Географія - Олійник Я.Б. - 6.7. Рух води у Світовому океані. Морські течії

Температура вод Світового океану неоднакова в різних місцях. Найбільше нагріваються океани в смугах приблизно на 20° пн. ш. і

20° пл. ш., які збігаються з областями високого тиску Це пояснюється малою хмарністю в субтропічних, тропічних і субекваторіальних широтах. Океани поглинають тепло головним чином у поясі 30° пн. ш. — 20° пд. ш., а віддають його атмосфері у вищих широтах. Це — важливий фактор пом'якшення клімату в помірних і полярних широтах холодної пори року.

Лише верхній шар води товщиною 1 см збирає сонячне тепло. Він поглинає 94 % сонячної енергії, що потрапляє на поверхню океану. Від поверхні сонячна енергія передається вглиб. Основну роль при цьому відіграють динамічні процеси, зумовлені різними причинами. Всі разом динамічні процеси (вертикальні й горизонтальні рухи води) зумовлюють добре переміщення тепла від поверхні на різні глибини. Завдяки цьому води океанів профіті в усій своїй товщі і зосереджують у собі величезну кількість тепла.

Середня температура води на поверхні Світового океану становить +17,54 °С (температура повітря над океаном +14,4 °С). Середня температура води на поверхні в північній і південній полярній областях становить відповідно -0,75 і -0,79 °С, в екваторіальній смузі +26,7 °С і +27,3 °С. У Північній півкулі температура води вища, ніж у Південній, що пояснюється впливом материків.

На великих глибинах розподіл температур визначається глибинною циркуляцією. Води, що занурились у високих широтах, мають нижчу температуру, ніж ті, що занурились у низьких широтах. У придонному шарі температура змінюється від 1,4— 1,8 °С у низьких широтах до 0 °С і нижче у високих.

Солоність води океанів є однією з найважливіших її особливостей.

Вода — найкращий розчинник. Вона хоч і слабкий (утримує близько 4 % за вагою розчиненої твердої речовини), але дуже багатий за якісним складом розчин. У воді розчинені всі відомі елементи, правда, здебільшого—у мізерній кількості, але в сумі вони дають значні величини. Досить сказати, що, крім величезної кількості основних солей — NaCl, MgSO , MgCl₂, у морській воді розчинено золота приблизно 8 мли т, нікелю 80 мл н т, срібла 164 мли т, 800 млн. т молібдену, йоду 80 млрд. т тощо.

Крім твердої речовини, у воді розчинені й гази (кисень, азот, вуглекислота, а в застійних водах — сірководень) та органічна речовина.

Від солоності морської води залежать температури її замерзання і найбільшої густини, а від них — тривалість процесів перемішування води в океанах. Отже, вона впливає на температуру повітря і клімат Землі.

Солоність у Світовому океані розподіляється нерівномірно і залежить в основному від співвідношення випаровування та опадів. У полярних і субполярних областях, де вода опріснюється таненням льоду, солоність менша: в Арктиці вона дорівнює в середньому 31,4 ‰. в Антарктиці — 33,93 %о.

У помірних широтах солоність близька до нормальної (середньої) і дорівнює приблизно 35 ‰. Це пояснюється інтенсивним перемішування м води в цих широтах. Найвища солоність у відкритому океані — в субтропічних широтах обох півкуль (там випаровування переважає над опадами) — понад 37,25 ‰. В екваторіальній смузі через опріснювання опадами вона дещо нижча від середньої. Найбільша солоність Світового океану в закритих морях тропічної зони — понад 42 ‰ (Червоне море). З глибиною солоність змінюється дуже мало.

6.7. Рух води у Світовому океані. Морські течії

Морські течії — поступові рухи водних мас в океанах і морях, зумовлені різними силами (гравітаційними, тертя і припливоутворюючими). Вони відіграють значну роль у житті Світового океану і мореплаванні; сприяють обміну водних мас, зміні берегів (руйнування, намивання нової суші), обмілінню акваторій портів, переносу льоду та ін.; дуже впливають на клімату різних частинах земної кулі; наприклад, системи Північноатлантичної течії пом'якшують клімат Європи. Морські течії розрізняються: за походженням — морські течії, які зумовлені тертям вітру об поверхню моря (вітрові течії), нерівномірним розподілом температури й солоності води (щільність течії), похилом рівня (стокові течії) і т. ін.; за рівнем стійкості — стійкі, мінливі, тимчасові, періодичні (наприклад, сезонні течії, які змінюють напрямки під впливом мусонів); за розміщенням — поверхневі, підповерхневі, проміжні, глибинні, придонні; за фізико-хімічними властивостями — теплі, холодні, опріснені, осолонені.

На напрям морських течій впливає обертання Землі, яке відхиляє течії в Північній півкулі — вправо, у Південній — вліво.

Основні поверхневі течії виникають під впливом пасатів, що дмуть над океанами цілий рік.

Розглянемо течії Тихого океану. Течія, що виникає піл впливом північно-східного пасату, утворює з ним кут 45°, відхиляючись вправо віл переважаючого напряму вітру. Тому течія йде зі сходу на захід вздовж екватора, трохи на північ від нього. Цю течію створює північно-східний пасат. Її називають Північною пасатною.

Південно-східний пасат утворює Південну пасатну течію, яка відхиляється від напряму пасату вліво на 45°. Вона має напрям такий самий, як і попередня, зі сходу на захід, але проходить на південь від екватора.

Обидві пасатні (екваторіальні) течії, йдучи паралельно з екватором, досягають східного берега материків і розгалужуються, причому один струмінь повертає вздовж берега на північ, а другий — на південь. Південне відгалуження Північної пасатної течії і північне відгалуження Південної пасатної течії Йдуть одне одному назустріч. Зустрівшись, вони зливаються і через зону екваторіального затишшя прямують із заходу на схід, утворюючи екваторіальну протитечію.

Праве відгалуження Північної пасатної течії йде на північ уздовж східного берега материка. Внаслідок обертання Землі воно поступово відхиляється від берега і біля 40-ї паралелі повертає на схід у відкритий океан. Тут його підхоплюють південно-західні вітри і примушують іти у напрямку із заходу на схід. Дійшовши до західного берега материка, течія розгалужується, її праве відгалуження йде на південь, відхиляючись обертанням Землі вправо, і тому відходить від берега. Дійшовши до Північної пасатної (екваторіальної) течії, це відгалуження зливається з нею і утворює замкнуте північне екваторіальне кільце течій.

Ліве відгалуження течії прямує на північ, відхиляється обертанням Землі вправо, притискується до західного берега материка і йде вздовж нього.

Північно-східні вітри, що дмуть з приполярного простору, теж створюють течію. Вона, несучи дуже холодну воду, іде на південь уздовж східних берегів материка Євразії.

У Південній півкулі ліве відгалуження Південної пасатної течії прямує на південь уздовж східного берега Австралії, обертанням Землі відхиляється вліво і відтискується від берега. Біля 40-ї паралелі це відгалуження течії повертає у відкритий океан, підхоплюється північно-західними вітрами і йде із заходу на схід. Біля західних берегів Америки течія розгалужується. Ліве відгалуження повертає вздовж берега материка на північ. Відхиляючись обертанням Землі вліво, ця течія відходить віл берега і сполучається з Південною пасатною течією, утворюючи південне екваторіальне кільце течій. Праве ж відгалуження мимо південного краю Америки проходить на схід у сусідній океан.

Особливо страшні хвилі, які виникають від землетрусів і вулканічних вивержень, коли води падають на берег. Хвилі такого походження називаються цунамі.

В результаті дії Місяця на поверхню Світового океану виникають припливи й відливи. Дуже високі припливи бувають у затоці Сен-Мало у Франції — до 15 м. Біля вершини затоки Файлі висота припливу може досягати 18 м.

У південній частині Атлантичного океану високі припливи — до 12—14 м — можна спостерігати біля берегів Патагонії на північ від входу в Магелланову протоку.

У Тихому океані найбільші припливи в Охотському морі біля берегів Росії.

В Індійському океані високі припливи бувають біля західних берегів Індії (до 12 м).