Географія - Олійник Я.Б. - 4.5. Внутрішні сили, що зумовлюють зміни земної кори

Внутрішні (ендогенні) процеси — хімічні й фізичні процеси, що відбуваються всередині Землі. До них належать: розпал радіоактивних речовин, різні хімічні реакції і поліморфні перетворення підкоркових мас, раптові розряди виникаючих напруг. Ендогенні процеси проявляються у вигляді різних тектонічних рухів, процесів магматизму (в т. ч. виверження вулканів), землетрусів.

4.5.1. Вулкани та райони їх поширення

Вулканізмом називається сукупність процесів, пов'язаних із входженням магми в товщу земної хори або її виходом на земну поверхню. Магма — це природний силікатний розплав, який містить багато летючих речовин (води, фтору, водню, кисню та ін.). На значних глибинах магма перебуває в перегрітому стані (тобто температура магми вища від точки її плавлення), але через існуючий тут значний тиск вона зберігає пластичний, близький до твердого стан. При зменшенні тиску перегріта магма швидко переходить у вогняно-рідкий і частково газоподібний стан, її об'єм дуже збільшується, і магма із величезною силою проходить у верхні шари земної кори. З підняттям магми і зменшенням тиску відбувається інтенсивне виділення газів. Під їхнім тиском проходять вибухи, які пробивають канали у верхніх товщах земної кори, і через них магма виходить на поверхню Землі.

Виливаючись на поверхню і втрачаючи летючі речовин, магма перетворюється у лаву. В результаті вулканічних вивержень утворюються вулкани. У більшості випадків вулкан є конусоподібною горою, яка виникає внаслідок неодноразових вивержень вулкану і нагромадження вулканічних продуктів (лави, попелу, каменю). Канал, через який вулканічні породи виходять на земну поверхню, називається жерлом вулкану, а його витік — кратером.

Вулкани поділяються на діючі і згаслі. До діючих належать ті, виверження яких відбувається нині або спостерігалось в історичному минулому. Згаслі вулкани були діючі в доісторичний час. Вони є на Британських островах, у Центральній Європі, Сибіру, Аравії, Індостані та інших районах.

Вулкани поширені на земній поверхні нерівномірно. Найбільша кількість вулканів (понад 600) зосереджена у Тихому океані. Там вони утворюють пояс, який простягається від Алеутських островів до Патагонії і від Камчатки до Нової Зеландії і Антарктиди (Тихоокеанське вулканічне кільце). У цій зоні часто бувають сильні землетруси.

До інших вулканічних регіонів належить молодий Альпійсько-Гімалайський пояс гір і серединні океанічні хребти. Так, Серединно-Атлантичний хребет піднімається над водою у вигляді вулканічних островів (Ісландія, Азорські острови та ін.).

Вулканізм відіграє значну роль у формуванні рельєфу, створюючи гори і рівнини. Він має вплив також і на атмосферу (при виверженнях у повітря надходять вуглекислий газ, водяна пара, пилові частинки), на води, рослинний і тваринний світ і господарську діяльність людини. Спостереження за вулканами здійснюють вулканологічні станції. Одна з найстаріших працює на Везувії.

4.5.2. Землетруси та райони їх поширення

Землетруси — підземні поштовхи і коливання земної поверхні більшої або меншої сили. Вони виникають у результаті раптових зміщень і розривів у земній корі та у верхній частині мантії Землі і передаються на значну відстань пружними коливаннями. Місце виникнення поштовхів називається джерелом, або гіпоцентром, землетрусу. Розміщена над ним ділянка земної поверхні називається епіцентром. Джерела знаходяться на різній глибині, але переважно в межах земної кори (0—60 км). Найбільша кількість джерел зустрічається до глибини 500—600 км. Звичайно, землетруси пов'язані з тектонічними рухами і зумовлені майже миттєвими зміщеннями мас у товщі Землі з утворенням розривів. Найсильніші землетруси фіксуються на земній поверхні: в глибоководних жолобах, у гірляндах островів Тихого океану, в Альпійсько-Гімалайському поясі Європи, Гімалаях, Тянь-Шані, Кордильєрах, Альпах, у новітніх тектонічних депресіях — грабенах (оз. Байкал, регіон Східно-Африканських озер та ін.).

Залежно від причин виникнення землетруси поділяються на три типи:

1) тектонічні, пов'язані з утворенням у земній корі розломів і рухами по них брил земної кори (95 %);

2) вулканічні, які виникають у зв'язку з рухом магми в джерелі й каналі вулкана і вибуховими викидами вулканічних газів;

3) обвальні, які відбуваються при обвалі в підземних пустотах від удару обваленої маси.

Землетруси вивчаються сейсмічними станціями, оснащеними високочутливими приладами — сейсмографами. Оцінка сили землетрусів проводиться за дванадцятибальною шкалою. Землетруси в і бал люди не відчувають, 2 бали — дуже слабкі, 3 — слабкі, 4 — помірні, 5 — досить сильні, 6 — сильні, 7 — дуже сильні, 8 — руйнівні, 9 — спустошливі, 10 — нищівні, 11 — катастрофічні і 12 — особливо катастрофічні. В середньому на Землі щорічно відбувається 1 катастрофічний і 110 руйнівних землетрусів.