Філософія - Сидоренко О.П. - 1.3. Філософія — суспільству і суспільство — філософії

Філософія у суспільстві виконує декілька найважливіших функцій. Функція (лат. звершення, виконання) — філософська категорія, що характеризує такий взаємозв'язок двох (групи) об'єктів, коли зміни в одному з них супроводжуються змінами в іншому. На її підставі потім склалися поняття "функціональність", "функціональний підхід", "функціонування".

Функції філософії всеосяжні. Вони об'єднуються у дві групи: світоглядні і методологічні. Світоглядні — це функції філософії як теоретичної основи світогляду людей. Поняття "філософія" і "світогляд" не тотожні. Світогляд навіть сучасних індивідів, різних соціальних груп і верств населення може бути не філософським, а, наприклад, міфологічним, релігійним, містичним тощо. Філософським він стає тоді, коли погляди, уявлення, переконання та ідеали базуються на теоретичному світорозумінні. До світоглядних у філософії належать гуманістична, соціально-аксіологічна, культурно-виховна та відображувально-інформативна функції.

Гуманістична функція філософії відображає гідність особистості, її права на свободу, щастя, вияв усіх своїх здібностей, на життя в суспільних умовах, що гарантують всебічний гармонійний розвиток. Філософія допомагає людині стати справжньою людиною. Філософія проголошує благо людини, принципи рівності і справедливості нормами стосунків між людьми.

Соціально-аксіологічна функція філософії полягає в розробленні вчення про цінності; про суспільний ідеал, тобто образ мсти; про способи мислення та діяльність людей у створенні системи суспільних відносин та її компонентів, які відповідають потребам та інтересам особистості, соціального суб'єкта в цілому.

Реалізація філософією своєї культурно-виховної функції відбувається в процесі її впливу на формування у індивідів якостей культурної особистості, захисту їх від поверхових та вузьких рамок повсякденного мислення, оволодіння ними діалектичним стилем мислення, залучення до філософської думки; усунення між людьми комунікативних бар'єрів, що виникли у зв'язку з їхньою професійною спеціалізацією.

Відображу вально-інформативну функцію філософія виконує в процесі формування у суспільстві світогляду, що відповідає рівню розвитку науки, історичної практики та інтелектуальних вимог людини; збирання, аналізу, переробки інформації та її концентрації у філософських поняттях, категоріях, законах.

До методологічних функцій у філософії належить обґрунтування способів і прийомів організації різноманітних видів діяльності, методів і методик досягнення справжнього і практично ефективного знання. Це евристична, координуюча, інтегруюча та логіко-гносеологічна функції.

Евристична функція (грец. евристика — відшукую, відкриваю) філософії сприяє зростанню наукового знання, стверджує можливість і дієвість наукового прогнозування, бере участь у створенні окремих наукових гіпотез і теорій, є вченням про методики пізнання та діяльності, способи і форми їх практичного застосування.

Координуюча функція забезпечує відбір оптимальних методів наукових досліджень, виключає їх протиставлення, недооцінку або переоцінку.

Інтегруюча функція пов'язана зі створенням синтезуючих, проблемних наук (наприклад, біофізики, еволюційної генетики, екології, соціальної екології, онтології тощо), є найзагальнішим інтегратором наукового знання, сприяє перетворенню окремого наукового стилю мислення на діалектичний стиль через введення в науку філософських понять, категорій, принципів, законів.

Нарешті, логіко-гносеологічна функція полягає в розробленні загальних методів пізнання, їх нормативних принципів, в обґрунтуванні понять і теорій наукового знання, пізнання світу, його законів і закономірностей.

Отже, філософія є науково-теоретичною і дослідно-практичною базою життєдіяльності суспільства. Успіх будь-якої діяльності обумовлений наявністю відповідних знань та вмінь застосовувати багатий світоглядний і методологічний арсенал філософії в процесі прийняття і реалізації рішень.

Філософський світогляд покликаний відповідати на широке коло питань. Як влаштований світ? Чи існують у світі надприродні сили? Як співвідносяться в людині душа і тіло, свідоме і несвідоме, матеріальне і духовне начала? Що є істиною і помилкою? Що таке добро і зло; щастя і нещастя, справедливість, свобода? Перелік таких питань можна продовжити. Однак серед них є головне. Це питання про ставлення людини до світу в цілому. У філософії воно конкретизується в питанні про співвідношення природи, матерії та свідомості, мислення, матеріального і духовного взагалі, яке вважається основним. У ньому розрізняють онтологічну і гносеологічну складові.

Онтологічна складова містить питання про первинність матерії або свідомості. Що первинне — матерія чи свідомість? Що чому передує — матерія свідомості чи свідомість матерії? Залежно від відповіді на ці питання, у філософському світогляді вирізняють матеріалістичний та ідеалістичний напрями, а серед філософів — матеріалістів й ідеалістів. До матеріалістів належать ті, хто первинним вважає матерію, а свідомість, дух — вторинним, похідним від матерії; до ідеалістів — навпаки, ті, хто первинним вважає свідомість, а матерію — вторинною.

У філософії, крім матеріалістичного та ідеалістичного напрямів, є й третій — дуалістичний (лат. дуалізм — двоякий) напрям. Його прибічники вважають матерію і свідомість, матеріальне та ідеальне такими рівноправними началами, що не зводяться одне до одного. Він протистоїть філософському монізму (грец. один, єдиний) — способу розгляду різноманітних явищ світу з погляду лише одного з начал — матерії або свідомості. Філософський дуалізм часто перетворюється па філософський плюралізм (лат, численний), позиція якого полягає у визнанні багатьох незалежних один від одного начал філософствування, видів буття, основ і форм знання. Однак найбільш поширеними і впливовими напрямами у філософії були і залишаються: матеріалістичний та ідеалістичний, у межах яких вирізняються різноманітні філософські течії та школи. У матеріалістичному — стихійного, наївного матеріалізму; механістичного, метафізичного матеріалізму; діалектичного матеріалізму та ін. Ідеалістичний напрям представлений, головним чином, філософськими течіями і школами об'єктивного і суб'єктивного ідеалізму. Представники об'єктивного ідеалізму, досліджуючи об'єкт і предмет філософії, виходять із первинності надіндивідуального духовного начала, а суб'єктивного ідеалізму — зі свідомості суб'єктів та іпдивідів.

Гносеологічна складова основного питання філософії полягає у світоглядному ставленні людини до можливості пізнавати навколишній світ. Чи пізнаванний світ? Більшість філософів, вчених, інших учасників пізнавального процесу відповідають на це питання позитивно. Однак частина з них вважає неможливим остаточне вирішення питання про істинність знання. Така світоглядна позиція у філософії називається агностицизмом (грец. недоступний пізнанню). Найчастіше її поділяють філософи ідеалістичного, дуалістичного і плюралістичного напрямів.

Отже, множинність напрямів, течій і шкіл у філософії зумовлена насамперед неоднозначним визначенням їхніми творцями і прибічниками основного питання філософії. У різних інтерпретаціях марксистської філософії тривалий час матеріалістичний та ідеалістичний напрями протиставлялись як несумісні навіть антагоністичні, ворожі. Насправді вони характеризують лише різні, але суттєві світоглядні підходи до розв'язання "вічних" філософських проблем. Філософи — матеріалісти, наприклад, стверджуючи первинність матерії відносно свідомості, вирішують проблему джерела знань, яким е природа, людина, суспільство— об'єктивний світ у цілому в його розвитку і різноманітних взаємозв'язках. Філософи — ідеалісти питання про таке джерело, як правило, не ставлять, проте їхні зусилля пріоритетні в дослідженні структури свідомості і механізмів процесу пізнання. У філософію, науку і суспільну практику вагомий внесок роблять як філософи — матеріалісти, так і філософи — ідеалісти. Так, античний матеріаліст Демокріт створив атомістичну теорію побудови речовини; англійський матеріаліст Ф. Бекон у Новий час став родоначальником досвідного природознавства і творцем індуктивного загальнонаукового методу пізнання і дії; відомий німецький філософ — матеріаліст К.Маркс розробляв матеріалістичну діалектику і політичну економію капіталізму; український філософ матеріаліст П.В. Копнін став ініціатором створення логіки наукового дослідження і багато зробив для її розвитку.

Водночас діалектичну логіку створив німецький філософ — ідеаліст Г. Гегель; дедуктивний загальнонауковий метод — представник дуалістичного напряму у філософії француз Р. Декарт; поняття про ідеального педагога — український філософ — ідеаліст Г. Сковорода.

Філософи — матеріалісти і філософи — ідеалісти не протистоять, а, навпаки, доповнюють один одного. їх творчість служить людям, інтересам суспільного прогресу.

Отже, філософія — теоретичне світорозуміння, основа сучасного світогляду. Вона має свій об'єкт і предмет дослідження. Все розмаїття філософських ідей об'єднує історично сформований комплекс проблем і питань, знання відповідей на які обов'язкове для кожної цивілізованої людини.