Географія - Олійник Я.Б. - 9.2. Азія

Географічне положення. Площа — 43,4 млн.км² (30 % території суходолу земної кулі). Значно витягнута з півночі на південь від мису Челюскін на півострові Таймир до мису Піай, що на півострові Малакка.

Велика протяжність Азії уздовж меридіану забезпечує її розташування в усіх географічних поясах Північної півкулі, що зумовлює чіткий вияв географічної зональності.

Азія дуже витягнута також із заходу на схід, її крайня східна точка — мис Дежньова, західна — на півострові Мала Азія.

Тільки на заході Азія має суходільні кордони з Європою та на Суецькому перешийку з Африкою. Більша ж частина її території виходить безпосередньо до океанів. Азія — єдина частина світу, яка омивається водами всіх чотирьох океанів. Моря подекуди глибоко врізаються в азійський суходіл. Одначе вплив океанів на його природу обмежений. Пояснюється це величезними розмірами Азії, завдяки яким значні простори цієї країни світу дуже віддалені від океанів. Найвіддаленіші внутрішні райони Азії знаходяться від океанів на відстані кількох тисяч кілометрів, у Східній Азії — 1600 км, у Західній — лише 600 км.

Біля північних берегів Азії тягнеться широка смуга материкової обмілини Північного Льодовитого океану. На ній розташовані острови, які відокремлюють одне від одного неглибокі окраїнні моря.

У центральній частині океану знаходиться кілька глибоких улоговин, переділених підводними хребтами.

Зі сходу Азію омивають води Тихого океану і його окраїнних морів. Порівняно мілкі західні частини морів, які лежать на материковій обмілині, на сході поступаються місцем глибоким морським улоговинам. Довгий ланцюг островів відокремлює моря від океану. Вздовж східних берегів цієї острівної смуги тягнуться вузькі її дуже глибокі океанічні западини.

З півдня вздовж берегів Євразії в Тихому океані проходить тепла течія Куро-Сіво. Поблизу 40° пн. ш. вона стикається з холодною Курильскою течією і відхиляється на північний схід. Відгалуження цих течій запливають в окраїнні моря, великою мірою визначаючи природні умови островів та узбереж материка.

У водах океану та його морів розвинуті морські промисли: ловлять лососевих риб, оселедців, сайру, а також крабів і різних молюсків, добувають водорості.

Між Тихим та Індійським океанами багато великих і дрібних островів. Чотири найбільші з них називаються Великими Зондськими островами. Ці острови — материкового походження.

Індійський океан омиває Азію з півдня. Глибокі улоговини океану переділені підводними хребтами; на них де-не-де над поверхнею води піднімаються дрібні вулканічні острови. Найбільший острів — Шрі-Ланка — материкового походження.

Материк виступає в океан великими півостровами, що розділяються Бенгальською затокою та Аравійським морем. На північному заході далеко в суходіл уганяється Червоне море, яке відокремлює Азію від Африки.

Напрями течій в Індійському океані поблизу берегів змінюються за сезонами року зі змінами літніх і зимових мусонів. Моря Індійського океану — найтепліші басейни земної кулі. Температура води на поверхні постійно +25,+30 °С.

Рибальство в океані та його морях розвинене значно менше, ніж у Тихому океані.

Рельєф. З-поміж інших частин світу Азія вирізняється найбільш контрастним у висотному відношенні рельєфом. Тут — найвищі на Землі гірські хребти і найбільші плоскогір'я, найнижчі низовини, найглибші континентальні западини. Такий характер рельєфу пов'язаний із складною будовою євразійського суходолу, що, своєю чергою, є результатом тривалої історії його розвитку.

Найдавніші ділянки азійського суходолу, як і на інших материках, представлені докембрійськими платформами. Проте на відміну від інших континентів, які формувалися навколо одного давнього платформ мого ядра, в Азії кілька таких ядер. На заході — Сибірська, на сході — Китайська платформи. На півдні Азії є ще Індостанська та Аравійська платформи — частини колишньої Гондвани, які згодом приєдналися до Євразійської літосферної плити.

На відміну від стійкої Східноєвропейської, азійські платформи рухливіші. Вони зазнавали впливу вертикальних тектонічних рухів глибинними розломами. Внаслідок цього рівнини, які утворилися на платформах, підвищені. Наприклад, відносно плоскі рівнини Аравійського та Індостанського півостровів мають піднесені краї. Велика Китайська рівнина характеризується пересіченим рельєфом, Середньосибірське плоскогір'я — найвище серед подібних.

У палеозої між платформами виникла область складчастості. Тут утворився велетенський гірський пояс, який поступово "спаяв" окремі платформи в єдине ціле. На відміну від європейських азійські гори формувалися в усі періоди горотворення. Найдавніші з гір — у районі Байкалу. Саме тому цей період горотворення дістав назву байкальського.

Крім байкальських, в Азії є утворення каледонського та герцинського горотворення, які руйнувалися протягом тривалого часу. Однак їхня доля неоднакова. Більша частина після руйнування була відроджена, тобто знову піднялася. Так утворився ланцюг гірських систем переважно широтного напряму: Урал, Тянь-Шань, окремі хребти Південного Сибіру та ін.

Палеозойські утворення Західного Сибіру та Західного Казахстану, Середньої Азії, навпаки, зазнали інтенсивного опускання. Внаслідок цього вони були перекриті товшею осадових порід і утворили складчастий фундамент молодих палеозойських платформ — Західносибірської й Туранської. Вони справді молоді: первісна людина могла бачити, шо на цьому місці було море. Його відклади й утворили найбільші в світі низовини.

Окремі палеозойські утворення, наприклад, на сході Казахстану, не зазнавали подальшого складкоутворення, зруйнувались і перетворилися на пенеплен ("майже рівнину"). Саме таким є Казахський дрібносопковик.

У мезозойський період горотворення на сході Азії, від Чукотки до Малаккського півострова, сформувався пояс гір меридіонального простягання. Тут відзначаються розмірами хребти Перського і Верхоянський, Сіхоте-Алінь.

Після мезозою до формування рельєфу континенту "приступив" кайнозой. Виник велетенський Альпійсько-Гімалайський складчастий пояс, який з'єднав гірські споруди Європи (починаючи від Піренеїв) та Азії (до хребтів Суматри і Яви). У межах Азії найвищі серед таких утворень — Кавказ, Памір, Гіндукуш, а також найвищі гори світу Гімалаї. Їх облямовують середньовисотні гори Тавр, Копетдаг, Загрос та ін.

Гірські хребти Альпійсько-Гімалайського складчастого поясу іноді розходяться у вигляді віяла, ніби обіймаючи більш вирівняні нагір'я — Малоазійське, Вірменське, Іранське. Своєрідна будова нагір'я Тибет. Його основа дуже давня, але, зазнавши піднять разом із Гімалаями, він лося г рекордної для нагір'їв світу висоти.

За кайнозойської ери утворилися не тільки найвищі гори Азії. На межі платформи складчастих поясів сформувалися Месопотамська та Індо-Гангська низовини. Про глибину прогинів, у яких вони розташовані, свідчить те, що річкові відклади тут сягають 8—9 км.

Другий величезний пояс кайнозойської складчастості розташований на сході материка. Його назвали Тихоокеанським, оскільки він утвори вся внаслідок зіткнення Тихоокеанської та Євразійської літосферних плит уздовж узбережжя Тихого океану.

Тихоокеанський пояс простягається від Камчатки до Великих Зондських островів. Гірські утворення тут простежуються не лише на суходолі, а й у вигляді гігантської острівної дуги. Вона збігається з тихоокеанським "вогняним" кільцем, тому тут часті виверження вулканів і землетруси. Вершини хребтів, що здіймаються над морем, — діючі (найвищий — Ключевська сопка, 4750 м) та згаслі вулкани.

Найвища вершина Азії та земної кулі — Джомолунгма (8848 м), а найглибша западина — Мертве море (лежить на 395 м нижче від рівня Світового океану).

Корисні копалини. Тектонічна будова зумовлює розміщення родовищ корисних копалин, якими надзвичайно багата Азія.

Рудні корисні копалини Азії здебільшого пов'язані з фундаментом давніх платформ та мезозойською складчастістю. Особливо великі запаси залізних руд на Індостані та в Північно-Східному Китаї. Поклади кольорових металів світового значення залягають уздовж східної окраїни материка. Тут простягається так званий олов'яний пояс, де поширені олово, цинк, ртуть, свинець, мідь, вольфрам тощо.

Винятково багаті рудні родовища в областях палеозойської складчастості, де оголені давні вкорінення магми. Надра Казахського дрібносопковика та півдня Сибіру приховують майже всі відомі на Землі метали, утому числі дорогоцінні та радіоактивні.

Азія має найбільші серед інших частин світу запаси паливних корисних копалин. Тут знаходиться більше половини світових запасів нафти і газу. Два найбільші нафтогазоносні басейни відповідають Месопотамському п роги нові (Саудівська Аравія, Катар, ОАЕ, Кувейт) та Західносибірській плиті (Росія). Значні поклади нафти є й на островах Малайського архіпелагу (Суматра, Калімантан).

Колосальні родовища вугілля супроводжують різні за віком геологічні структури Азії. Найбільші басейни відкриті в межах Індостанської та Китайської платформ, у Казахстані (Карагандинський) та Сибіру (Кузнецький і Кансько-Ачинський). (Знайдіть ці басейни на карті.)

У багатьох районах Азії є й нерудні корисні копалини — кам'яна сіль, у розсолах Мертвого моря — величезні родовища калійної солі, на Іранському нагір'ї — найбільші у світі родовища сірки. Є в Азії графіт, селітра, безмежні тут запаси будівельних гірських порід. Добре відоме Й коштовне каміння Південної Азії.

Азія — найбільша за площею частина світу. Від своєї крайньої північної до крайньої південної точки вона розпросторена приблизно на 8000 км. Майже така ж відстань між її крайніми західною та східною частинами. Тому клімат Азії надзвичайно різноманітний. На півночі він холодний, на півдні — жаркий, на окраїнах здебільшого вологий, у центральних районах подекуди посушливий.

Першопричина різноманітності клімату Азії — нерівномірне надходження на її поверхню сонячної радіації, що пов'язано з розташуванням азійського суходолу в усіх географічних поясах Північної півкулі. Так, екваторіальні широти Азії отримують удвічі більше сонячної радіації, ніж за Полярним колом. Тому температура повітря на крайній півночі та півдні Азії помітно різниться впродовж усього року.

Розподіл тепла територією Азії не завжди підпорядковується закону географічної зональності. Це помітно з "малюнка" ізотерм, напрямок простягання яких за сезонами докорінно змінюється і часто не збігається з паралелями.

У східній частині Азії широтне простягання ізотерм змінюється на протилежне — майже меридіональне. Пояснюється це наявністю тут високих гірських пасом, а також взаємодією суходолу та океану. Така взаємодія проявляється в циркуляції повітряних мас між суходолом і океаном, шо зумовлено нерівномірним їх нагріванням у різні пори року.

Взимку внаслідок інтенсивного охолодження євразійського суходолу у його глибинах утворюється область високого тиску — Азійський максимум. Повітря тут дуже сухе й холодне. Середні температури у центрі Азії становлять -24 °С, але часто морози сягають —40 °С.

Від Азійського максимуму континентальні помірні повітряні маси розтікаються в усіх напрямах. Потужні потоки повітря — зимові мусони рухаються до відносно теплих Тихого та Індійського океанів, де о цій порі формуються області зниженого атмосферного тиску.

Влітку майже на всій території Азії, крім високогірних районів та крайньої півночі, спостерігаються високі температури. Як наслідок — над величезними просторами Азії тиск повітря знижується.

Найвищі температури в Азії встановлюються над розпеченою Індо-Гангською низовиною, що "обіймається" з трьох боків гірськими пасмами. Тому тут виникає область дуже низького тиску — Південноазійський мінімум.

На відміну від більшої частини азійського суходолу, поверхня Тихого та Індійського океанів у цей період року охолоджена. Тому над океанами виникають області високого тиску. Звідси повітряні маси й прямують до суходолу, утворюючи літній мусон.

Літній мусон над Індійським океаном є продовженням пасатів Південної півкулі. Перетинаючи екватор, ці пасати під дією відхильної сили Землі повертають праворуч, до Індостану. Туг Південноазійський мінімум, наче велетенський пилосос, затягує в себе повітря над Індійським океаном.

На відміну від сухих зимових, літні мусони — це вологі потоки екваторіального повітря. Сезонна зміна напряму повітряних течій не відчувається лише у Південно-західній Азії, де дмуть пасати з суходолу. Вони сухі як узимку, так і влітку.

Розміщення Азії в усіх кліматичних поясах зумовило формування на її території всіх зональних типів клімату.

Великі розміри Азії та оточення її з трьох боків величезними морськими просторами спричинили виникнення у межах більшості кліматичних поясів різних типів клімату. Серед них переважають континентальні.

Континентальні типи клімату визначаються впливом повітряних мас з глибин материка. Вони формуються на території від Червоного моря до Жовтого і від Північного полярного кола до півдня Аравійського півострова.

Загальна риса континентального клімату — значна амплітуда річних температур і невелика кількість опадів. Але між різними поясами є істотні температурні відміни.

Найпоширеніший в Азії помірний континентальний тип клімату. Але він дуже неоднорідний. Щодалі від океанів, то чимраз зростає різниця зимових і літніх температур, меншає річна сума опадів.

У внутрішніх районах Азії (Середній Сибір, Монголія) клімат різкоконтинентальний. Температури тут стрибають настільки різко, що річна амплітуда їх неперевершена у світі. Для середньомісячних вона становить 50—65 °С, для екстремальних досягає 102 °С. Така величезна амплітуда виникає за рахунок украй низьких зимових температур (подекуди середні січневі температури опускаються до —45 °С і нижче). То ж не випадково назва одного з полюсів холоду Північної півкулі — міста Оймякон — перекладається як "лютий мороз". Оскільки опади бувають переважно влітку, сніговий покрив дуже тонкий, і поверхня промерзає на значну глибину. Але, як не дивно, низькі зимові температури місцеве населення переносить відносно легко завдяки надзвичайній сухості повітря та безвітряній погоді.

Влітку в цих місцевостях спека близька до тропічної. Ось чому в Якутії, де розташований Оймякон, вирощують кавуни. Проте швидкі та стрімкі стрибки температури протягом доби, сильні хуртовини взимку та бурі навесні значно ускладнюють життя людей.

Клімат більшої частини Південно-Західної, а також частково Західної Азії — тропічний пустельний і подібний до клімату Сахари. Влітку, коли Сонце буває в зеніті, Його проміння освітлює дно найглибших колодязів. Пісок у цей час розжарюється до +70°С, а повітря в тіні нагрівається іноді до+50 °С. Взимку середні температури не опускаються нижче +15 °С, за винятком підвищених місць, де в окремих місцях бувають морози.

Цілорічно в пустелях Західної Азії дмуть пасати. Оскільки вони зароджуються над суходолом, то сухі й гарячі. Через це в пустелях протягом року понад 200днів — безхмарні, а річна сума опадів не перевищує 100 мм.

Субтропічний континентальний клімат майже не відрізняється від тропічного літньою спекою. Одначе зима тут значно холодніша. Скажімо, в центральноазійській пустелі Такла-Макан середня температура у холодний період падає до —8 °С, бувають і справжні морози. Вирізняються області з субтропічним континентальним кліматом і виключною сухістю. Так, у западині Цайдам є шосе 34 км завдовжки, укладене з пластів кам'яної солі. В інших умовах воно давно вже розтануло б під впливом атмосферної вологи.

Значну континентальність клімату Азії підкреслює також розпросторення областей з високогірним типом клімату.

Мусонні типи клімату характерні для Південної та Східної Азії, де відчувається вплив потужних потоків зимового та літнього мусонів.

Помірний мусонний клімат характеризується великими сезонними контрастами і в температурі, і у зволоженні. Взимку континентальне повітря цих широт зумовлює значні морози й вітри, малу кількість опадів. Улітку жарке й вологе морське повітря лише за три місяці забезпечує приблизно 3/4 річної суми опадів.

Субтропічний мусонний клімат характеризується значною відмінністю у зволоженні за сезонами року. Зимовий мусон — це типові пасати Північної півкулі. З ними надходить сухе тропічне повітря, внаслідок чого середня зимова температура зростає до +25 °С і протягом 3—4 місяців може не випасти навіть краплини дощу.

Наприкінці травня відбувається різка зміна напряму вітрів, так званий вибух мусону. Пасати Південної півкулі, перемішуючись над океаном, насичуються вологою. Завдяки цьому потокові жаркого екваторіального повітря влітку випадає близько 90 % річної суми опадів. За один лише літній місяць випадає понад 1000 мм. За рахунок підвищеної хмарності й витрат тепла на випаровування дешо знижується температура повітря.

Окремі ділянки на півдні Азії належать до най вологіших місць на Землі. Наприклад, у районі населеного пункту Черапунджі (Індія) в середньому щорічно випадає близько 12 000 мм опадів. В окремі роки тут випадало понад 20000 мм.

Внутрішні води. В Азії є повноводні річки, які несуть стільки води, скільки не містять її загалом річки інших частин світу. Лише Азія надсилає свої води до всіх океанів Землі. Водночас майже 40 % площі цієї частини світу — безстічні зони.

Річки зони внутрішнього стоку або губляться в пісках великих пустель, або впадають в Аральське море-озеро. Зароджуються вони високо в горах. Випливаючи на рівнини, річки несуть жадану воду, яку розбирають для зрошування. Для цього побудовано багато каналів, наприклад Каракумський, що простягається більш як на 1000 км.

Значними річками в зоні внутрішнього стоку є також Ілі й Тарим. Вони теж беруть початок у горах, живляться сніговими та льодовиковими водами і тому розливаються влітку.

Усі річки зони мають велике господарське значення в пустельних районах. Але ці райони не завжди були такими. Є численні свідчення колишньої обводненості пустель. Це наявність сухих долин (сайр) у сотні кілометрів завдовжки і кілька кілометрів завширшки. Вони наповнюються водою тільки під час рідкісних зливових дощів, утворюючи грязекам'яні потоки — селі.

Наймогутніші річки Азії належать до басейну Північного Льодовитого океану. Найдовша з них — Лена (4400 км), найбільша за площею басейну — Об (майже 3 млн.км²), а найбагатоводніша — Єнісей.

Лена починається в хребтах Прибайкалля невеликим потоком. Одначе на довгому шляху до моря Лаптєвих гігантська річка приймає понад 400 приток. У нижній течії відстань між берегами Лени сягає подекуди 30 км, а площа її дельти перевищує площу Київської області.

Об утворюється злиттям річок Бія та Катунь, які беруть початок у горах Алтаю. Приблизно на півдорозі до Карського моря в Об впадає Іртиш, басейн якого дорівнює половині обського. Об та Іртиш з їхніми притоками — типові рівнинні річки з повільною, спокійною течією.

Єнісей, що починається в Саянах, також прокладає собі шлях до Карського моря. Одначе на відміну від Обі течія Єнісею здебільшого швидка та бурхлива. У його річищі є великі пороги, що утруднюють плавання. Зате Єнісей багатий на гідроенергію. Не випадково на Єнісеї, а також на його притоках побудовано найбільші в світі гідроелектростанції.

Основну масу води річки басейнів Обі, Єнісею та Лени пропускають під час весняної повені, коли тануть сніги. У цей період рівень води піднімається на 7—12 м, а в нижній течії Єнісею — навіть до 15— 18 м. Причина цього — те, що внаслідок значної протяжності річок з півдня на північ вона в різний час скресають і замерзають у верхів'ї та нижній течії. Час скресання річок і очищення їх від криги з просуванням на північ настає дедалі пізніше, тому весняні води, що прибувають із півдня, на півночі наражаються на численні затори криги. Це й призводить до різкого підвищення рівня води.

Річки Крайньої Півночі — Яна, Індигірка, Колима та інші розливаються влітку. Взимку вони замерзають на 5—6 місяців. Річки Північної Азії мають велике значення. Взимку, завдяки товстому шару льоду, їх використовують як автомобільний шлях.

Річки басейну Тихого океану живляться переважно мусонними дощами. Тому влітку рівень воли в них дуже швидко підвищується, і вони заливають навколишню місцевість. Літні повені часто мають характер справжніх катастроф. Тільки в Азії катастрофічні повені охоплюють дуже великі території. Щорічно внаслідок повеней затоплюються десятки мільйонів гектарів оброблюваних земель, гинуть тисячі людей.

Повені притаманні трьом великим "кольоровим" річкам сходу Азії. Назви Амур, Хуанхе і Янцзи відповідно означають "Чорна", "Жовта", "Блакитна".

Каламутні води Амуру розливаються під час осінньої повені на 10—20 км, завдаючи величезної шкоди прибережним поселенням.

Хуанхе бере початок у горах Куньлунь і є другою за довжиною річкою в Азії (4845 км). У середній течії річка, перетинаючи лесове плато, збагачується на пилувату жовтого кольору гірську породу — лес. Він зумовлює колір річки та моря, в яке впадає Хуанхе.

На відміну від Хуанхе чиста і глибока Янцзи придатна для судноплавства аж до підніжжя гір. Це найбільша річка Азії, її довжина становить 5800 км. На Великій Китайській рівнині вона розпадається на багато рукавів, які утворюють чималі озероподібні розширення. Дельта Яицзи збільшується на 1 км кожні 40 років.

Режим Янцзи складний і зумовлений не лише мусонними дощами, а й таненням снігу у верхів'ях та льодовиків у горах. Остання катастрофічна повінь сталася тут улітку 1995 p., коли було затоплено сотні населених пунктів, мільйони людей втратили житло, загинуло багато сот мешканців.

У нижній течії стік Янцзи регулюють численні озера. Істотно впливають на рівень вод морські припливи. Завдяки їм рівень Янцзи щодоби піднімається на 4,5 м.

Річки басейну Індійського океану збирають свої води з територій, яким притаманний переважно мусонний тип клімату. Тому влітку вони повноводні, а взимку майже пересихають. Найбільші з них — Інд, Ганг, Брахмапутра, Салуїн та Іраваді.

Річки Індостану дуже давні за походженням. За мільйони років свого існування вони винесли з Гімалаїв, де беруть початок, величезну кількість наносів. Ці наноси й утворили низовину, що з'єднала Індостан із материком, а також найбільшу в світі дельту Гангу і Брахмапутри.

Води річок широко використовують для зрошення і судноплавства. Але підчас літньої повені вони регулярно затоплюють величезні площі сільськогосподарських угідь. Урагани з Бенгальської затоки спричиняють чи не найстрашніші повені на Землі.

Дуже древні також річки Тигр і Євфрат, води яких віддавна використовують для зрошення. Вони зароджуються на Вірменському нагір'ї та живляться за рахунок танення снігів. Далі течуть Месопотамською низовиною, а потім зливаються в єдиний потік під назвою Шаттель-Араб, що впадає в Перську затоку.

До басейну Атлантичного океану належать невеликі річки, що впадають у Середземне і Чорне моря. Вони розливаються під час зимових дощі в, а влітку пересихають.

Озера в Азії розміщені нерівномірно. Велика їх кількість, як не дивно, зосереджена не у вологих, а в посушливих зонах. Це залишкові озера, що збереглися на місці колишніх великих водойм з давньої, більш вологої епохи. Найбільші з них — Каспійське та Аральське моря-озера,озера Балхаш, Лобнор.

Каспійське море розмірами перевищує будь-яке озеро світу. Вражає й глибина Каспію, яка подекуди перевищує 1000 м. Під час штормів на цьому озері утворюються хвилі заввишки 15—17 м. Солоність його вол 12—13 %о. Різко підвищена солоність у затоці Кара-Богаз-Гол, де вона сягає 310 ‰.

Залишкові озера, за винятком Каспію, неглибокі й солоні, обриси і площі їх змінюються за порами року. Незвичний Балхаш, що складається з двох частин — прісної та солоної. Озером-мандрівником є Лобнор, яке часто змінює свої місцеположення та обриси.

Чимало озер Азії утворилося в тектонічних западинах — грабенах. Типовим прикладом є два дуже несхожі озера-близнюки — Байкал і Мертве море. Рівень води Мертвого моря на 395 м нижче від рівня моря. Його узбережжя — найнижче суходільне місце планети, а Байкал — її найглибше (1620 м) озеро. Але Мертве море безстічне і тому є одним із найсолоніших озер світу (до 310 %о). Байкал, навпаки, є стічним і має чи не найчистішу воду на планеті. Води в озері стільки, скільки в Балтійському морі. Це п'ята частина прісних вод Землі (безльодовиків).

До тектонічних озер належать також Іссик-Куль, Туз, Ван та ін. У тихоокеанському "вогняному кільці" — багато невеличких вулканічних озер.

У гірських районах Азії є чимало озер, створених льодовиками, а також гірськими завалами. Глибина окремих із них порівнянна з морською (приміром, Сарезького озера на Памірі — 520 м).

Природні зони Азії різноманітніші, ніж в інших частинах світу. На південь від тайги вони не утворюють суцільної смуги. Це зумовлено насамперед великою протяжністю з півночі на південь, а також атмосферною циркуляцією. Вельми поширені області з висотною поясністю.

На півночі Азії — зона арктичних пустель.

Природа арктичних пустель мало чим відрізняється від природи цієї зони в Північній Америці. Клімат надзвичайно суворий, зима довга, а літо коротке; майже чотири місяці триває полярна ніч. Рослинність дуже бідна. Термін її росту і розвитку незначний. Де-не-де ростуть мохи й лишайники, невибагливий ломикамінь, яскраві полярні маки. Тонкі стебла рослин стеляться по землі, піднімаючись тільки на 2— З см. Значні ділянки поверхні не вкриті рослинністю.

Великих тварин небагато: песець, білий ведмідь, північний олень. На короткий літній період сюди прилітає багато водоплавних птахів, які селяться на високих скелястих берегах, утворюючи "пташині базари".

Клімат тундри і лісотундри Азії, їхня рослинність також мають багато спільного з Північною Америкою. Для тундри характерна багаторічна мерзлота. її шар розмерзається влітку на невелику глибину, тільки на 0,5—1 м. Опадів мало, але через низьку температуру випаровування незначне. Крім того, багаторічна мерзлота не пропускає вологу вглибину. Тому тут багато боліт, порослих осокою. Подекуди трапляються карликові берізки та ягідні куші.

На південь від тундри теплішає, з'являються дерева — низькорослі сосни та ялини з тонкими покривленими стовбурами. Це лісотундра.

Ліси помірного поясу вкривають великі простори Азії. Вони не скрізь однакові, бо на території зони різні кліматичні й ґрунтові умови. У лісовій зоні розрізняють тайгу, мішані й широколистяні ліси.

Тайга. Літо в тайзі тепліше й триваліше, ніж у тундрі, збільшується кількість опадів, з'являються умови для нормального росту дерев. Ґрунти підзолисті. Місцями тайга дуже заболочена, багато торфових та осокових боліт.

У тайзі ростуть ялиця, сибірська сосна, яку називають кедром, а також модрина — єдине хвойне дерево, що на зиму скидає хвою.

Тваринний світ хвойних лісів багатий, особливо на хутрового звіра. Велика кількість різноманітних птахів. У тайгових лісах Азії зосереджені великі запаси деревини. По долинах річок розкинулися заплавні луки, придатні для розведення молочної худоби.

У Східній Азії за мусонного клімату помірного поясу також ростуть мішані ліси. Проте їхня площа менша, ніжу Європі. Склад їх різноманітніший: тут ростуть дуб, липа, а з хвойних — корейський кедр, ялина, сибірська ялиця.

Широколистяні ліси. Як і мішані, вони розмішені окремими ділянками на сході Азії, де багато опадів. Під ними утворилися бурі лісові ґрунти, що містять більше перегною, ніж підзолисті ґрунти тайги. Ліси цієї зони значною мірою вирубані, їх заступили лани пшениці, цукрових буряків, фруктові сади.

Найтиповіші для широколистяних лісів бук і дуб. Ростуть також граб, липа, клен.

Окрім тварин, характерних для тайги, в широколистяних лісах водяться дикі свині, козуля, благородний олень.

Лісостепи і степи. На південь від лісових зон розпросторилися лісостепи й степи. Суцільної смуги вони не утворюють.

Лісостеп і степ утворилися в умовах жаркого й сухого літа, сухої й порівняно холодної зими.

У лісостепу острівці лісів на сірих лісових ґрунтах чергуються зі степовими ділянками. У степах переважає трав'яна рослинність. Величезне багатство степів — родючі чорноземні ґрунти. Свою назву вони дістали за чорне забарвлення, зумовлене значним вмістом перегною.

У лісостепах і степах серед трав найбільше поширені різні злаки. Рослини пристосовані до кліматичних умов: багато з них устигають вирости, зацвісти й дати плоди до настання літнього сухого періоду.

З-поміж тварин переважають гризуни—ховрахи, бабаки, які на зиму впадають у сплячку, польові миші. Великі тварини не збереглися.

Лісостепи і степи майже повністю розорані під лани пшениці, кукурудзи, цукрових буряків та інших культурних рослин. Природна рослинність збереглася тільки в заповідниках і місцях, непридатних для оранки.

На сході Азії, у східній частині плоскогір'я Гобі, лежать сухі степи. Тут суворі малосніжні зими, незначні опади. Тому рослинність бідніша, ніж у європейських степах. Трави низькі, багато ділянок взагалі не мають трав'яного покриву; трапляються засолені ділянки. Каштанові ґрунти сухих степів містять менше перегною, ніж чорноземи.

Напівпустелі u пустелі помірного поясу. Ці зони в Азії обіймають значно більші простори, ніжу Північній Америці. Вони тягнуться від Прикаспійської низовини рівнинами Середньої та Центральної Азії.

У бурих грунтах напівпустель і сіро-бурих грунтах пустель мало перегною, але вистачає потрібних рослинам солей, тому в багатьох місцях грунти засолені, а подекуди сіль навіть виступає на поверхню.

Незначна кількість опадів, сухість повітря в пустелях створюють несприятливі умови ДЛЯ життя рослин. Найбільш безживними є глинясті й кам'янисті ділянки, де немає грунтового покриву й рослинності; особливо багато їх у пустелі Гобі. А от піщані пустелі зберігають вологу атмосферних опадів, яку використовують рослини. Там, де цієї вологи бракує, піски теж позбавлені рослинності. Сухістю та безживністю вирізняється пустеля Такла-Макан. Типові рослини пустель помірного поясу Євразії — саксаул, полин, курай, астрагал, гілочки якого вкриті товстим восковим нальотом, що уберігає рослину від випаровування. Саксаул — одне з небагатьох дерев, яке може рости в пустелі. Пустеля — батьківщина полину. Його сіро-зелені кущики ростуть один від одного на відстані до 1,5 м.

У Монголії в напівпустелях і пустелі Гобі ще збереглися кінь Пржевальського, дикі осли кулани, верблюди, яких охороняють від знищення. Ці тварини в пошуках води й корму можуть пробігати великі відстані. Багато в пустелях і різноманітних гризунів.

Населення пустель живе переважно в оазисах і по долинах річок, де на зрошуваних землях вирощує різні сільськогосподарські рослини — рис, пшеницю, ячмінь, бавовник, плодові дерева, овочі.

На південному сході Азії — зона перемінно-вологих (мусонних) лісів. Вона охоплює південну частину Китаю та Японських островів. На відміну від Середземномор'я, літо тут вологе, а зима порівняно суха й прохолодна.

У цих лісах ростуть вічнозелені дерева — магнолія, камелія, камфорний лавр. У них тверде листя, що іноді, як у камфорного лавра, виділяє запашні ефірні олії, завдяки чому зменшується випаровування. Часто трапляється бамбук. Диких тварин тут мало, бо ця зона добре освоєна людиною.

На місці винищених лісів населення вирощує рис, чайний кущ, цитрусові.

Субтропічні й тропічні напівпустелі та пустелі. На відміну від пустель помірного поясу, середня температура січня тут перевищує 0 °С, а літо ще жаркіше. У тропічних пустелях, розташованих усередині материка, найжаркіший і найсухіший клімат у всій Азії. Середня температура липня в окремих місцях досягає +30 °С. Такі високі температури бувають лише в Сахарі. Дощі випадають рідко, іноді лише два-три рази на рік. Тільки після коротких весняних дощів на сіроземах з'являється рослинність, яка швидко проходить весь цикл розвитку. Рослини в цих зонах такі самі, як у пустелях помірного поясу, подекуди грунту взагалі немає. Так, пустеля Руб-ель-Халі на Аравійському півострові являє собою величезний простір сипких пісків. Зовсім неродючі кам'янисті пустелі — розсипи щебеню та гальки. По сухих річищах ростуть акації, а в оазисах, де грунтові води підступають близько до поверхні, вирощують фінікову пальму.

Тваринний світ пустель порівняно бідний. В Аравії трапляються швидконогі антилопи, дикий осел онагр. Є й хижаки — смугаста гієна, шакал. Багато гризунів — тушканчиків, піщанок.

У пошуках пасовищ для овець і верблюдів напівпустелями й пустелями пересуваються кочівники-скотарі.

Савани і субекваторіальні ліси. У саванах Азії серед високих трав (переважно злаків) ростуть пальми, акації, тикове дерево, де-не-де трапляються ділянки рідкостійних лісів. У сухий період року деякі дерева, в тому числі тикове й садове, на 3—4 місяці скидають листя. Тик має тверду деревину, яка не гниє у воді.

Субекваторіальні перемінно-вологі ліси вкривають західне узбережжя Індостану, область у нижній течії Гангу і Брахмапутри, узбережжя півострова Індокитай та північну частину Філіппінських островів. У цих місцях опадів значно більше, ніжу саванах, сухий період нетривалий. Тому рослинність зони нагадує розташовані на південь вологі екваторіальні ліси, але деякі дерева в сухий період скидають листя.

Тваринний світ саван і субекваторіальних лісів різноманітний і має багато спільного. У саванах водяться тварини як відкритих просторів, так і лісів. Багато копитних, особливо прудконогих антилоп. У густих заростях уздовж річок Індостану полюють тигри й леопарди. На Індостані та на острові Шрі-Ланка досі водяться дикі слони. Приручених слонів населення використовує на різних тяжких роботах. Всюди багато мавп.

Вологі екваторіальні ліси. Ці ліси в Азії обіймають досить великі території. Кліматичні умови та грунти тут загалом такі самі, як і у вологих екваторіальних лісах інших частин світу.

Екваторіальні ліси Азії характеризуються великою різноманітністю рослин і тварин. Самих тільки пальм налічується не менш як 300 видів. Довжина виткої пальми ротанг досягає 200—300 м. Ця тонка ліана з колючками обвиває дерева, утворюючи непролазні хащі. На узбережжі Філіппінських островів і Малайського архіпелагу росте кокосова пальма. В екваторіальних лісах багато різних видів бамбука. Населення використовує його для будівництва жител, виготовлення меблів, паперу, молоді пагони бамбука вживають у їжу.

Серед лісових тварин є такі, яких немає на інших материках. Це деякі види носорогів, диких биків. На великих і малонаселен их островах Малайського архіпелагу трапляється людиноподібна мавпа орангутанг (у перекладі означає "лісова людина").

Висотні пояси в горах Азії. Кількість поясів у горах завжди залежить від того, яка природна зона розташована на рівнині біля підніжжя гір, і від висоти.

Розгляньмо зміну природних поясів на південних схилах Східних Гімалаїв. Завдяки рясним мусонним дощам і неоднаковій температурі на різній висоті Гімалаї відзначаються великим розмаїттям природи. За своїм складом висотні пояси тут нагадують природні зони на рівнинах східної частини Азії.

Біля підніжжя Східних Гімалаїв випадає дуже багато дощів. Тут розташовані тераї — непросихаючі низовини, де грунти дуже заболочені. На них ростуть високий бамбук, різні пальми, що утворюють густі зарості, перевиті ліанами. У цих заростях водяться дикі слони, носороги, буйволи; з хижаків — тифи, плямисті й чорні леопарди; багато мавп, змій.

З висотою природа змінюється. Заболоченість зменшується, ростуть густі вологі ліси в основному з таких самих дерев, як у розташованих нижче тераях.

Вище від 1500 і до 2000 м простягається пояс вічнозелених субтропічних лісів із дуба, каштана, клена, магнолії. На висоті 2000 м ці ліси поступаються місцем лісам із листопадних порід з домішкою хвойних. Через велику вологість на грунті Й деревах дуже багато мохів і лишайників.

Біля верхньої межі л icy тягнеться пояс хвойних лісів, який складається переважно з гімалайської сосни, ялиці, ялівцю. Взимку тут довго лежить сніг і тримаються м