Сучасні різновиди туризму - Кляп М.П. - 2.2. Людина в туристичній сфері: типи, статуси і ролі

Структура особистості

Поняття "структура особистості" зазвичай позначає сукупність статусно-рольових характеристик людини. В сучасних соціологічних джерелах окреслились два підходи до аналізу соціологічної структури особистості - нормативний і функціональний.

Суть нормативного підходу полягає в тому, що він допомагає віднайти ті найсуттєвіші ознаки, яким особистість має відповідати в ідеалі. Серед нормативних елементів особистості такими є світогляд, духовне багатство, висока мораль.

Функціональний підхід, на відміну від нормативного, допомагає виявити ті якості або властивості, якими людина наділена як реальний суб'єкт життєдіяльності. Виходячи з цього підходу, у соціологічній структурі особистості можна виділити три основні елементи:

1) соціальний статус;

2) соціальну роль;

3) спрямованість особистості.

Обидва підходи доцільно залучити до дослідження структури особистості туриста. При цьому соціальний статус визначається як становище індивіда або соціальної групи стосовно інших індивідів, груп, яке пізнається за соціально значущими для певної системи ознаками. У найзагальнішому розумінні соціальний статус особистості в суспільстві пов'язують, як правило, з віком, статтю, походженням, професією, сімейним станом.

Види статусу

Розрізняють такі види статусу:

1) "природжений" (соціальне походження, стать, національність, раса);

2) "набутий" (освіта, кваліфікація). Крім того, соціальний статус може бути офіційним або неофіційним. Офіційний має, як правило, офіційну основу - реальний внесок індивіда у розвиток суспільства (праця інженера, вчителя). Втім, як свідчить досвід, часто неофіційний статус оцінюється певними категоріями людей вище, ніж офіційний.

Слід також відрізняти соціальний статус від статусу особистісного, тобто становища, що його займає індивід як людська істота у первинній групі (сім'ї, колі друзів, серед колег).

У марксизмі першоосновою визначення соціального статусу є класовий поділ суспільства, розбіжності всередині самих класів.

У західній науці дослідження соціального статусу значною мірою спираються на концепцію соціальної стратифікації німецького соціолога Макса Вебера, згідно з якою статеві групи є найважливішими елементами соціальної структури. Такі групи характеризуються специфічним стилем життя, певним типом освіти і занять, сприйняттям певних цінностей і вірувань, дотриманням правил поведінки і звичаїв.

У своїй концепції П. Сорокін за критерій соціальної стратифікації бере три основні форми: економічну, політичну і професійну.

Т. Парсонс у теорії соціальної дії спробував розробити універсальні критерії соціальної стратифікації, а саме:

* "якість" (позиція, відповідальність, компетентність особистості);

* "виконання" (оцінка діяльності індивідів порівняно з діяльністю інших людей);

* "володіння" (майстерністю, талантом, матеріальними, культурними ресурсами).

У сучасних концепціях соціальної мобільності (термін запровадив у соціологію П. Сорокін) часто використовують семикласо-ву вертикальну стратифікацію:

1) вищий клас професіоналів, адміністраторів;

2) технічні спеціалісти середнього класу;

3) комерційний клас:

4) дрібна буржуазія;

5) техніки і робітники, які здійснюють керівні функції;

6) кваліфіковані робітники;

7) некваліфіковані робітники.

За таким підходом у сфері туризму України до першого класу можна віднести керівників-управлінців вищого рівня (топ-менед-жерів) державних інститутів та органів системи туризму.

До другого класу слід віднести управлінців середнього рівня (головні, провідні та спеціалісти вищезазначених державних інститутів та органів як всеукраїнського, так і регіонального рівнів).

Третій клас представлений власниками приватних туристських фірм та агенцій. Вони ж утворюють відповідну частку четвертого класу дрібної буржуазії.

П'ятий клас представлений техніками та технічними працівниками з функціями управління (бригадири, керівники груп і т. ін.)

Шоста група об'єднує кваліфікованих робітників туристичних підприємств та інфраструктури.

Замикають стратифікацію представники сьомого класу - некваліфіковані робітники переважно ручної праці, зайняті у обслуговуванні туристичної діяльності та виконання функцій представниками всіх класів, розташованих у вищих рівнях вертикальної стратифікації.

Цікаві розробки пов'язані із соціальним статусом особистості, з'являються останнім часом і в Україні. Так, учені Ю. Канигін та Ю. Яковенко пов'язують проблему соціального статусу особистості з потребою формування інтелектуальної еліти. Соціальний статус особистості, стверджують вони, вже давно переріс свої стихійні прояви і формується цілеспрямовано, з урахуванням індивідуальних якостей особистості.