Країнознавство - Мальська М.П. - 2.2. Цивілізаційний підхід

2.1. Тенденції глобального розвитку

Докорінних змін зазнає і світовий економічний розвиток. Роздробленість світу, його поділеність на країни поборюється шляхом налагодження зв'язків між людьми через транснаціональні комунікаційні мережі. Завдяки розвитку та взаємодії безлічі мереж, які постійно ущільнюються, глобальна (наддержавна) сфера розвивається дуже швидко. Комунікаційні мережі забезпечують різні види людської діяльності й інтересів та обслуговують не тільки гігантські корпорації, а й дрібних підприємців у сфері матеріального виробництва, послуг, фінансів. Обмінюючись знаннями і досвідом у реальному режимі часу, люди об'єднуються в співтовариства за спільністю політичних, моральних, расових, мовних, релігійних інтересів. Прикладами таких об'єднань є міжнародні групи "зелених", неурядові, жіночі, правозахисні та інші організації.

Людство завжди прагнуло максимально передбачити майбутнє, в тому числі шляхи розвитку країн. Для цього створюються нові теорії. Існують дві головні геополітичні теорії радикальних змін: оптимістично-раціоналістична і конфронтаційна.

Згідно з першою теорією, після холодної війни не залишається ідеологічних причин для того, щоб знову розпочати війну. Держави будуть зближуватися й уподібнюватися одна одній, спостерігатиметься тенденція до стирання кордонів. На противагу їй, конфронтаційна теорія вважає, що держави через суперечливість їхнього розвитку будуть розділятися.

Під впливом нових процесів у світовому розвитку формуються уявлення про нову географію. Змінюється методологія дослідження країн світу. Глобальний географічний аналіз поєднується з зростанням інтересу до дослідження унікальних ознак країн та їхніх районів.

З'являються цивілізаційні та світогосподарські інтерпретації сучасності, які впливають на країнознавчі дослідження. Значну роль у вивченні країн відіграють модернізаційні теорії, які дають уявлення про трансформації в країнах, особливо з традиційними структурами, що стають сучасними.

Цивілізаційні, світогосподарські та інші підходи, які характеризують траєкторію сучасного світового розвитку, сприяють розширенню меж країнознавства як географічної науки, порушують нові проблеми, пов'язані зі зміною світогляду країнознавців.

2.2. Цивілізаційний підхід

Одними з найбільших територіальних утворень, до яких входять держави, країни як частини цілого, є цивілізації. Просторово цивілізації охоплюють великі культурні суперсистеми. Для країнознавчого дослідження надзвичайно важливо те, що багато суспільно-історичних процесів й особливостей країн можна побачити лише в контексті їхньої приналежності до цивілізаційного поля, частиною якого вони є. Універсальним підходом, що допомагає виділяти крупніші таксономічні одиниці - цивілізації, є врахування культурних особливостей розвитку.

Цивілізація (від лат. civilis - громадський, державний) - це спосіб життя великої спільноти людей, що посідає певну територію, сповідує свою релігію, розвиває власні культурні традиції й систему цінностей, удосконалює оригінальний комплекс суспільно-економічних відносин. Історично сформована культурна спільність людей характеризується неповторним способом життя.

Цивілізація розвивається за власними законами і характеризується такими параметрами, як геополітичне становище, природні ресурси і господарська діяльність, етнодемографічна ситуація, державний лад і політична система, зовнішня політика, культурно-релігійні здобутки. Саме цивілізаційний підхід дає можливість дослідити конкретний фактичний матеріал, з'ясувати місце і роль окремих країн і народів у регіональній і світовій історії. Поняття цивілізацій пов'язується з багатьма особливостями народів і країн: характером культури, духовності і менталітету (особливості світосприйняття, моралі, етики й етнопсихіки).

Американський археолог та етнограф Л. Морган у книзі "Давнє суспільство" (1877) виділив три великі періоди в історії людства дикунство - варварство - цивілізація. Зміна періодів відбувалася завдяки значним інноваціям, які кардинально змінювали спосіб життя людей. Перехід від дикунства до варварства був зумовлений появою землеробства, тваринництва, винайденням гончарного круга та зміною кам'яного і дерев'яного посуду глиняним, появою тканого одягу тощо. Важливим моментом в еволюції людства від варварства до цивілізації було: поява писемності, а також математики, астрономії; суспільний поділ праці; поява міст; утворення держав. Сучасне значення терміна "цивілізація" відрізняється від того, що означає певний історичний період, і відображає лише найвищий рівень групування людей за ознакою культури.

Першу цілісну теорію, що прагнула пояснити розвиток людства з цивілізаційних позицій, напередодні другої світової війни запропонував науковий керівник Британського королівського інституту міжнародних відносин Арнольд Джозеф Тойнбі (1889-1975). Він виділив 36 цивілізацій, однак у 12-томному "Дослідженні історії" детально описав 21 локальну цивілізацію, що циклічно змінювали одна одну. У ХХ ст. з них залишилося вісім: візантійська, російсько-ортодоксальна, ісламська, індуська, далекосхідна (Південно-Східна Азія), китайська, японо-корейська і західна. Усі вони розвивалися за принципом історичної круговерті й проходили п'ять стадій: виникнення, зростання, кризу, дезінтеграцію й загибель. Рушійною силою розвитку цивілізацій, на думку історика, слугував "життєвий порив" творчої еліти, а тривалість їхнього існування залежала від співвідношення між нечисленною елітою і нетворчою масою суспільства.

А. Тойнбі у своїй концепції підкреслює існування тісного зв'язку цивілізації з тією чи іншою всесвітньою релігією, яка формується не з моменту зародження цивілізації, а під час кризового стану та стає своєрідною духовною відповіддю на кризу. Відповідно до цієї концепції, головним критерієм визначення культурно-історичної спільності людей у межах світових регіонів (з історично мінливими межами) є єдність релігії, що визначає спільність історичного розвитку, звичаїв і формує стійкий регіональний тип високої культури. Надаючи релігії роль системотворчого цивілі-заційного критерію, А. Тойнбі використовував поняття релігії не як віровчення, а як системи, що визначає нормативні цінності та відмінності духовного світу людей.

Релігії визначили найсуттєвіші розбіжності між людьми - у ставленні до духовних цінностей, тому сакральні стереотипи є найбільш консервативними та інерційними. Вони, на відміну від політичних норм, здатні менше змінюватися. Наприклад, можна бути громадянином двох країн, проте неможливо бути одночасно християнином і мусульманином.

Цивілізації, чи культурні суперсистеми, значною мірою визначають основні прояви соціокультурного життя: організацію і функції малих груп і культурних систем, менталітет і поведінку індивідів, безліч конкретних історичних подій, тенденцій і процесів.

Отже, цивілізація - це простір, культурна зона, сукупність культурних характеристик і феноменів. У багатьох дефініціях саме культура виступає основною ознакою цивілізації.

Поділ народів на цивілізації за культурними характеристиками та їх поділ на раси за фізичними характеристиками подібні між собою. Однак поняття "цивілізація" і "раса" не є тотожними. Люди однієї раси можуть бути поділені за цивілізаційною ознакою. Наприклад, великі релігії - християнство й іслам - охоплюють суспільства, що належать до різних рас.

Відмінності між людськими групами визначаються цінностями, віруваннями, інститутами та соціальними структурами, а не расовими особливостями. Етнічні групи, національності, релігійні групи, навіть окремі села - усі вони різняться культурою на різних рівнях диференціації. Диференціація культур і цивілізацій методично складне питання. Існує кілька підходів до виділення цивілізацій, зокрема, історичний, історико-генетичний та релігійно-світоглядний.