Географія - Олійник Я.Б. - 4.4.3. Робота текучих вод

Діяльність текучих вод — це головний зовнішній процес на земній поверхні. Він спостерігається практично повсюди, за винятком полярних районів і гір, що вкриті льодовиками; обмежений у пустелях. Від текучої води відбувається загальне зниження поверхні під впливом зносу грунту і гірських порід, утворюються так звані ерозійні форми рельєфу, такі як яри, балки, річкові долини, а також акумулятивні форми — конуси виносу балок і ярів, дельти рік.

Яри — витягнуті заглиблення, в яких круті не задерновані схили і зростаюча вершина. Створюються вони тимчасовими водотоками, їх утворенню, крім природних факторів (наявність схилів, легко розмивних грунтів, сильних опадів, швидкого сніготанення та ін.), сприяє також людина своєю нераціональною діяльністю (вирубка лісів, розорення схилів, особливо згори вниз та ін.).

Балки, на відміну від ярів, зупинили свій ріст. їхні схили менш круті, зайняті луками і лісами. Яружно-балковий рельєф характерний для Середньоруської, Приволзької та інших височин. Він є на Великих рівнинах у США, на плато Ордос у Китаї та ін. Яри та балки створюють труднощі для сільськогосподарського освоєння території, дорожного та інших видів будівництва, знижують рівень грунтових вод, зумовлюють інші негативні наслідки.

У горах велику руйнівну силу мають грязе-каменні потоки, що називаються селями. Вміст твердого матеріалу в них може досягати 75 % загальної маси потоку. Селі переміщують до підніжжя гір значну кількість уламкового матеріалу. Із селями пов'язані катастрофічні руйнування поселень, доріг, гребель.

Велику руйнівну роботу як у горах, так і на рівнинах чинять ріки. В міжгірних долинах і тектонічних розломах вони утворюють глибокі вузькі річкові долини з крутими схилами типу ущелин, на яких розвиваються різні схилові процеси, що знижують гори. На рівнинах ріки підмивають схили і розширюють долини до десятків кілометрів. На відміну від гірських рік у них є заплава. Схили річкових долин на рівнинах переважно мають надзаплавні тераси — колишні заплави, що свідчать про періодичне врізання рік. Заплави і русла рік виступають тими рівнями, до яких "прив'язані" яри і балки. Тому зниження цих рівнів зумовлює збільшення і врізання ярів, збільшення крутизни прилеглих до них схилів, змивів ґрунтів та ін.

Поверхневі текучі води протягом довгого геологічного часу можуть бути причиною сильних руйнувань у горах і на рівнинах.

4.4.4. Робота льодовиків

Значне руйнування в горах і на рівнинах спричиняють льодовики. Вони займають близько 11 % суші. Понад 98 % сучасного зледеніння припадає на покривні льодовики Антарктиди, Гренландії і полярних островів, і тільки близько 2 % — на гірські льодовики. Потужність покривних льодовиків до 2—Зкм і більше. В горах льодовики займають плоскі вершини, зниження на схилах і міжгірські долини. Долинні льодовики віддаляють від гір усе те, що зсувається на їхню поверхню зі схилів, і те, що вони виорюють, просуваючись підлідним ложем. Несортований суглинок і супісок з валунами, так звана морена, транспортується льодовиком, тоді відкладається біля його краю, а потім ріками, які тут починаються, виноситься до підніжжя гір.

Підчас максимального четвертинного зледеніння площа льодовиків на рівнинах була втричі більша, ніж тепер, а гірські льодовики у субполярних і помірних широтах опускались до підніжжя гір.

Підчас четвертинних зледенінь центрами і регіонами льодовикового зносу були Скандинавські гори, Полярний Урал, північ Скелястих гір, а також височини Кольського півострова, Карелії, півострова Лабрадор та ін. Тут трапляються відшліфовані льодовиком виступи твердих кристалічних порід у вигляді горбів, які називаються баранячими лобами, продовгуваті за напрямком просування льодовика котловини та ін. Південніше, на віддалі 1000—2000 км від центрів зледеніння, розміщуються ділянки льодовикових наносів у вигляді горбистих і грялових нагромаджень, що збереглися до теперішнього часу. Отже, на рівнинах покревні льодовики здійснювали не тільки руйнівну, а й корисну роботу.