Сучасні різновиди туризму - Кляп М.П. - Класифікаційний дискурс

Зазвичай класифікація розглядається в науці і соціальній практиці як розподіл предметів будь-якого виду на класи за найбільш суттєвими ознаками, притаманними предметам даного виду і соціальних форм спілкування. Це спроба визначити такі соціальні структури (суспільство, організації, відносини), що зустрічаються регулярно.

У туризмології - це процес виділення зі складного соціокультурного феномену "туризм", що несе у собі його видові ознаки, більш конкретних і специфічно окреслених його видових проявів, які вирізняються за тими чи іншими ознаками.

Зазначимо, що процес класифікації феномену "туризм*' ще не завершений. Існує декілька підходів щодо його здійснення.

В одних соціологічних джерелах представлена класифікація за формами туризму, під якими розуміють тип організації туристської діяльності людини або групи людей (індивідуальний, груповий (колективний, сімейний туризм).

Зустрічається також класифікація за видовими ознаками. Так М.Б. Біржаков пропонує поділяти туризм на активний і пасивний.

Активні види туризму передбачають види відпочинку і подорожей, розваг, спорту (лазіння по скелях, спортивні ігри, плавання на плотах бурхливими річками, підводний туризм, сафарі та ін.), що вимагають значної фізичної напруги і доступні далеко не всім категоріям туристів. Ще більш виділяється в цьому сенсі екстремальний туризм.

Пасивні види туризму орієнтовані на спокійнішу і менш напружену, в сенсі фізичних навантажень, програму туру або туристської подорожі. Вони розраховані на осіб, більш схильних до усталеного відпочинку, пізнавальних турів, вимагають менш напруженого циклу переміщень і фізичних навантажень. Це відпочинок на морському, гірському, водолікувальному курорті, оздоровчі тури, тури на лікування. Це стосується і турів для сімей з дітьми, туристів старшого віку і пенсіонерів.

У свою чергу С.В. Горський, виходить з тези, що в основі будь-якої туристичної діяльності лежить домінуюча бінарна потреба -руху і самоствердження або руху пізнання.

На його думку, залежно від того, яка з цих двох бінарних потреб закладена в основі діяльності людини, можна здійснити класифікацію видів туризму, що відрізняються переважно спрямованістю на задоволення тієї чи іншої потреби. Ними є:

а) спортивний туризм, де переважатиме задоволення потреби в русі і самоствердження в своєму соціальному середовищі, яке розглядатиме такий туризм як певну цінність;

б) подорож, спрямована перш за все на задоволення потреби в русі заради пізнання навколишнього середовища.

Як бачимо, така класифікація виглядає дещо спрощено для такого складного і різнобічного феномену як туризм. Такої оцінки не спростовує і пояснення цього автора, що разом з тим, кожний із зазначених видів туризму не обмежується задоволенням тільки цих двох потреб, а й стимулює специфічну реалізацію великого комплексу інших потреб.

Найбільш повна і логічно виважена класифікація феномену туризму представлена В./. Добреньковим та АЛ. Кравченком. Ці автори поділяють туризм за такими ознаками: мета подорожі, спосіб пересування, інтенсивність туристського потоку, тривалість подорожі, характер організації подорожі та ін.

У всьому світі прийнято ділити туризм перш за все на зовнішній (виїзний та в'їзний), тобто міжнародний, і внутрішній.

Внутрішній туризм - подорожі усередині своєї країни осіб, що постійно проживають в межах кордонів своєї держави, без заняття оплачуваною діяльністю в місці тимчасового перебування. Внутрішнього туризму в світі припадає на частку 80-90% поїздок. Витрати на нього в 5-10 разів перевищують витрати на міжнародний туризм.

Міжнародний туризм - це туризм в іншу країну з туристськими цілями без заняття оплачуваною діяльністю в місці тимчасового перебування. В середньому близько 65% всіх міжнародних туристських поїздок припадає на Європу, близько 20% - на Америку і близько 15% - на інші регіони.

За видами діяльності (цілями відпочинку) він поділяється на спортивний (пішохідний, водний, лижний і ін.), культурно-пізнавальний, утилітарний (наприклад, рибалка), лікувально-оздоровчий (у санаторіях) і спортивно-оздоровчий (дитячі табори, наметові табори), науковий, діловий, спортивний відпочинок, шоп-тури, пригодницький, паломництво, екзотичний, екоту-ризм, пікнік, вікенд та ін.

Оздоровчий відпочинок залежно від засобів дії на людину поділяється на клімато-, море*, грязелікування і т. ін.

Спортивний туризм - походи маршрутами певної категорії складності, а також участь у змаганнях з техніки туризму і чемпіонатах; різновид самодіяльного туризму.

Культурно-пізнавальний туризм - подорожі людей своєю країною і зарубіжними країнами з метою ознайомлення з пам'ятниками культури, місцевими традиціями, звичаями, образом і стилем життя.

Складова частина культурного туризму - музейний туризм. У західноєвропейських країнах практично всі музеї - від малого до великого - орієнтовані на відвідини туристів, за рахунок доходів з яких більшість з них і існує.

Терміни "культурно-пізнавальний" і "науково-пізнавальний" туризм у вітчизняній літературі часто уживаються як синоніми, їх об'єднує кваліфікаційна характеристика "пізнавальний", яка виявляє мету і призначення цих видів туризму. У зарубіжній літературі характеристика "пізнавальний" не вживається, тому тут мовиться про культурний і науковий туризм як самостійні види рекреаційної діяльності.

Пізнавальний туризм - туристські поїздки, подорожі, походи з метою відвідин будь-яких регіонів, місцевості, центрів туризму і т.п., для ознайомлення з пам'ятниками природи, історії і культури, побутом і традиціями місцевого населення, народними ремеслами і промислами, досягненнями у сфері науки, культури, промислового виробництва, будівництва і т.ін. Елементи пізнавального туризму різного ступеня властиві практично всім видам туризму.

Спелестологія - поєднання туризму і науки, вивчає порожнини штучного походження. У широкому сенсі слова спелестологія - це наука про штучні підземні споруди. До них належать покинуті каменоломні, шахти, водоводи, криниці, підземні ходи, підземні храми і монастирі.

Оздоровчий туризм - туристські подорожі, поїздки і походи в якій-небудь місцевості зі сприятливими для здоров'я природно-кліматичними умовами і перебування там з метою відпочинку. Зазвичай в рамках оздоровчого туризму проводяться некатегорій-ні походи, прогулянки, купання, катання на водних або гірських лижах, екскурсії, розважальні заходи і т.ін.

Медичний туризм - поїздки людей в ті країни або регіони, де можна заощадити на медичному обслуговуванні, вдаючись до допомоги професійних лікарів і кращих клінік. Все більше жителів Західної Європи відбуває до Польщі, Угорщини і Словаччини, щоб зробити собі пластичні операції, отримати стоматологічні та інші медичні послуги, заплативши за це у декілька разів менше, ніж на батьківщині.

Науковий і навчальний туризм припускає вивчення мови, реставрацію пам'ятників, вивчення етнографії, історії, проведення археологічних експедицій.

Науковий туризм включає поїздки з метою участі в різних нарадах, конгресах і симпозіумах, у крупних міжнародних книжкових ярмарках, а також участь в наукових, найчастіше археологічних, експедиціях. Останнім часом науковий туризм неймовірними темпами завойовує світ. Фахівці розрізняють три види наукового туризму, не пов'язаного з конгресами і семінарами:

o ознайомчий: під час поїздки туристів знайомлять з природними і антропогенними об'єктами і дають пояснення;

o допоміжна участь: в цьому випадку туристи беруть участь в наукових роботах як допоміжний персонал, наприклад, реставраційних роботах, роботах у заповідниках із збереження рідкісних тварин або польових у наукових дослідженнях;

o самостійні дослідження туристів.

Діловий туризм - поїздки бізнесменів з метою укладення контракту, ознайомлення з перспективами ринку збуту, пошуку нових партнерів або клієнтів.

Екологічний туризм. Термін "екотуризм" був введений в ужиток на початку 80-х pp. XX ст. Єдине визначення екотуризму відсутнє. За визначенням Міжнародного Союзу охорони природи (МСОП): екологічний туризм або екотуризм - подорож з відповідальністю перед навколишнім середовищем стосовно не-порушених природних територій з метою вивчення і насолоди природою, і культурними визначними пам'ятками, яке сприяє охороні природи, здійснює "м'яку" дію на навколишнє середовище, забезпечує активну соціально-економічну участь місцевих жителів і отримання ними переваг від цієї діяльності.

Екологічний туризм ділять на декілька різновидів:

o науковий туризм - подорожі, основна мета яких спостереження за природою в польових умовах;

o природний туризм (nature tourisme, nature-based or nature-oriented tourism) - будь-які види туризму, які безпосередньо залежать від використання природних ресурсів в їх відносно незміненому стані, включаючи ландшафти, рельєф, воду, рослинність і диких тварин. Як різновид природного туризму іноді виділяють біотуризм (wildlife tourism) і подорожі в дику природу (wilderness travel), метою яких можуть бути будь-які об'єкти живої природи;

o освітні тури - екскурсії в заповідники і національні парки для вивчення історії і природи;

o пригодницький туризм (adventure tourism) - подорожі, пов'язані з активними способами пересування і відпочинку на природі (альпінізм, скелелазіння, піший, водний, лижний, кінний туризм, каньонінг, каякінг, дайвінг).

Сьогодні найбільш популярними видами екотуризму стають пі ті походи і наметові табори, спостереження за птахами, кіно-, фотографування і екосафарі, відвідини гір і альпінізм, водний туризм і рибалка, ботанічні екскурсії, спостереження за екзотичними метеликами, пригодницький туризм, велосипедні трекінги, спелеотуризм, підводний туризм, сплав гірськими річками (рафтинг), кінний туризм та інші види екстрим-туризму.

Релігійний туризм (паломництво) - поширений у світовій туристській практиці спосіб відвідин святих місць. Останнім часом наголошується на інтенсивному розвитку паломництва та релігійного туризму, відкриваються паломницькі служби, які організовують поїздки місцевого населення в монастирі і місцеві святині.

Етноґрафічний туризм, заснований на інтересі людей до справжнього життя іншого народу, ознайомлення з народними традиціями, обрядами, творчістю і культурою.

За способом пересування туристів розрізняють: пішохідний, авіаційний, морський, річковий, автотуризм, залізничний, велосипедний і змішаний.

За інтенсивністю туристських потоків розрізняють постійний і сезонний туризм.

У туризмі існують пікові сезони і сезони спаду туристичної діяльності. Це означає, що готелі, транспорт й інші об'єкти інфраструктури туризму, а також персонал залишаються незайнятими значну частину року. Окрім того, в сільських районах пік туристичного сезону нерідко збігається з розпалом збору урожаю та інших важливих робіт.

За тривалістю перебування туристів у подорожі виділяють короткочасний та довготривалий туризм. Короткочасний туризм передбачає тривалість подорожі не більше трьох діб. Довготривалий туризм може продовжуватись від 3 діб до 1 року.

За характером організації подорожі виділяють індивідуальний, груповий, організований, самодіяльний та неорганізований туризм.

Індивідуальний туризм - подорож однієї людини за власною програмою. Турфірми виконують замовлення туристів-індивіду-алів (визначення районів відвідин, тривалість зупинок, умов ночівлі і т.ін.). Індивідуальний туризм може розвиватися по каналах споріднених і сімейних зв'язків, творчих обмінів і відвідин на запрошення. Індивідуальні тури практикуються також за програмами соціального і молодіжного туризму. Обслуговування при індивідуальному туризмі здійснюється спеціальними, звичайними або спеціалізованими турфірмами.

Груповий туризм - форма організації туристської подорожі людей, об'єднаних бажанням і можливістю спільної подорожі за конкретним маршрутом або з метою отримання програмного обслуговування, задоволення колективного інтересу до об'єкта відвідання. Під час подорожі виникає тимчасовий колектив. Груповий туризм - переважна форма організації поїздок за маршрутами та програмами соціального й молодіжного туризму. При груповому туризмі реалізуються значні можливості отримання пільг та знижок. Так, знижки на обслуговування груп надають підприємства, які займаються розміщенням, транспортним обслуговуванням, заклади культури, профспілки.

Організований туризм - поїздки за турами й маршрутами, що організовуються туристськими фірмами або клубами. Реалізуються, як правило, на умовах попередньої оплати.

Неорганізований туризм - спонтанні поїздки туристів, як правило, організовані самими туристами без участі організації-посередника, туристського клубу або секції.

Самодіяльний туризм (кваліфікований) - специфічний вид туристської громадської (аматорської) діяльності, який реалізується на добровільній самодіяльній основі.

За типом спонсорування туризм поділяють на державний і комерційний.

Наведена класифікація не охоплює всіх без винятку видів туризму через обмеженість обсягу посібника, наявність словникових, довідкових та енциклопедичних джерел. До того ж, туризм є феноменом, що стрімко і динамічно розвивається, продукуючи нові й нові види. Дослідження вітчизняної туристичної сфери засвідчують, що в радянські часи основний потік туристів проходив усередині країни, а в зарубіжному туризмі переважали три види: пляжний відпочинок, огляд визначних пам'яток і шоп-тури. Пляж, готель з басейном, автобусна екскурсія історичними місцями для багатьох людей як вид відпочинку нині втрачають свою привабливість. Практично зникли як вид туризму поїздки за продовольством. Сьогодні ринок туристичних послуг як в нашій країні, так і в світі надзвичайно змінився. Він сегментується з урахуванням мотивації подорожі, віку, активності і допитливості туриста. Сформувався споживач, що віддає перевагу нестандартному відпочинку. Багато виїзних турів розширюються за рахунок включення в пакет якої-небудь родзинки у вигляді екстрім-екскурсії. Раніше це були альпінізм, пішохідний, кінний, водний, гірський, спелео-, вело-, мото- і автотуризм. Тепер на слуху дайвінг, каньонінг, скельні сходження, джампінг, пара-планеризм, парашутний спорт, легка авіація, джип-сафарі і т.ін. Щороку туристичний ринок пропонує новинки.

Структурно-функціональний дискурс має на меті здійснити структурно-функціональний аналіз соціокультурного феномену туризму.

Структурно-функціональний аналіз зазвичай розглядають як метод соціологічного дослідження, в межах якого розрізняють два основних підходи:

1) структурний, який йде від аналізу різних структур до визначення функцій, які вони виконують;

2) функціональний, коли визначається певна сукупність функціональних вимог і згодом виявляються різні структури, які виконують ці функції.

Структурно-функціональний аналіз, як один із напрямів практичного структуралізму є не що інше, як системний, нередук-ціоністський підхід, головна теза якого - ціле є дещо більше, ніж сума його складових частин. Ця ідея утвердилася в багатьох науках, у різних контекстах і варіантах, а поняття "структура" стало центральним сенсо-утворювальним логіко-методологічним конструктом. Причинний структурологізм ґрунтується на постулаті системності соціальних об'єктів та визнанні каузальної залежності між властивостями суспільних явищ і процесів та їх структурою. У цьому зв'язку особливу функцію виконує поняття "соціальна структура", яке відображає не ідеальні конструкції, а ті, що наявні в об'єктивній соціальній реальності. По-перше, структура є певний, порівняно стабільний спосіб взаємозв'язку суб'єктів соціальної поведінки. По-друге, вона відзначається певною незалежністю від індивідів та інших суб'єктів соціальної дії. По-третє, структура відіграє щодо них роль стримуючого та спонукального чинника.