Географія - Олійник Я.Б. - 1.2. Горизонт. Сторони горизонту

1. ПЛАН МІСЦЕВОСТІ

1.1. Поняття про план місцевості

План — зображення на горизонтальній площині у великому постійному масштабі невеликої частини земної поверхні. Плани складаються переважно у масштабі 1:2000 і більше. На них зберігається обрис усіх елементів ділянки, але в зменшеному вигляді. Це зменшення залежить від взятого для плану масштабу. Для зображення на плані тих чи інших предметів застосовують певні умовні знаки. Так, наприклад, для позначення хвойного лісу використовують знаки у вигляді ялиночки, межі лісу виділяють крапками, лучну рослинність — парними рисочками, плодовий сад — рівним рядом маленьких кружечків.

Нерівності земної поверхні — рельєф — зображуються на планах горизонталями. Горизонталі — це лінії на земній поверхні, усі точки якої лежать на одній і тій самій висоті над рівнем океану. Горизонталі проводяться через рівне число метрів по висоті (по вертикалі). В поясненні до плану (у "легенді") завжди показують відстань між горизонталями по прямовисній лінії, взяту для даного плану, тобто різницю їхньої висоти, наприклад 2,5,10 м. Зображення рельєфу горизонталями дає змогу по карті розв'язувати багато різних завдань, які виникають при вивченні країни і при проектуванні найрізноманітніших інженерних споруд (залізниць, доріг, каналів, гребель, водосховищ тощо).

Окрім умовних знаків місцевих предметів і рельєфу, на планах є пояснювальні надписи населених пунктів, рік, озер та інших предметів.

1.2. Горизонт. Сторони горизонту

Горизонт — частина земної поверхні, яку видно на відкритій поверхні. Діаметр видимого горизонту збільшується з висотою місця спостереження; на висоті ока дорослої людини він становить 4,5—5 км, на висоті 100 м — до 36 км. Лінія, де небо ніби межує із земною поверхнею, називається лінією горизонту. Сторони горизонту — чотири головні точки горизонту: північ, південь, схід і захід. Проміжні сторони горизонту: північний захід, північний схід, південний захід і південний схід.

1.3. Способи орієнтування на місцевості. Вміння користуватися компасом

Визначення сторін горизонту на місцевості називається орієнтуванням. Найпоширеніші такі способи орієнтування на місцевості: за Сонцем, Полярною зіркою, місцевими прикметами, компасом.

При орієнтуванні за Сонцем враховується те, що найвище воно перебуває над лінією горизонту опівдні. В Північній півкулі в цей час воно завжди буває на півдні, і тінь від різних предметів падає на північ. Якщо сонячного дня поспостерігати за довжиною тіні від жердини, застромленої в землю, то виявиться, що найкоротша тінь о 12 годині місцевого в Північній півкулі часу і буде направлена на північ. Лінія, проведена в напрямку тіні з півдня на північ, називається полуденною лінією, або лінією меридіана. Лінії, розміщені перпендикулярно до неї, вкажуть схід і захід.

Безхмарної ночі можна орієнтуватися за Полярною зіркою. Полярна зірка — найяскравіша зірка у сузір'ї Малої Ведмедиці, вона розміщена поблизу Північного полюса. Для її знаходження спочатку визначають сузір'я Великої Ведмедиці, яке нагадує за формою "ківш" (з чотирьох зірок) і "ручку" (з трьох зірок). М пелено продовжують лінію, яка з'єднує дві крайні зірки "ковша", і на п'ятикратній віддалі від них по прямій знаходять яскраву зірку в сузір'ї Малої Ведмедині — Полярну зірку.

Орієнтуються на місцевості також і за місцевими прикметами. Наприклад, найбільш волога, тіньова сторона дерев і каменів переважно північна, на ній ростуть мохи і лишайники. З північного боку дерев, які ростуть на відкритій місцевості, менше гілок, з південної—більше, річні кільця з південного боку більш потовщені в порівнянні з північною. Похилий схил мурашника переважно звернений на південь, більш крутий — на північ. Крім того, мурашки будують мурашники з південного боку каменів, дерев, пнів. Весною північ і південь можна визначити і за схилами горбів та ярів (на схилі, зверненому на південь, сніг тане раніше порівняно зі схилом, який звернутий на північ).

Найнадійніший спосіб визначення сторін горизонту — за компасом. Компас — прилад, який вказує напрям магнітного меридіана. Його дія ґрунтується на магнітному полі Землі, яке впливає на стрілку компаса. Кінець стрілки компаса, що показує на північ, називається північним. Він вказує напрям на північний магнітний полюс. Протилежна стрілка компаса (південна) спрямовується на південний магнітний полюс. Магнітні полюси земної кулі — точки на земній поверхні, в яких сходяться магнітні силові лінії. Вони не збігаються з географічними (істинними). Координати магнітних полюсів: магнітний полюс на півночі (72° пн. ш. і 96° зах. д.) і на півдні (70° пд. ш. і 150° сх. д.). Через те, що географічний і магнітний полюси лежать у різних місцях, напрям стрілки компаса на магнітний полюс не відповідає напрямові географічного меридіана. Між цими двома напрямами утворюється кут, який називається магнітним схиленням. Кожне місце поверхні Землі має свій кут схилення. Його величина враховується при точному визначенні сторін горизонту (вона вказана на топографічній карті або в спеціальних таблицях). Компас широко використовується при навігації, літаководінні, геодезії, гірській справі, артилерії та ін. Розрізняють магнітний, механічний (гігрокомпас), радіокомпас і астрокомпас. Для визначення сторін горизонту необхідно покласти компас на рівну поверхню і встановити стрілку (синій кінець її завжди показує на північ). Для знаходження географічного напрямку на північ вносять поправки на величину магнітного схилення для даної місцевості.