Філософія - Данильян О.Г. - Сучасні напрями філософії історії

Цей невеликий огляд еволюції історичної самосвідомості дозволяє розглянути сучасні напрями філософії історії, серед яких найбільш впливовими є: гносеологічний (критична філософія історії), онтологічний, аксіологічний, технократичний і деякі інші. Розглянемо їх більш докладно.

Гносеологічний напрям філософії історії виокремлюється як самостійний із другої половини XIX ст. Представники цього напряму (Вільгельм Дільтей, Бенедетто Кроче, Георг Зіммель, Робін Коллінгвуд, Раймон Арон та ін.) доводять, що основний предмет філософії історії - логіко-теоретичні і методологічні проблеми дослідження історичного минулого, його теоретична реконструкція і пошук істинності історичних фактів.

Засновником цього напряму філософії історії по праву вважається німецький філософ культури Вільгельм Дільтей. Головним у вченні Дільтея є його розуміння життя як способу буття людини, культурно-історичної реальності (тому часто позицію Дільтея називають "історіцистським" варіантом "філософії життя"). Людина, на думку Дільтея, не має своєї історії, але вона сама є історією, і саме це розкриває її сутність. Інакше кажучи, життя й історія для Дільтея є тотожними.

Гносеологічний напрям, як уже зазначалося, ще називають критичною філософією історії. Це пов'язано з тим, що його представники наполягають на ідеї про те, що тільки критичний розгляд історії дає можливість створити модель людської історії, оцінити ступінь істинності історичних фактів і теоретично відтворити картину історичної дійсності. Джерела цього підходу починаються з баденської школи неокантіанства, що займалася методологічними проблемами історичного пізнання, вивченням специфіки історії людства, а її засновником більшість дослідників називають французького філософа Раймона Арона (1905-1983), відомого своєю працею "Критична філософія історії".

Представники онтологічної концепції предметом філософії історії вважають сукупність досліджень, спрямованих на виявлення специфічних особливостей соціальних явищ, процесів. Ці дослідження пов'язані з такими загальнофілософськими онтологічними проблемами, при вирішенні яких необхідно враховувати відмінності історії суспільства від інших соціальних явищ. Представники цього підходу (Роберт Мель, Роже Рамон, Енне Калло й ін.) стверджують, що в центрі уваги філософії історії повинні знаходитися, насамперед, онтологічні проблеми, такі як зміст і становлення історії людства, сутність історичного процесу, можливості передбачення майбутнього, роль і місце людини в історичному процесі тощо. Наприклад, при розгляді питання про рушійні сили суспільного розвитку виникає питання про роль свідомості, волі людини в історичному процесі. Але оскільки науці невідомі інші істоти з розвиненою свідомістю, крім людей, то питання про роль свідомості в розвитку суспільства є питаннями про суспільство, історичні процеси.

Аксіологічна концепція філософії історії особливу увагу приділяє проблемі цінності історії, а також з'ясуванню раціональних основ суджень, за якими одні явища історичного знання є цінними, а другі - нецінними.

Значний внесок у розвиток цієї концепції внесли німецькі філософи, представники баденської школи неокантіанства Вільгельм Віндельбанд (1848-1915) і Генріх Ріккерт (1863-1936). Ці дослідники визначали філософію як загальну науку про цінності, що, як писав Ріккерт, утворять ".. .зовсім самостійне царство, що лежить по той бік суб'єкта й об'єкта". Виходячи з кантівського розрізнення теоретичного і практичного розуму, Віндельбанд і Ріккерт протиставляли філософію історії як нормативне вчення, засноване на ціннісних судженнях і пізнанні належного, дослідним наукам, що спираються на теоретичні судження й емпіричні дані про "сутнє". Відкидаючи закономірність як керівний принцип історичного пізнання, вони заміняли його процедурою "віднесення до цінностей". На думку Віндельбанда і Ріккерта, цінності мають наді сторичний характер і, зрештою, утворять ідеальний, незалежний від людей трансцендентальний (тобто потойбічний) світ. З цього світу виходять відповідні ідеї, насамперед ідея трансцендентального обов'язку. Вона вказує на безумовне, необмежене часом і простором абсолютне значення цих цінностей. У міру усвідомлення їх значення люди виробляють відповідні ціннісні установки і вимоги, якими вони керуються у своєму житті, поведінці, повсякденній та історичній діяльності.

Розглядаючи співвідношення суспільного буття і духовного життя, Віндельбанд і Ріккерт роблять висновок про провідну роль духовного життя в історії суспільства стосовно буття. Вони критично поставилися до створеного К. Марксом матеріалістичного розуміння історії, в якому обґрунтовувалося основне значення економічного фактора (тобто буття) в розвитку суспільства. Такий підхід, на думку Ріккерта, є ненауковим, оскільки він визначається політичною програмою марксизму, у якій перемога пролетаріату є "абсолютною цінністю".

Виходячи з цих міркувань, філософія історії виступає як вчення про цінності, що розкриває їхню природу і сутність, а також їхнє значення і втілення в життя і діяльність людей.

Технократичні концепції в сучасній західній соціальній філософії і філософії історії являють собою один із напрямів суспільної думки, що надає техніці вирішальну роль у суспільному житті, прогресі суспільства і стверджує, що лише індустріалізація здатна раціонально регулювати й удосконалювати життя суспільства й особистості. До цих концепцій можна віднести: концепцію постіндустріального чи інформаційного суспільства (Даніел Белл, Олвін Тоффлер), концепцію технотронного суспільства (Збігнєв Бжезинський), концепцію нового індустріального суспільства (Джон Гелбрейт) та ряд інших.

Подібний технологічний детермінізм до основних факторів розвитку суспільства передусім відносить рівень розвитку продуктивних сил, техніки, науки й інформатики. Наприклад, концепція постіндустріалізму виходить з того, що в сучасному суспільстві переважає не первинна галузь економіки (сільське господарство), не вторинна (промисловість), а третинна (сфера послуг), у якій вирішальну роль відіграє інформація. Стверджується, що мікроелектронна революція, яка розгортається в постіндустріальному суспільстві, лежить в основі розвитку суспільства і робить саме інформацію, а не працю фундаментальним соціальним фактором.