Німецька школа описового державознавства зародилася в німецьких університетах у XVII - XVIII ст. Усі, хто навчалися в університетах повинні були вивчати напам'ять численні відомості про країни і міста, території, населення, господарство, державний устрій, армію, фінанси та ін. Характерними рисами цього напрямку була перевантаженість фактами і слабкість просторового аналізу зв'язків між ними.
Близькими до німецького країнознавства були комерційна географія і комерційне країнознавство, тобто товарознавство в його географічній інтерпретації. Оскільки зовнішня торгівля країн-метрополій, які мали заморські колонії, потребувала захисту, то в комерційну географію включалися і питання військової географії. Проте ці наукові школи не визначили основний напрямок еволюції країнознавства.
Антропогеографія сформувалася як наукова школа в середині XIX ст. Назву ввів німецький вчений Ф. Ратцель, хоча напрямок розвивався ще швидше.
Ратцель, який є автором "Антропогеографії" та "Політичної географії", сформулював завдання антропогеографії як вивчення розселення у взаємозв'язку з відмінностями навколишнього географічного середовища, а також способу життя людей, що виникає в процесі розселення.
Французька школа географії людини кінця XIX - початку XX ст. характеризується чітко вираженим країнознавчим напрямком. Його представник Відаль де ла Блаш відомий перш за все своїм шедевром "Картини географії Франції". У ній, зокрема, він порівнює країну з особистістю. Тому людині в цій школі географії приділялося особливе місце.
Це перша відмітна риса французької школи - гуманістичний підхід. Друга риса - велике мистецтво опису.
У французькому країнознавстві відсутньою була чітка й обґрунтована схема характеристики території. Матеріал викладався так, щоб читач відчув "аромат" території. Принцип був таким. Вибиралися найбільш вражаючі деталі, які впливають на уяву, і вони зближалися між собою в тексті. Поряд часто ставилися далекі один від одного факти, наприклад, політичні, археологічні і кліматичні.
Цікавими є думки вченого про географічну специфіку території. Він наголошував на взаємній гармонії між ландшафтом і людською діяльністю. Вираженням взаємодії природи і людини під час адаптації людини до природи Відаль де ла Блаш вважав "спосіб життя", який він називав "первинним основним" предметом дослідження. Варто зазначити, що географи французької школи країнознавства вивчали в першу чергу зовнішні прояви в ландшафті діяльності людини. Тому в роботах школи основний акцент ставився на сферу, в якій людина була найтісніше зв'язана з природою, найбільше від неї залежала. Промислові райони і великі міста, як правило, не вивчалися.
Країнознавчо-краєзнавчий напрям французької школи географії не відрізнявся глибоким теоретичним обґрунтуванням. Розвиток ідей концептуального рівня Відаля підтримав його учень Ж. Брюн. І. А. Вітвер відзначає два основних принципи географії людини, розвинутих Брюном.
Перший - "принцип людської діяльності", у процесі якого безупинно змінюються географічні факти.
Другий - "принцип взаємозв'язку", який означає складання (формування) географічного об'єкта в результаті взаємодії окремих елементів, а також взаємодії даного району чи країни з іншими районами, країнами, зі світовим господарством. Брюн підкреслював, що "географія - не інвентар, а історія; не перерахування, а система" [Вітвер, 1998, с. 519].
Російський вчений М. М. Баранський вважав країнознавство просторовою наукою, наголошуючи на надзвичайному впливу природного середовища на розвиток суспільства. Головною проблемою в країнознавстві М. М. Баранський вважав проблему дослідницького синтезу.
Єдиного погляду на зміст країнознавства, як наукової дисципліни немає. Можна виділити наступні трактування країнознавства:
- наука, яка вивчає конкретні території на відміну від галузевої географії;
- наука, яка вивчає весь комплекс географічних явищ на визначеній території, на відміну від галузевої географії, яка вивчає визначену частину географічної оболонки в масштабах усієї планети;
- наука, яка вивчає весь комплекс географічних явищ на визначеній території, проте лише в межах фізичної чи суспільної географії;
- організаційна форма об'єднання різноманітної інформації про визначену країну чи район.
1.4. Країнознавство в системі географічних і суміжних наук
2. ГЛОБАЛЬНІ ПРОСТОРОВІ СТРУКТУРИ І КРАЇНОЗНАВСТВО
2.1. Тенденції глобального розвитку
2.2. Цивілізаційний підхід
2.3. Теоретичні проблеми цивілізаційного підходу
2.4. Цивілізації світу
2.5. Геоекономічна структура світу та завдання країнознавства
3. ТЕРИТОРІЯ В КРАЇНОЗНАВСТВІ
3.1. Простір, територія в географії