Організація і проведення туристсько-краєзнавчих подорожей - Пангелов Б.П. - 3.2. Практична підготовка туриста

Майбутні туристи повинні оволодіти комплексом навичок, які забезпечать їм комфортне і безпечне перебування у поході. Розвинені фізичні якості (витривалість, сила, спритність тощо), оволодіння технікою пересування і подолання природних перешкод, психологічну стійкість до стресів, комунікабельність покликана забезпечити практична підготовка туристів.

Практична підготовка - вироблення і закріплення за допомогою певних дій практичних умінь, навичок, психологічних якостей, які необхідні у туристсько-краєзнавчій діяльності.

Така підготовка здійснюється у трьох основних напрямах - розвиток фізичних властивостей, техніко-тактич-них умінь і вироблення комплексу технічних якостей.

Фізична підготовка туриста

У туризмі, як і в інших видах спорту, досягнення результатів неможливе без постійної фізичної підготовки, яка є основним змістом тренування і водночас безпосередньо пов'язана зі зміцненням і підвищенням загального рівня функціональних можливостей організму.

Фізична підготовка туриста - педагогічний процес, спрямований на розвиток і досягнення оптимального рівня фізичних якостей (швидкості, спритності, сили, витривалості тощо) туриста.

З огляду на мету розрізняють загальну і спеціальну фізичну підготовку. Загальна фізична підготовка передбачає різнобічний розвиток фізичних здібностей і зміцнення здоров'я; розвиток функціональних можливостей організму як основи спеціальної працездатності і покращення перебігу відновлювальних процесів. Спеціальна фізична підготовка є різновидом фізичної підготовки, адаптованим до особливостей обраного виду туризму. Засобами спеціальної підготовки формують необхідні туристу навички.

На початковому етапі занять туризмом виховують основні фізичні якості: витривалість, силу, спритність, швидкість, гнучкість.

Виховання витривалості

У туристичному поході доводиться долати великі відстані протягом тривалого часу із значним фізичним навантаженням, яке залежить від складності природних перешкод, темпу пересування, метеорологічних умов, ваги рюкзака. Утома може спричинити помилки при подоланні небезпечних або складних ділянок маршруту. Отже, безпека туриста багато в чому залежить від його витривалості.

Виховання витривалості передбачає покращення аеробних можливостей, удосконалення діяльності серцево-судинної системи; підвищення анаеробних можливостей, фізіологічних і психологічних меж психічної стійкості, що виникає від напруженої роботи.

Навантаження характеризується інтенсивністю, тривалістю, величиною інтервалу відпочинку і кількістю повторень вправ. Найдоступніші засоби формування загальної витривалості: ходьба, кросовий біг, стрибки, спортивне орієнтування на місцевості, лижні перегони, плавання, спортивні рухливі ігри, велоспорт, веслування, ритмічна гімнастика.

Спеціальну витривалість виховують засобами технічної підготовки: походами вихідного дня, участю у змаганнях зі спортивного орієнтування і техніки туризму, тренуваннями із навантаженням на трав'янистих, осипних, снігових, льодових схилах і скелях. Спеціальна витривалість є здатністю до багатократного повторення вправ із техніки туризму без зниження якості їх виконання.

Виховуючи витривалість, необхідно враховувати значні вікові відмінності у пристосувальних реакціях організму до підвищених навантажень. Працюючи з дітьми, важливо створювати оптимальні умови для функціонування систем кисневого забезпечення організму. Із цією метою доцільно частіше проводити тренування у лісовій або парковій зоні.