Туристичне краєзнавство - Петранівський В.Л. - 7.3. Використання карстових печер для спелеотуризму, спелеотерапії та інших цілей

Названі аспекти вивчення і використання печер далеко не вичерпують їхнє господарське значення. Печера — це геологічний об'єкт з багатьма природними феноменами, і проведення спе-леологічних досліджень відкривають нові можливості як в одержанні, так і в інтерпретації інформації, отриманої класичними геологічними методами. Спелеологічні дослідження дають змогу деталізувати літологічний розріз карстоутворюючих порід і встановити особливості тектонічної будови району; вивчення гідрогеології карстових порожнин дає можливість визначити закономірності формування, руху і розвантаження підземних вод і вийти на раціональні схеми їх експлуатації. Спелеологічні дослідження надають суттєву допомогу і при вирішенні інженерно-геологічних завдань. Вони широко використовуються при проходженні тунелів, при будівництві ГБС тощо.

У різних печерах світу протягом тривалого часу вивчалися проблеми функціонування психобіологічної сфери людського організму, зокрема біоритмів, психологічної сумісності, індивідуальної та колективної здатності людини до повного перебування в екстремальних умовах повної ізоляції від звичного середовища.

Один із таких експериментів, в організації якого взяв участь і вітчизняний Інститут медикобіологічних проблем, відбувся у печері Боговина (територія Югославії). Відомий югославський спелеолог Мілутин Велькович виконав спеціальну програму досліджень, розраховану на 2 роки самотнього перебування під землею. Програма нового експерименту вченого отримала назву "Боговина — космосу". Два подібних за метою досліди проведено на Поділлі науково-дослідною лабораторією спелеомедицини Республіканської алергологічної лікарні спільно з Тернопільською обласною комісією спелеотуризму та клубу спелеологів "Поділля". У 1977 р. в Академічному залі Кришталевої печери протягом 29 діб провів комплекс медико-фізіологічних спостережень лікар Ю. Ю. Чижмар. Наступного року в галереї Ветеранів Озерної печери протягом місяця діяла підземна лабораторія.

З 4 лютого по б вересня 1972 р. французький вчений і спелеолог Мішель Сіфр на самоті провів у печері Міднайт (СІЛА, штат Техас) 205 днів. Увесь цей час він щоденно з метою фізіологічних спостережень проводив над собою різноманітні багаточисельні експерименти і тести. Вони були поставлені з метою вивчення 3 важливих проблем: біологічних (фізіологічних) ритмів, психологічного часу і фізіологічних процесів, пов'язаних зі сном людини.

Проведені М. Сіфром біологічні (фізіологічні) експерименти мають певне прикладне значення, насамперед, у галузі космічної медицини. Нині в Україні створено кілька підземних лікарень і клінік. Спеціалісти спелеотерапії провели ряд дослідів у тернопільських печерах — Кришталевій та Озерній. Отримані експериментальні дані свідчать про лікувальні властивості мікроклімату печер і доцільність створення тут алергологічних стаціонарів для лікування хворих хронічними бронхітами, пневмонією, бронхіальною астмою.

Спелеотерапія — це використання мікроклімату печер, шахт для лікування цілого ряду захворювань, один з стародавніх і широко розповсюджених у наші часи методів оздоровлення в багатьох країнах світу.

Початком розвитку в Україні спелеотерапії вважається 1966 р., коли на основі принципів лікування польського спелеокурорту "Велічка" на базі солотвинських соляних шахт директором Ужгородського філіалу Одеського інституту курортології М. Д. Тор-тохіним була організована алергологічна лікарня. Профіль цієї оздоровниці — лікування хворих на бронхіальну астму інфекційно-алергічної форми за спеціально розробленою методикою. Спелеотерапевтичне відділення лікарні складається з комплексу гірських виробок для розташування 250 хворих, які знаходяться на глибині 300 м від поверхні. Соляні поклади Солотвинського родовища, в якому розташоване відділення, відзначаються доволі складною будовою, що зумовлено чергуванням шарів та лінз чистої солі з сіллю, яка в різних масових частках засмічена вулканічною породою, — спелетом.

Основний лікувальний чинник печер — це мікрокліматичні умови, які характеризуються цілим рядом особливостей: постійністю іонного і газового складу повітря, домінуючою роллю від'ємно заряджених іонів, постійністю барометричного тиску і температури, незначною відносною вологістю, відсутністю бактеріальної флори й алергенів, наявністю великої кількості натрієво-хлористих аерозолів. Лікувальний ефект спелеотерапії визначається сумарною дією компонентів мікроклімату. Тривале перебування в печерах (200—300 годин на протязі 5—6 тижнів) створює умови для пониження чутливості організму до алергенів, підвищує насиченість артеріальної крові киснем, нормалізує артеріальний тиск і обмінні процеси.

Українські медики встановили: спелеотерапія сприяє більш швидкому загоєнню опіків, допомагає лікувати шкірні захворювання, недуги кровообігу. Особливо ефективно допомагає спелеотерапія дітям. Якщо в дорослих після курсу лікування спостерігається значне покращення до 90 % від числа приїжджих, то у дітей — до 95 %.

Нині в Солотвино функціонують 2 шахти: №8 і № 9. Розроблений інвестиційний проект відкриття Спелеотерапевтичного відділення в печері Попелюшка Чернівецької області, яка має унікальні мікрокліматичні особливості повітря за вмістом кисню, що прирівнюється до гірського повітря.

На підставі численних наукових досліджень рекомендовано створити на базі Стебницького ДГХП рудника № 1 спелеолікарню. Розроблено техніко-економічне обґрунтування (ТЕО) цього проекту. Проект передбачає поєднання традиційних для Трускавця лікувально-оздоровчих процесів із практично необмеженими можливостями лікування немедикаментозними методами алерго-пульманологічних захворювань у гірських виробітках рудника № 1 Стебницького державного гірничо-хімічного підприємства, який знаходиться на відстані 3,5 км від Трускавця. Планована пропускна здатність першої черги спелеолікарні — 160 місць (луговня № 9 або № 10) [13].

Неабиякого розвитку у наш час набув спелеотуризм як особлива форма екотуризму. В Україні діють спелеоклуби у Києві, Сімферополі, Львові, Тернополі та ряді інших міст. Діяльність цих клубів спрямована на популяризацію печер серед широких верств українських туристів, передусім учнівської і студентської молоді.

Визнаною популярністю серед масових спелеотуристів України користуються окремі туристично облаштовані печери гірського Криму (Мармурова, Червона, Еміне-Баїр-Хосар) й Поділля (Кришталева). Поряд з природними печерами, неабиякою популярністю користуються штучні печери, викуті у скельній товщі працею людських рук. Сюди відносяться славнозвісні об'єкти національного паломництва (печери Києво-Печерської та Почаївської лавр, комплекси давньоруських печерних монастирів Подільського Придністров'я та ранньохристиянських печерних монастирів гірського Криму, Страдчанська печера та печерний монастир с. Розгірче на Львівщині тощо).

А адреналінові маршрути екстремального спелеотуризму нині в Україні прокладені у десятках туристично необлаштованих печер — тобто печер, в яких відсутні сліди людського втручання й збереглася чарівна природна незайманість. Найбільш масовими об'єктами екстремального спелеотуризму в нашій державі нині є печера лабіринтова печера Млинки, яка обслуговується групою провідників-рятувальників Чортківського спелеоклубу, а також печери Буковини.

Туристично облаштована Кришталева печера знаходиться біля Кривче на вузькому вододільному плато між Циганкою і Семеновим потоком, що впадає в неї. Широкому загалу вона стала відома з 1721 р., коли була описана в книзі Габріеля Жончинського "Натуральна історія королівства Польського" та її новій редакції "Актуальна історія натуральна королівства Польського" 1745 р. Загальна довжина її ходів — 22 км.

Активні роботи з обладнання Кришталевої печери для відвідування туристами започаткував варшавський археолог Людвіг Савицький на початку XX ст.

У 1931 р. детальне дослідження Кришталевої печери провів інженер Віктор Нехай за дорученням Львівського комітету Державного комітету охорони природи та Центрального правління Подільського туристично-краєзнавчого товариства в Тернополі. У 1933 р. він видав книгу "Путівник по печері в Кривче", в якому подав опис і карту дослідженої частини печери.

Місцевий поміщик Мельзерув, якому належали ці землі, люб'язно подарував Подільському туристично-краєзнавчому товариству (ПТКТ) ділянку землі біля входу в Кришталеву печеру, а також дві мальовничі башти, що залишилися від замку Кацьких XVII ст. В одній з замкових башт був обладнаний туристичний притулок на 20 осіб для відвідувачів печери. Відтак, ще в 1930-ті рр. Кришталева печера стала однією з найбільш відомих печер Центральної Європи. Вона згадується у численних туристичних путівниках, що видавалися різними мовами у тодішній Польщі.

Хоча вхід до Кришталевої печери знаходиться у високому скелястому масиві, проте вона доступна для всіх у будь-яку пору року. Тепер тут є зручний під'їзд і 2,5 км електрифікованої підземної траси для туристів. Працюють досвідчені провідники-екскурсоводи. Спецодяг не вимагається — Кришталева печера суха. Туристична траса включає в себе проходження лабіринту коридорів і великих залів, стіни багатьох галерей і залів покриті жовто-бурими кристалами вторинного гіпсу. Лише в кількох місцях виявлено карбонатні натьоки, сталактити. Найатракційніша ділянка турмаршруту — "Лабіринт Скелета" з химерними натічними формами.

Печера Млинки — найпопулярніший спелеотуристичний об'єкт Тернопільщини. Екскурсійний маршрут її лабіринтом щороку проходять численні спортивно-туристичні групи, у Млинках відбуваються змагання з орієнтування під землею та спелеозйомки, навчально-тренувальні заняття спелеотуристів. Екскурсійний маршрут не розрахований на масових відвідувачів.

А втім, найбільш масові потоки відвідувачів припадають на три найвеличніші вапнякові печери України, розташовані в горах Криму: Мармурову, Еміне-Баїр-Хосар й Червону.

Червона печера (татарською — Кизил-Коба) знаходиться неподалік Перевального (ліворуч від траси Сімферополь — Алушта). Це величезна печерна система загальною довжиною 13,7 км. Унікальність Червоної полягає в тому, що це найповерховіша лабіринтова система України — підземні порожнини розташовані в шістьох лабіринтових поверхах. Всередині Червона печера вражає значною кількістю грандіозних провальних залів і великих галерей та розмаїттям кальцитових натічних форм. Окремі сталактити Червоної досягають 5—8 м. Окрасою печери є ріка Кизил-Коба, що бере початок у її глибинах (див. рис. 7.3, рис. 7.5).

Щороку Червону печеру відвідують тисячі спелеотуристів. Однак, з початку XXI ст. популярність цього атракційного об'єкта дещо спала в зв'язку з обладнанням для масового туристичного відвідування двох наймальовничіших спелеосистем України — печер Мармурової й Еміне-Баїр-Хосар.

Печери Мармурова й Еміне-Баїр-Хосар знаходяться поруч на верхньому плато Чатир-Дагу в межах Кримського державного заповідника. Вони обладнані для цілорічного туристичного відвідування членами Сімферопольського центру спелеотуризму.

Печера Мармурова відкрита сімферопольськими спелеологами в 1987 р. і з дня відкриття взята під охорону Сімферопольським клубом спелеологів. Завдяки цьому вона зберегла свою незайману красу. Вхід у печеру знаходиться на висоті 920 м над рівнем моря. Довжина розвіданих ходів становить 2050 м, глибина — 60 м. Довжина обладнаних екскурсійних маршрутів сягає понад 1 км.

Морфологічно Мармурова складається з трьох частин: Головної галереї, Нижньої галереї і бічного Тигрового ходу. Ці велетенські галереї натічними формами й брилами провально-гравітаційного походження розділяються на окремі зали. Температура повітря всередині печери впродовж року стабільна--1-9 °С.

Екскурсії в Мармуровій печері проходять трьома маршрутами.

Перший маршрут у "Галерею казок" — найкоротший загально-ознайомлюючий. Довжина маршруту в обидва кінці становить 250 м. Екскурсія триває 30 хв. За цей час екскурсанти мають нагоду дізнатися про геологічну історію утворення печери, милуватися й фотографуватися на тлі химерних натічних утворень фантастичного підземного царства. Сталактитові й сталагмітові статуї Мармурової нагадують казкових героїв, скульптури дивовижних звірів, вигадливі форми палаців і замків.

Другий маршрут Мармуровою має назву "До перлинних озер". Він проходить через "Галерею казок", минає найбільший за розмірами зал печери — Зал перебудови (його параметри; довжина — 175 м, висота — 27 м, ширина — 42 м) — і виводить у кінець дальнього залу на гребінь кальцитової греблі. Екскурсія триває одну годину. Під час цієї екскурсії відвідувачі оглядають витончені натічні колони, грандіозні стіни, вкриті печерними "квітами" — коралітами, різноманітні сталактити й сталагміти, печерні озера-ванночки, кальцитову греблю. З неї видно продовження Мармурової печери, її туристично ще не обладнану частину — Палацевий зал.

Третій маршрут Мармуровою проходить через "Галерею казок" і звертає направо в бічне відгалуження печери — галерею "Тигровий хід". Стеля цієї галереї набагато нижча, але за багатством натічного оздоблення перевершує обидві перші галереї. Тут трапляються і мальовничі натічні колони, і завіси, і кам'яні водоспади, й ажурні ванночки, і печерні "квіти" — геліктіти. Довжина цієї галереї становить 360 м. Тривалість екскурсії — понад годину.

Багато екскурсантів, потрапивши у підземний дивосвіт Мармурової, прагнуть оглянути всю обладнану частину печери. Така екскурсія всіма галереями триває 1 год 40 хв.

Для шанувальників екстремального спелеотуризму за окрему плату проводиться тур у заповідну частину Мармурової печери — Нижню галерею. Ця частина печери довжиною близько 1 км ще не обладнана, і туристів чекає маса несподіванок: вузькі тріщини, якими потрібно протискуватися, кам'яні завали, слизькі мокрі спуски з кам'яних гірок і уступів. У цій частині по-печерному темно і сиро, тому туристам пропонують комбінезони, дають автономне світло — ліхтарі-"коногонки", і вони

3 досвідченими інструкторами відправляються в царство безмовності й тиші.

Подорож триває близько 3 годин. За цей час спелеотуристи знайомляться з трьома заповідними залами: Рожевим, Залом Надій і Люстровим. Тут "сховане" найцінніше печерне багатство: завіси зі звисаючих сталактитів, кам'яні троянди, що покривають стелю і стіни, кристали кальциту, що переливаються при світлі ліхтаря, сотні тонких, прозорих кальцитових трубочок. Зі стелі звисають десятки дорогоцінних "люстр", суцільно покритих коралітовими "квітами".

За оцінкою найвідоміших спелеологів-експертів, Мармурова печера входить у п'ятірку найгарніших печер планети.

У 1992 р. Мармурова печера була прийнята в Міжнародну асоціацію обладнаних печер (штаб-квартира асоціації — Генга, Італія).

Печера Еміне-Баїр-Хосар розташована за 1 км на південь від Мармурової печери. Це попросту унікальний за розмаїттям натічних форм і підземному рельєфу спелеокомплекс планети. За багатством різнобарвних кристалів Еміне-Баїр-Хосар визнана найгарнішою печерою Європи.

Температура повітря в Еміне-Баїр-Хосар набагато нижча, ніж в Мармуровій, і цілорічно тримається на відмітці +4,5 °С. Тому відвідувачам цього унікального спелеокомплексу перед екскурсією потрібно обов'язково запастися теплим одягом.

Печера відкрита для відвідування у 1994 р., тут обладнано

4 екскурсійні маршрути (тривалістю від 30 хв до 1,6 год). Усі вони починаються біля штучного входу, пробитого в скелі, й проходять через Північну галерею вглиб печери. Екскурсійний маршрут заводить на глибину 60 м у химерний світ кам'яних палаців, водоспадів, дивує палеонтологічними знахідками (у печері знайдені кісти найдавніших тварин: мамонта, шерстистого носорога, печерного ведмедя тощо). В Еміне-Баїр-Хосар працює палеонтолого-мінералогічний музей.

Найцікавіший екскурсійний маршрут веде у важкодоступну частину печери — Верхній Баїр. Він проходить через підземне озеро в зал Ідолів і триває 1,6 год.

На плато Чатир-Даг обладнано центр активного відпочинку, що передбачає не лише спелеоекспедиції у підземний світ Мармурової й Еміне-Баїр-Хосар, а й гірськолижний і екологічний туризм у Кримських горах. Інфраструктуру рекреаційного центру формують нічліжні будиночки на 2—6 осіб, кафе, бар з банкетним залом на 50 місць, WC, автостоянка. На вершину заповідного плато Чатир-Даг прокладено зручний під'їзд для приватного й екскурсійного автотранспорту. Взимку відкривається пункт прокату гірськолижного спорядження, працює бугель-ний витяг (200 м), є умови для екстремального позатрасового катання. Працівниками Центру спелеотуризму екотуристам пропонуються походи в необладнані печери (Тисячеголова, Холодна), екскурсія в Тисову ущелину, сходження на величні вершини Чатир-Дагу — Еклізі-Бурун й Ангар-Бурун.

Висновки

1. Спелеологія — це одна з наук про Землю, що вивчає походження, розвиток, геологічні, гідрогеологічні і мікрокліматичні особливості печер, їх сучасну та древню фауну, технічні прийоми проникнення під землю і роботи в підземних умовах.

2. Печери природного походження — це порожнини у верхніх шарах земної кори, які мають на денній поверхні один або кілька отворів. V зв'язку з багатоцільовим використанням печер у різних галузях господарства в ряді карстових областей України (Крим, Поділля, Українські Карпати, Буковина, Закарпаття) печери взяті під охорону держави і до них обмежений доступ екскурсантів і туристів.

3. Спелеотерапія — це використання мікроклімату печер, шахт для лікування цілого ряду захворювань, один із стародавніх і широко розповсюджених в наші часи методів оздоровлення в багатьох країнах світу. Початком розвитку в Україні спелеотерапії вважається 1966 р., коли на базі солотвинських соляних шахт була організована Українська алергологічна лікарня.

4. Спелеотуризм — це одна з популярних форм активного (екстремального) туризму, що передбачає одно- та багатоденні подорожі підземними лабіринтами і знайомство з красою феєричних натічних форм печер. В Україні спелеотуризм розвивається на базі печер Криму, Західного Поділля й Буковини.

Рекомендована література

1.Андрейчук В. Н. Кадастр печер Західно-Українського регіону. Проблеми вивчення, екології та охорони печер. — К., 1987.

2. Воронцова О, А. Лаврські печери: Путівник. — К.: Амадей, 2000. — 144 с.

3. Гвоздецкий Н.А. Карст. — М.: Мысль, 1981.

4. Географічна енциклопедія України: У 3 т. — К.: Українська енциклопедія, 1993.

5. Дублянский В. Н., Илюхин В. В. Путешествие под землей. — М.: Физкультура и спорт, 1981.

6. Дублянский В. Н., Ломаев A.A. Карстовые пещеры Украины. — К.: Наукова думка, 1980.

7. Дублянский В. Н. Пещеры Крыма. — Симферополь: Таврия, 1977.

8. Дублянский В. Н. Спелеотуризм. — К.: Здоровье, 1973.

9. Курортні ресурси України. — К.: Укопрофоздоровниця, 2002.

10. КучерукА.Д. Карст Подолья. — К.: Наукова думка, 1976.

11. Маценко Г. О. Книга рекордів України. Природа навколо нас. — Тернопіль: Навчальна книга "Богдан", 2000.

12. Радзієвський В. О. Подорож у підземну казку: Путівник по карстових печерах Тернопільщини. — Л.: Каменяр, 1984.

18. Рудницька М.Д., Варивода З.В., Калинюк В.С. та ін. Перспективи розвитку спелеотерапії на курорті Трускавець / Перший Міжнародний конгрес "Інформатизація рекреаційної та туристичної діяльності: Перспективи культурного та економічного розвитку". — Трускавець, 2000. — С 256—267.

14. Сифр М. В безднах земли: Пер. с фр. — М.: Прогресе, 1982.

15. Скелі і печери в історії та культурі стародавнього населення України: Збірник тез, повідомлень та доповідей наук. конф. — Л., 1995. — 254 с.

16. Тархинишвили И. Д. Эффективность лечения бронхиальной астмы в условиях карстовой пещеры // Курортология и физиотерапия. — 1977. — Т. 86. — С. 99—106.

17. Татаринов К. А. Карстові печери Середнього Придністров'я. — Л.: Видавництво Львівського університету, 1965.

18. Татаринов К.А. Печери Поділля, їх фаука і охорона. — Л.: Видавництво Львівського університету, 1962.

19. Торохин М. Д. Спелеотерапия больных бронхиальной астмой. — К., 1987.

20. Чайковсъкий М.П. Пам'ятки природи Тернопільщини: Ілюстрований нарис — Л.: Каменяр, 1977.

21. Щепинский А. А.Красные пещеры. — Симферополь, 1983.