Історія філософської думки в Україні - Огородник І.В. - Яценко Олексій Іванович

Український філософ, доктор філософських наук, професор М. В. Ду-ченко народився 4 вересня 1931 р. в с. Шевченкове Коростишівського району Житомирської обл. Після закінчення середньої школи (1950) вступив на філософський факультет Київського університету, з яким пов'язав усю свою науково-педагогічну діяльність: спочатку аспірант філософського факультету (1955—1958), інспектор-методист з навчальної роботи (1959—1960), виконуючий обов'язки доцента кафедри діалектичного та історичного матеріалізму, заступник декана факультету країн народів соціалістичної демократії (1960—1962), декан підготовчого факультету для іноземних громадян (1962—1970), заступник директора Інституту підвищення кваліфікації при Київському університеті (1970— 1973). Докторську дисертацію захистив 1971 р., звання професора здобув у 1972 р. На той час це був наймолодший доктор філософських наук і професор в Україні. У 1973 р. обійняв посаду завідуючого кафедрою філософії гуманітарних факультетів КДУ, а в 1978 р. — кафедрою діалектичного матеріалізму названих факультетів. Помер 19 квітня 1988 р. Похований на Байковому кладовищі в м. Києві.

Коло інтересів М. Дученка — проблеми теорії пізнання, діалектики суб'єкта та об'єкта, взаємозв'язку науки і практики, методологічні проблеми суспільствознавства. Результати дослідження названих проблем узагальнені в працях "Категорії суб'єкта та об'єкта в теорії пізнання діалектичного матеріалізму" (К., 1964); "Проблема об'єкта в марксистсько-ленінській теорії пізнання" (К., 1970); "Познание и идеология" (К., 1960); "Методологические проблемы обществоведения" (К., 1980); "Природа человеческого познания" (К., 1971); "Взаимосвязь теории и практики" (М., 1981) привертають увагу тим, що розгляд зазначених аспектів філософії він проводив не тільки в гносеологічному, а й у широкому висвітленні діяльного аспекту людського буття, притаманного київській світоглядно-гносеологічній філософській школі, започаткованій П. В. Копніним. Він не тільки продовжував традиції цієї школи, а й творчо розвивав їх у нових умовах, як і такі талановиті представники цієї школи, як О. І. Яценко, В. П. Іванов, А. С. Канарський.

Яценко Олексій Іванович

Народився 11 жовтня 1929 р. в с. Сніжне Донецької обл. У 1948 р. закінчив середню школу і через рік вступив на філософський факультет Київського університету. По завершенні навчання перебував на низовій партійній роботі в Київській обл. (1954—1957). В 1957 р. вступив до аспірантури Київського університету. Після закінчення її працював старшим викладачем, а потім доцентом Житомирського сільськогосподарського інституту (1959—1964). Повернувшись до Києва, працював доцентом кафедри філософії природничих факультетів Київського університету, старшим науковим співробітником, завідуючим відділом діалектичного матеріалізму Інституту філософії АН УРСР, завідуючим кафедрою філософії Інституту підвищення кваліфікації при Київському університеті. З 1984 р. працював старшим науковим співробітником Інституту філософії. Помер 8 січня 1985 р. у Києві.

Талановитий філософ, О. Яценко працював над новими актуальними проблемами, в розв'язанні яких нерідко випереджав свій час, йдучи всупереч усталеним канонам радянської філософської традиції. Коло наукових інтересів ученого: філософські проблеми культури, науково-технічного прогресу, людини, наукового світогляду. Його праця "Целеполагание и идеалы" (К., 1977) стала однією з перших у розробці цієї проблематики. Вихованець київської філософської школи з її орієнтацією на єдність світоглядних, гносеологічних, онтологічних та методологічних аспектів філософського знання з визнанням примату суспільної практики, творчої активності людського буття, він прагнув до автентичного прочитання Маркса, неортодоксального тлумачення основних проблем філософії марксизму, близького до неомарксизму відомого угорського філософа Д. Лукача.