Сучасні різновиди туризму - Кляп М.П. - Соціологічні погляди на поведінку людини

3.1. Поведінка людини: соціологічний дискурс

3.2. Туристична поведінка з позицій плюралістичного підходу

3.3. Системно-структурний підхід до розуміння туристичної поведінки людини

3.4. Модель туристичної поведінки

3.1. Поведінка людини: соціологічний дискурс

Засвоївши матеріал цього розділу, ви будете знати і вміти:

o визначати стан дослідженості туристичної поведінки в соціології;

o охарактеризувати сутнісні ознаки поняття "поведінка людини" в сучасній соціології;

o сутність моністичного підходу до розуміння поведінки людини;

o розкрити сутність поведінки з позицій плюралістичного підходу;

o пояснити сутність туристичної поведінки з позицій системно-структурного підходу;

o описати поліпарадигмальну модель туристичної поведінки.

Основні терміни: поведінка людини, моністичний підхід, плюралістичний підхід, системно-структурний підхід, туристична поведінка, чинники туристичної поведінки, туристичні потреби, мотиви туристичної поведінки, мотивація, соціальна дія, типологія соціальних дій, моделювання, модель туристичної поведінки.

Соціальна поведінка людини

Соціальна поведінка людини знаходиться в центрі уваги соціологів. Як зазначав П. Сорокін, соціологія виявляє чинники, що визначають характер поведінки окремих людей і цілих соціальних груп. Це завдання соціології стосується всіх сфер суспільства і вирішується відповідними галузевими соціологія ми. Зокрема, існують дослідження щодо господарчої, політичної, трудової, комунікаційної та інших різновидів соціальної поведінки людини у відповідних суспільних сферах.

Водночас туристична поведінка людини ще не набула уваги дослідників соціологів. Відсутнє, поки що, визначення цього терміну у туристичній літературі, зокрема в довідникових джерелах із туризмології.

Отже, розгляд та визначення сутнісних ознак цього терміну має починатись зі звернення до сутності родового терміну - соціальна поведінка - з подальшим визначенням особливостей видового поняття "туристична поведінка", тобто соціальна поведінка людини-туриста.

Соціальною поведінкою зазвичай вважають таку форму активності людини, що проявляється у взаємодії людини з оточуючим соціальним середовищем, формується, розвивається й проявляється в умовах громадського життя, а тому має соціально обумовлений характер. Поведінка - сукупність зовні спостережуваних вчинків і дій окремих індивідів й їхніх груп, їхня певна спрямованість і послідовність, що так чи інакше зачіпає інтереси інших людей, соціальних груп, соціальних спільнот або всього суспільства. У поведінці проявляються соціальні якості людини, особливості її виховання, культурного рівня, темпераменту, характеру, її потреби, переконання, погляди, смаки, формується й реалізується її відношення до навколишньої природної й соціальної дійсності, до інших людей і до самого себе.

Сформувалися два підходи дослідження соціальної поведінки - на макро- і мікрорівнях. Мікросоціологія шукає причини і встановлює особливості людської поведінки у взаємодії між особистістю й іншими людьми, насамперед у малих групах - родина, трудовий колектив, група однолітків і таке ін. Макросоціологія досліджує поведінку головним чином у процесах взаємодії великомасштабних соціальних спільнот - етносів, націй, держав, соціальних інститутів та ін. Однак у конкретному соціальному контексті взаємодії нерідко сполучаються елементи обох цих рівнів соціологічного аналізу поведінки. Так, наприклад, повсякденна поведінка й взаємодія між учасниками туристичної подорожі здійснюється на мікрорівні.

Водночас туризм як специфічна соціальна сфера є соціальним інститутом, досліджуваним на макрорівні, оскільки вона пов'язана із системою соціальних взаємодій між класами суспільства, з ринком туристичних послуг, із системою соціальної політики, з освітою, охороною здоров'я, культурою.

Соціологічні погляди на поведінку людини

Загальною ознакою більшості соціологічних поглядів на поведінку людини, що обмежує можливості розуміння її механізмів, слід визнати їх моністичність - прагнення пояснити поведінку людини і хід суспільного життя за допомогою якоїсь однієї умови. Інші умови, визнавались або абсолютно незалежними, або такими, що мають другорядне значення.

Справді, одні соціологи {марксисти) такою основною умовою висували способи здобування засобів існування, або стан виробничих сил. Якими є ці базисні економічні відносини, такими будуть відносини між індивідами їх поведінки, соціальне життя суспільства. Інші вважали, що такою єдиною умовою може бути явище поділу праці, інтегруюча поведінка індивідів на досягнення органічної солідарності (Е. Дюркгейм).

Дехто із соціологів (починаючи з О. Конто, де Роберті) доводив, що поведінка людини залежить від її переконань і вірувань. А оскільки характер останніх залежить від знань, то, отже, знання є тією умовою, що визначає характер суспільних процесів.

Існують теорії, в яких такою умовою вважають явище наслідування (Г. Тард), характер географічних умов (Ф. Ле-Пле, Ф. Ратцель), зростання населення та його щільність (А Кост, Т. Маль-тус), расу (Л. Гумплович, Ж. Гобіно та ін.).

Представники біхевіористського підходу (Е. Торидайк_$Д. Уот-сон, К. Лелі, Б. Скіннер та ін.) вважали, що поведінка людини - це її реакція на оточуюче середовище, хоча до форм такої реакції відносили афективну, сигнікативну і безпосередню за механізмом: стимул-реакцію.

В соціологічній теорії обміну (Дж. Хоманс та ін.) соціальна поведінка постає як система обмінів поведінковими актами між індивідами, в ході яких вони санкціонують один одного, тобто нагороджують або карають дії один одного.

В теоріях символічної взаємодії (Ч.Кулі, Дж.Мід) умовою адекватності соціальної поведінки розглядаються навички і вміння розуміти та використовувати символи.

В соціологічній теорії ролей (Р. Ліктон, А. Радкліф-Браун) соціальна поведінка людини обумовлюється системою соціальних ролей, які суспільство нав'язує індивіду через діючу в суспільстві нормативну систему. При цьому реальна поведінка людини містить в собі протиріччя цих норм суспільства і особистісних орієнтацій.

Зазначимо, що обмежений, моністичний характер, як підкреслює Т.М.Дрідзе, мають також більшість теорій комунікаційної поведінки людини.

Оцінюючи можливості кожної з теорій у дослідженні поведінки людини і моністичного підходу загалом, важко не погодитись з аргументами /7.0. Сорокіна:

1. Жодній теорії не вдалося пояснити поведінку людей і хід суспільного життя.

2. "Шляхом однієї умови" не вдається пояснити й набагато простіші речі, ніж поведінка людей.

З, Людина підкоряється силам неорганічного біологічного та соціально-психологічного характеру, які не можна звести до однієї умови. Отже, неможливо пояснити поведінку і суспільне життя людей за допомогою однієї умови чи характеру.

"... Поведінку людей і хід суспільного життя не можна поясни-1 за допомогою однієї умови. Ці явища надто складні, вони залеать від багатьох умов... Тому й пояснювати їх слід не за допомогою однієї умови, а багатьох умов і факторів."