Філософія - Губерський Л.В. - Канали вертикальної циркуляції

Оскільки вертикальна мобільність наявна тією або іншою мірою в будь-якому суспільстві й оскільки між рівнями повинні існувати деякі "мембрани", "отвори", "сходи", "ліфти" або "шляхи", по яких індивідам дозволяється переміщуватися вгору або донизу з одного рівня на інший, то правомірно і нам було б розглянути питання про те, які ж у дійсності ці канали соціальної циркуляції.

Функції соціальної циркуляції виконують різні інститути.

І серед них є канали, що становлять для нас особливий інтерес. З їхньої кількості, що існує як у різних, так і в одному і тому самому суспільстві, але в різні періоди його розвитку завжди є декілька каналів, найбільш характерних для цього суспільства. Найважливішими з низки цих соціальних інститутів є: армія, церква, школа, політичні, економічні й професійні організації...

Механізми соціального тестування, добору і поділу індивідів усередині різних соціальних страт

1. Визначення

У будь-якому суспільстві є досить багато людей, які прагнуть просування у верхні верстви. Але оскільки лише деяким вдається зробити це і оскільки за нормальних умов соціальна циркуляція не має неупорядкованого характеру, то ймовірно припустити, що в будь-якому суспільстві є особливий механізм, що контролює процес вертикальної циркуляції. Цей контроль полягає, по-перше, у тестуванні індивідів для встановлення адекватного виконання ними соціальних функцій; по-друге, у селекції індивідів для визначених соціальних позицій; по-третє, у відповідному поділі членів суспільства за різними соціальними прошарками, у їхньому просуванні або деградації. Іншими словами, всередині стратифікованого суспільства існують не тільки канали вертикальної стратифікації, а й своєрідне "сито", яке просіває індивідів і визначає їм те або інше місце в суспільстві. Основна мета цього контролю - розподілити індивідів відповідно до їхніх талантів і можливостей успішного виконання своїх соціальних функцій. Якщо вони неправильно розподілені, то вони погано виконують свою соціальну роль, а в результаті страждає все суспільство: воно дезинтегрується. Навряд чи існувало й існує таке суспільство, в якому розподіл індивідів зроблений цілком відповідно до правила - "кожний зобов'язаний знаходитися на тому місці, яке відповідає його здібностям". Однак тривала еволюція багатьох суспільств не означає, що їхній механізм соціального тестування, селекції й розподілу в цілому був адекватним і виконував свою функцію більш або менш задовільно. Проблеми, які потрібно тепер обговорити, мабуть, такі: 1) що становить цей механізм селекції і розподілу індивідів? 2) як і на якій основі він перевіряє, відбирає і розподіляє їх?

На перше питання можна відповісти просто: у будь-якому суспільстві цей механізм складається з усіх наявних соціальних інститутів і організацій, які виконують ці функції.

Як правило, це ті інститути, котрі функціонують як канали вертикальної циркуляції, а саме: сім'я, армія, церква, школи, політичні, професійні організації. Вони становлять не тільки канали соціальної циркуляції, але водночас і "сито", яке тестує і просіває, відбирає і розподіляє своїх індивідів за різними соціальними стратами і позиціями.

Деякі з них, такі як сім'я і школа, становлять механізми, що перевіряють головним чином загальні властивості індивідів, необхідні для успішного виконання великої кількості функцій (рівень інтелекту, здоров'я і характер). Інші інститути, подібно до професійних організацій, є механізмами, які тестують специфічні якості індивідів, необхідні для успішного виконання спеціальних функцій у тій або іншій професії (наприклад, голос для співака, ораторський талант для політика, фізична сила для важкоатлета і т. ін.). Звернемося тепер до того, як ці інститути виконують задані функції і які типи тестування, селекції і розподілу існують у різних суспільствах? Такий аналіз дасть нам можливість глибше проникнути у велику кількість інститутів і покаже нам, що якими б абсурдними вони не здавалися на перший погляд насправді багато які з них абсолютно природні за наявних соціальних умов...

...Будь-яка людина, котра розпочинає перебудову суспільства, повинна звернути особливу увагу на проблему правильної реорганізації цих інститутів, і перш за все з погляду їх тестувальних, селекційних і розподільних функцій, а вже потім - як утворювальних механізмів. Якщо вони дефективні під цим кутом зору, то жодні соціальні поліпшення не принесуть тривалої і глибокої зміни. У кінцевому результаті історію творять люди. Люди, які займають становища, яким вони не відповідають, можуть "успішно" зруйнувати суспільство, але не можуть створити нічого цінного, і навпаки.

Здається, сказаного досить для опису загальної концепції соціального простору та його параметрів. Перейдемо тепер до детальнішого опису об'єктів, що досліджуються.

Виокремивши типи вертикальної мобільності і соціальної стратифікації, звернемося до аналізу різних суспільств і часових етапів їхнього розвитку з погляду вертикальної мобільності й проникності їхніх рівнів...

4. Демократія і вертикальна соціальна мобільність

Одна з найяскравіших характеристик так званих демократичних суспільств - велика інтенсивність вертикальної мобільності порівняно з недемократичними суспільствами. У демократичних структурах соціальний стан індивіда, принаймні теоретично, не визначається походженням; усі вони відкриті кожному, хто хоче зайняти їх; у них немає юридичних і релігійних перешкод до підйому чи спуску соціальними сходами. А це все лише сприяє "більшій вертикальній мобільності" ("капілярності" - за висловом Дюмона) в таких суспільствах. Велика соціальна мобільність, імовірно, одна з причин віри в те, що соціальний будинок демократичних суспільств є не менш стратифікованим, ніж будинок автократичних суспільств. Раніше ми бачили, що ця думка не підтверджується фактами. Така віра - суть свого роду потьмарення розуму, що трапилося з людьми з багатьох причин, у тому числі від того, що соціальний шар у демократичних групах більш відкритий, у ньому більше отворів і "ліфтів" для спуску й підйому. Природно, все це справляє враження відсутності шарів, хоча вони, звичайно, існують.

Виділяючи значну мобільність демократичних суспільств, варто зробити застереження, що не завжди і не у всіх "демократичних" суспільствах вертикальна мобільність більша, ніж у "автократичних". У деяких недемократичних суспільствах мобільність була більшою, ніж у демократичних. Це не завжди помітно, тому що "канали" і методи підйому й спуску в таких суспільствах не настільки явні, як, скажімо, "вибори" в демократичних суспільствах, та ще й істотно від них відрізняються. Тоді як "вибори" суть помітні показники мобільності, інші виходи й канали часто упускаються з виду. Тому створюється часом помилкове враження стійкого й нерухомого характеру всіх "невиборних" суспільств. Надалі буде показано, що цей імідж, далекий від реальності.