підручники, статті в наукових журналах і т. п.

В поняття науки входять не лише знання про світ, які отримані в межах даної науки, але й усі її методичні досягнення, з допомогою яких отримані знання. Отже, наука включає знання про предмет власного дослідження та знання про методи та його історію.

Метод наукового дослідження - це система розумових і практичних операцій, які націлені на розв'язання певних пізнавальних завдань з урахуванням певної пізнавальної мети.

Функція методу полягає в тому, що з його допомогою отримують нову інформацію про навколишню дійсність, заглиблюються в сутність явищ та процесів, розкривають закони і закономірності розвитку, формування і функціонування об'єктів, які досліджуються. Від якості методу, правильності його застосування залежить істинність отриманого знання [Шаблій, 2003].

Розглядаючи метод науки, то приблизно до початку ХХ ст. в науці домінувала концепція "онтологізму", коли вчених більше цікавили факти про предмети дослідження, уявлення про сутність процесів і явищ. Наприклад, в географії проявлявся інтерес, передусім, до "білих плям" на географічних картах. В епоху інформаційно-технологічної революції в ХХ ст. частіше проявляється концепція "гносеологізму", тобто зацікавленість до методології і методів. Вчені визнають, що метод і процес пізнання є не менш важливими, ніж власне знання про світ.

Зріла наука - це система з розвиненою системою знань про еволюцію ідей та методи дослідження.

Відомий британський філософ К. Поппер виділив у нашому існуванні три світи:

- перший - світ об'єктивних знань;

- другий - суб'єктивний світ досвіду (досвід повсякденного поведінкового середовища);

- третій, знання, які нагромаджені в книжках, комп'ютерах та інших засобах інформації, котрі в своєму речовому втіленні входять до складу першого світу.

Знання, які зберігаються в третьому світі, є доступними сучасним і майбутнім поколінням дослідників незалежно від того, коли вони отримають ці знання.

Безпосередньо до завдань науки належать опис (характеристика), пояснення та прогнозування процесів і явищ дійсності, які складають предмет вивчення даної науки. Наука має не тільки пізнавальне (фундаментальне) значення, але й спрямована на вирішення конкретних практичних завдань.

В наукознавстві виникло уявлення про науку як складну сукупність нормативних систем. До нормативних систем насамперед належать уявлення про предмет науки, існуючі методи дослідження, способи організації знань. Наука на певному відрізку часу досить сильно відповідає певним нормам, є застандартизова-ною, а наукова діяльність являє собою дії відповідно до нормативів чи зразків.

Американський наукознавець Томас Кун доказав нелінійність розвитку будь-якої науки. Він відкрив цикли чергування екстенсивних й інтенсивних періодів розвитку науки.

Екстенсивна наука базується на визначеній парадигмі (з франц. - приклад, зразок), тобто на визначеній теоретичній концепції. Парадигма дає науковому суспільству модель постановки проблем і способів їх вирішення. Проте на певному періоді існування науки виникають аномалії, відхилення від очікуваних результатів. Починається інтенсивний період розвитку науки. Виникає скачок в пізнанні світу.

Перегляд парадигм, традицій - це постійний процес й ознака розвитку будь-якої науки. Основна ознака, відповідно до якої одна наука відрізняється від іншої, - предмет її дослідження, який суттєво відрізняється від об'єкту дослідження. Багато вчених вважають, що об'єкт науки - поняття ширше і фундаментальніше, ніж її предмет.

На думку Шаблія О. І. об'єктом науки загалом є певний фрагмент (частина) реальності - предметної чи духовної, на який спрямована її увага (рефлексія) і який опосередкований системою понять і категорій, а також методами дослідження [Шаблій, 2003]. Так, об'єктом дослідження в регіональній географії виступає широкий просторовий діапазон географічних утворень:

- виділені за різними принципами і критеріями макрорегіони світу;

- групи держав;

- окремі країни;

- райони.

Об'єкт дослідження не вичерпує проблему визначення предмету дослідження. Кожна наука досліджує певну сторону об'єкта - його властивості (риси), відношення, процеси. Предметом науки називається та сторона об'єкта, на дослідження якої звернена головна увага науки. Без відповіді на питання, які властивості та які зв'язки об'єкта вивчати, неможливо скласти програму дослідження. Отже, питання предмету - це основне питання конкретної науки. Для того, щоб впевнено поставити проблему і завдання, а також скласти програму дослідження, необхідно знати, на що спрямоване дослідження і де проходять його межі.

Предметну область сучасного країнознавства доцільно розглянути детальніше. Варто відмітити, що в географії виникають процеси, які є різноспрямованими, проте взаємопов'язаними: диференціація й інтеграція.

Процес диференціації підтверджується появою нових наук - соціальної, культурної, психологічної (поведінкової), рекреаційної географії.

Проте при міждисциплінарних дослідженнях такий підхід є неможливим. Не випадково інтеграційні тенденції в сучасній географії не знаходять конкретного прояву. Залишається лише комплексне країнознавство, спрямоване на збереження цілісності всієї географії.

Галузеві економіко-географічні дисципліни в своїй методології спираються виключно на специфіку галузей. Проте кожна галузь - це не самоціль розвитку, а лише елемент такої великої системи, як господарство країни, в якому регрес окремих галузей може бути прогресивним в силу прогресу трансформації господарства загалом.

Країнознавець, спираючись на комплексний підхід, бачить галузь в контексті розвитку господарства як системи.

Країнознавство є наукою і навчальною дисципліною, яка комплексно вивчає країни і регіони світу, досліджує, систематизує й узагальнює дані про їхню природу, населення, внутрішні просторові відмінності [Масляк, 2008].

Об'єктом вивчення країнознавства є країни як основні одиниці сучасної соціально-політичної організації світу, а також їх великі частини (райони, штати, області, провінції тощо) і різні міждержавні регіональні та глобальні угрупування.

Країни і регіони світу вивчає не лише країнознавство, вони є об'єктом вивчення й історії, географії, філософії, суспільствознавства, культурології, соціології, геології та інших наук і навчальних дисциплін. Кожна з них досліджує лише певну сторону об'єкта, тобто його конкретні властивості, явища, процеси і відношення. Та складова об'єкта, на яку найбільше спрямована увага тієї чи іншої науки і називається її предметом.

Предметом країнознавства є країни і регіони світу як єдині системи, що складаються з різнорідних, але взаємопов'язаних елементів, які діють як єдине ціле на світовій політичній арені. Країнознавство інтегрує в собі універсальні знання про країни, відображаючи цілісну картину буття основних одиниць соціально-політичної організації світу. Системною універсальністю предмета країнознавства є наступні твердження:

- всі сфери функціонування суспільства будь-якої країни є тісно взаємопов'язаними між собою;

- неможливо отримати цілісної картини тієї чи іншої держави або регіону при вилученні того чи іншого її елементу (сфери, регіону);

- велике значення має взаєморозміщення країн і регіонів стосовно одне одного у географічному (геополітичному) просторі;

- країни і міждержавні утворення існують у часту, який разом з простором визначають буття людей, народів і суспільств;

- будь-яка система (країна) складається з підсистем нижчого ієрархічного рівня, до яких переважно належать територіально-управлінські системи (штати, губернії, області, провінції тощо);

- функціонування територіальних утворень (країн і регіонів) відбувається постійною зміною їх станів унаслідок як внутрішньої, так і зовнішньої взаємодії елементів [Масляк, 2008].

Конкретними об'єктами дослідження країнознавства є галузеві (територіальні) чи просторово-територіальні форми організації країн загалом, чи окремих їх частин.