Міжнародний туризм і сфера послуг - Мальська М.П. - Податки, які не сприяють залученню іноземних туристів у країну, і податкові пільги

Об'єкти туристичної індустрії, туристичні фірми й самі мандрівники у всіх країнах, поряд з іншими учасниками ринку, є об'єктами оподатковування. Необхідність і правомірність таких заходів не викликає сумнівів. Проблеми, пов'язані з оподатковуванням у туризмі, стосуються здебільшого розмірів платежів, запобігання ситуацій подвійного оподатковування, запровадження особливого податкового режиму й конкуренції податків.

Деякі країни, стимулюючи зростання обсягів в'їзного іноземного туризму на національну територію, передбачають спеціальні заходи податкового заохочення для таких категорій відвідувачів. Однак переважно такі заходи стосуються повернення частини податків, сплачених при купівлі товарів у країні тимчасового проживання, а не процесу придбання туристичних послуг.

Якщо туристична галузь загалом позитивно реагує на необхідність оподатковування, визнаючи подібну процедуру такою, що перебуває в межах цивілізованого процесу ведення бізнесу, то тенденція покласти на цю галузь тягар оплати значної частини державних витрат шляхом збільшення податкових ставок викликає рішучий протест у представників туріндустрії.

Представники ж податкових органів найчастіше вважають подібні заходи не тільки можливими, а й потрібними. У таких випадках підвищення податкових ставок пояснюють різними причинами: більш високою купівельною спроможністю туристів, у тому числі іноземних, порівняно з місцевим населенням, підвищеним споживанням туристичною галуззю найцінніших ресурсів, які становлять атракту певного регіону тощо. Застосування підвищених ставок при оподаткуванні готелів класу "люкс" і користування землею в центральних міських кварталах чи курортних районах стало поширеною практикою.

Якщо 1996 р. на туристичну індустрію припадало 10,4 % усіх податків, які сплачуються у світі, то 2006 р. ця частка сягнула 11 %. Подібним є співвідношення частки туристичної індустрії в міжнародному поділі праці й внеску туристичної галузі у всесвітній ВВП.

Основні статті оподаткування в туризмі збігаються з аналогічними статтями в інших галузях. За даними Всесвітньої ради з подорожей і туризму (WТ&ТС), приблизно 50 % податків від туризму формується за рахунок таких податкових надходжень, як ПДВ і податок з продажу, 35 % припадає на податки з персоналу підприємств туристичної сфери й 15% дає податок із прибутку.

Податки, які не сприяють залученню іноземних туристів у країну, і податкові пільги

Податки з туристичної галузі в сукупності є вагомим внеском у державні бюджети багатьох країн, особливо якщо ця галузь є провідною в економіці. Подібне трактування деякою мірою суперечить потребам туристичної галузі, насамперед у сфері залучення інвестицій, оскільки вони найчастіше асоціюються з податковими пільгами. Як правило, податкові служби вбачають у туризмі зручне й легкодоступне джерело стягнення нових податкових платежів: запроваджуються різноманітні збори за в'їзд і виїзд із території країни, податки за гарантування безпеки, які підвищують розміри портових і аеропортових зборів. Продукція, яка користується попитом в іноземних туристів, обкладається підвищеними податками, навіть оплата за готелі здійснюється за окремою шкалою. Туристичний сектор не завжди може впливати на урядові настанови й вирівнювати становище. Державні податкові й фінансові органи багатьох країн не схвалюють запровадження пільг з оподатковування в туризмі здебільшого тому, що в перехідний період перебудови економіки й подолання кризових моментів держава постійно відчуває недостачу фінансів.

Ухиляння від податків через сильний податковий тягар і слабкість органів контролю призводить до того, що прибуткові податки не дають очікуваного результату. Крім того, вважається, що поповнювати держав ну скарбницю зобов'язані насамперед іноземні туристи. Справді, на відміну від резидентів іноземні туристи не беруть участі у фінансуванні інфраструктури, якою вони однак користуються так само, як і жителі країни. Податки з інтуристів покликані "відновити справедливість": щоб туристичний сектор не жив за рахунок дотацій інших секторів економіки країни чи за рахунок місцевих споживачів готельно-туристичних послуг. У багатьох країнах податки й збори на туризм розглядаються як компенсація з боку туристів за споживання невідновних місцевих туристичних ресурсів. Якщо ці податки й збори будуть скасовані, саме існування туристичних ресурсів у перспективі буде поставлено під загрозу.

Фінансові адміністрації деяких країн, посилаючись на те, що доходи іноземних туристів у кілька разів вищі за доходи місцевого населення, застосовують до них різні ставки оподатковування й інших зборів. Переважно це зачіпає інтереси найбільш забезпечених туристів і здається менш проблематичним, аніж оподаткування доходів власних громадян.

Для тих, хто ухвалює подібні рішення, зауваження про негативний вплив подібних заходів на стан іноземного туризму здаються малоймовірними, хоча ці люди й визнають, що такі заходи підвищують вартість життя для туристів у певній країні й скорочують їхню купівельну спроможність. Туристи, для яких ціновий фактор має вирішальне значення (а це далеко не всі туристи), можуть вибрати дешевший напрямок, де податки менші й збори більш помірні. Насправді оцінити емпірично розміри втрат від зниження туристичного потоку внаслідок діяльності фінансових органів досить складно, оскільки прямий зв'язок не простежується, а туристи продовжують їхати в ті країни, де туризм як вид діяльності обкладається високими податками. Очевидно, що податки й збори — далеко не єдиний фактор, який негативно впливає на вибір напрямку. Більш важливими є економічна й політична ситуація в країні, наявність туристичної атракти й віддаленість від передбачуваного місця відправлення.

У деяких країнах, які приділяють особливу увагу розвитку туризму, інвестиції у цей сектор економіки користуються особливими податковими пільгами. Насамперед застосовуються повернення капіталовкладень за ставками, які значно відрізняються від ставок за іншими видами кредитування, віднесення втрат початкової стадії проекту на період одержання прибутку від проекту (відстрочка платежів), податкові й митні пільги щодо поставок устаткування, яке в країні не виробляється. Попередня умова, яка переважно висувається до потенційних інвесторів, — інвестування в пріоритетні проекти. До цього додаються вимоги з використання прибутків, одержуваних у твердій валюті, залучення місцевого персоналу, його навчання й методів управління підприємством.

Звичайно, доцільність таких заходів обґрунтовується тим, що інші країни поводяться так само; що без додаткового стимулювання привабливість туристичних зон знизиться, що подібні заходи — свого роду компенсація за загалом несприятливий інвестиційний клімат, а також відшкодування витрат, яких підприємець міг би уникнути у своїй країні. Противники пільг, навпаки, вбачають у цих заходах перші кроки до підриву державної податкової системи. На їхню думку, країни, які нині змагаються між собою за іноземні інвестиції, завтра програють у виснажливому змаганні за підвищення національного доходу й збільшення зборів у державний бюджет. Державі за таких умов дедалі важче або навіть неможливо провадити послідовну економічну політику. Громадських засобів для розвитку інфраструктури не вистачає, а це позначається і на становищі туристичного сектору. Зрештою, податкові пільги, як свідчить практика, призводять до зловживань.