Філософія - Губерський Л.В. - Розділ другий. Фундаментально-феноменологічні розмисли

Едмунд Гуссерль (1859-1938)

Німецький філософ, засновник феноменології і відповідного їй методу аналізу свідомості, з допомогою якого прагнув надати філософії характеру точної науки. Він обстоював тезу, що феноменологія та притаманний їй метод редукції є шляхом абсолютного виправдання повноцінного людського існування, способом реалізації морально-етичної автономії людини.

Ідеї до чистої феноменології та феноменологічної філософії

Вступ

Чиста феноменологія... у її намірах продемонструвати роль фундаментальної філософської науки, - це наука істотно нова, внаслідок своєї принципової своєрідності далека від природного мислення, а тому лише в наш час починає розвиватися. Вона іменує себе наукою про "феномени". Інші, з давніх часів відомі науки також мають стосунок до феноменів. Так, можна почути, що психологію називають наукою про психічні, природознавство - наукою про фізичні "явища", або "феномени"; так само в історії часом говориться про історичні, у культурології - про культурні феномени; аналогічно для всіх наук про реальність. Як би не відрізнявся в усіх цих речах зміст слова "феномен" і які б значення воно б не мало крім усього цього, беззаперечним є те, що феноменологія пов'язана з усіма цими "феноменами" відповідно з усіма значеннями, однак за умови цілковито іншої установки, за допомогою якої своєрідно модифікується будь-який смисл "феномена", що зустрічається у звичних для нас науках. У феноменологічну сферу він потрапляє не інакше, як... чиста феноменологія, до якої ми тут маємо намір вторувати шлях... - це не психологія, і віднесення її до психології є неможливим не через випадкове розмежування сфери та термінологічно, а й через принципові засади... - усе-таки вона (вже як наука про ідеї) є зовсім не психологією, як і геометрія - не природнича наука. І більше того - виявляється, що відмінність усе більш радикальна, ніж у цьому порівнянні. При цьому нічого не змінюється від того, що феноменологія має справу зі "свідомістю", з усіма різновидами переживань, з актами та їх корелятами... - ми почнемо створювати метод "феноменологічної редукції", згідно з... зможемо долати обмеженість пізнання, невіддільну від будь-якого природничого способу дослідження, й абстрагуватися від притаманного йому однобічного спрямування погляду - поки нарешті не отримаємо вільний горизонт "трансцендентально" очищених феноменів, а тим самим і поле феноменології у нашому специфічному розумінні.

...Чиста, або трансцендентальна, феноменологія отримає своє обґрунтування не як наука про факти, а як наука про сутності (як наука "ейдетична"), як наука, що має наміри констатувати виключно "пізнання сутності" - ніякі не "факти".

...Феномени трансцендентальної феноменології отримують свою характеристику як ірреальні. Інші редукції - специфічно трансцендентальні очищують психологічні феномени від того, що надає їм реальності, а тим самим відбувається включення у реальний "світ"... усіх трансцендентально очищених "переживань" - суть ірреальності - які покладаються за межі будь-якого включення у "дійсний світ". Саме такі ірреальності досліджує феноменологія, проте не лише як одиничні та окремі, а в їх "сутності"...

Розділ другий. Фундаментально-феноменологічні розмисли

Глава друга. Свідомість та природна дійсність

36. Інтенціональне переживання. Переживання як таке

...Те, що переживання - це переживання чогось, наприклад, вигадка - це вигадка кентавра, а сприйняття - сприйняття "реального" предмета, судження - судження про відповідний стан справ і т. ін. - усе це має стосунок не до переживання факту у світі, зокрема у фактичному психологічному взаємозв'язку, а має стосунок до чистої сутності, яка осягається за допомогою ідеації1 просто як ідея. До сутності переживання належить не лише те, що воно є свідомістю, а й те, що саме усвідомлюється, а також у якому визначеному чи невизначеному смислі воно є щось... Під переживаннями у найбільш широкому значенні слова ми розуміємо все і кожне, що тільки знаходиться у потоці переживання, отже, не самі інтенціональні переживання, актуальні й потенціальні, узяті у всій їхній конкретизації, а й взагалі будь-які реальні моменти, які містяться у цьому потоці та його окремих частинах.

Неважко помітити, що не будь-якому реальному моменту конкретної єдності інтенціонального переживання самому по собі притаманний засадничий (основоположний) характер інтенціональності, тобто властивість бути "свідомістю чого-небудь". ...У переживанні сприйняття ось цього аркуша білого паперу ми за допомогою належного руху наших очей отримуємо дане у відчутті "біле". Це біле є невід'ємним від сутності конкретного сприйняття - належить (йому) як реальна конкретна складова... постає носієм інтенціональності, однак само по собі воно не є свідомістю чого-небудь. Так само стосовно інших даних переживання, наприклад, стосовно так званих чуттєвих емоцій. Про це ми ще докладніше поговоримо далі...

Не маючи наразі можливості глибше зануритися в описовий аналіз сутності чистих переживань, виокремимо деякі моменти, на які слід звернути увагу для наступного викладу. Якщо інтенціональне переживання актуальне, тобто здійснюється за способом cogito (осмислення), то в ньому суб'єкт "спрямовує" себе на інтенціональний об'єкт. Від самого cogito є невід'ємним іманентний йому "погляд-на" об'єкт, погляд, який, з іншого боку, випромінюється з "Я", так що неможливо заперечувати його існування. Такий погляд Я на що-небудь є, залежно від акту, чи то такий, що сприймає у сприйнятті, чи то такий, що вигадує у вигадці, чи то такий, що симпатизує тому, що подобається, чи то такий, що бажає у бажанні і т. ін. Отже, це означає, що це невід'ємне від сутності cogito... не є особливим актом і, почасти, не може бути змішаним ні зі сприйняттям (навіть у будь-якому широкому значенні), ні з іншими різновидами актів, які властиві сприйняттю. Необхідно звернути увагу на те, що інтенціональний об'єкт свідомості, - якщо взяти його як повний корелят останньої, - аж ніяк не є тим самим, що і схоплений (у сприйнятті) об'єкт... Якщо говорити про річ, то до неї ми можемо звернутися не інакше як через "схоплювання її", - і так до всіх інших "просто уявних" предметностей... Однак в акті оцінювання ми звертаємося до цінності, в акті радості - до радісного, в акті любові - до улюбленого, в діянні - до дії, і все це ми ніколи не схоплюємо. Інтенціональний об'єкт - цінне, радісне, улюблене, очікуване як таке, діяння як діяння - усе це перетворюється на схоплений предмет лише в особливому "опредметненому" повороті. Звернутися до чого-небудь в оцінюванні - у цьому і полягає схоплювання цього щось, проте не це щось, а цінне або цінність - ось що є тут повним інтенціональним корелятом акту оцінювання. Звідси, "звертатися до чого-небудь в оцінюванні" ще не означає "отримати цінність як предмет" у тому особливому смислі схоплювання, в якому ми повинні отримати предмет, для того, щоб робити предикативні висловлювання про нього; і так само щодо всіх логічних актів, які мають відношення до цінностей.

Отже, в усіх актах, подібних до оцінювання, ми маємо інтенціональний об'єкт у двоякому значенні: нам необхідно розрізняти просто "щось" і повний інтенціональний об'єкт і відповідно до цього подвійну інтенцію, як подвійну спрямованість-на. Якщо в акті оцінювання ми спрямовані на щось, то це спрямування на щось є увагою до нього і схоплюванням його; при цьому ми спрямованні також і на цінність - проте на за способом схоплювання. Модус "актуальність" притаманний не лише сприйняттю чогось, а й оцінюванню його. Однак до цього ми маємо негайно додати, що лише в простих актах оцінювання ситуація є настільки простою. Загалом акти душевного ладу та волі фундуються вищою мірою, і відповідно множиться інтенціональна об'єктивність... У кожному акті панує один із модусів уваги. Однак, якщо така не зводиться до простого споглядання чого-небудь, якщо в такій свідомості фундується ще інше, яке "виражає своє ставлення" до цього щось свідомості, це щось та повний інтенціональний об'єкт (наприклад "щось" і "цінність"), так само як і увага та володіння в духовному погляді, розходяться між собою...