Філософія - Касьян В.І. - П'єр Тейяр де ШАРДЕН ФЕНОМЕН ЛЮДИНИ

П'єр Тейяр де Шарден (1881–1955) – французький філософ, вчений (палеонтолог, антрополог, археолог) і католицький теолог. Член ордена єзуїтів, священик. Один з першовідкривачів сінантропа біля Пекіна (1929).

Вбачав своє покликання в радикальному оновленні християнського віровчення, в докорінному перетворенні релігії відповідно до сучасної науки. За це був позбавлений права викладання, публікації творів, вигнаний церковними властями з Франції. Більше 20 років прожив у Китаї. Помер у США.

Твір "Феномен людини" (1956) складається з 4 частин: переджиття, життя, мислення, наджиття. Відкидає міф про творення Богом першолюдини. Тейяр вважає, що людина – найбільш досконалий результат багатотисячної еволюції органічного світу, який розвинувся на основі еволюції неорганічного світу.

Тейяр розрізняє три послідовні, якісно різні стадії еволюції: "переджиття" (літосфера), "життя" (біосфера) і "феномен людини" (ноосфера).

Заперечуючи як дуалізм, так і матеріалізм та спіритуалізм, Тейяр визначав свою філософську позицію як "монізм". Єдність матерії і свідомості ґрунтується на тому, що матерія є "матриця" духовного начала. Фізичній ("тангенціальній") енергії, яка зменшується за законом ентропії, протистоїть духовна ("радіальна") енергія, яка зростає в процесі еволюції.

Духовне начало іманентне всьому сущому: як джерело цілісності воно властиве в прихованому вигляді вже молекулі й атому.

У живій матерії свідомість набуває психічної форми. В людині вона стає "самосвідомістю" (людина "знає, що вона знає").

Рушійною силою еволюції є цілеспрямована свідомість ("ортогенез").

Еволюція набуває у Тейяра телеологічної форми: її кінцева притягальна сила – вершина прогресу – пункт "Омега" (символічне позначення Христа). "Космогенез" перетворюється у Тейяра в "христогенез".

Поява людини, за Тейяром, – не завершення еволюції, а ключ до зростаючого вдосконалення світу.

Олюднення Сина Божого (Тейяр заперечує народження Ісуса дівою Марією) вказує на виняткову роль людини в подальшій еволюції. Світ, що існує, недосконалий. Людські страждання (які символізує розп'яття Христа) – стимул активного сприяння людини вдосконаленню буття.

Самосвідомість – джерело "персоналізації" – викликає прагнення до "соціалізації", яку Тейяр розуміє як одностайність,

Соціальні погляди Тейяра мають гуманістичний характер, але утопічні. Соціальний прогрес у нього ґрунтується на моральному началі – всезагальній любові, моральні устремління мають релігійну оболонку, устремління "вперед" поєднується зі стремлінням "вверх". Соціальний ідеал Тейяра ототожнюється з "другим пришестям" Христа. Таким чином, теологія у Тейяра переростає в христологію.

Вчення Тейяра набуло широкого розповсюдження як у колах інтелігенції Франції, так і в інших країнах.

Тейярдизм став найбільш впливовою теологією, яка протистоїть неотомізму.

Освальд ШПЕНГЛЕР ЗАНЕПАД ЄВРОПИ

Освальд Шпенглер (1880–1936) – німецький філософ і культуролог, історик і публіцист, представник філософії життя. Викладав математику та історію в гімназії (м. Гамбург). Разом з тим наполегливо вивчав філософію, класичні мови і літературу. Мав непоганий музикальний талант – грав на фортепіано. Багато подорожував, здебільшого по Італії. О. Шпенглер особливо захоплювався філософією Ф. Ніцше. В 20-х pp. виступав як публіцист одного з напрямків, близького до фашизму, але в 1933 р. відхилив пропозицію нацистів про співробітництво. У відповідь гітлерівський режим піддав Шпенглера бойкоту, але ідеологи фашизму активно використовували його теоретичні розробки у своїх цілях.

О. Шпенглер став всесвітньо відомим після сенсаційного успіху його головної пращ "Занепад Європи" (1918–1922). Основний зміст цієї книги полягає у тому, що кожна культура, наприклад, західноєвропейська, живе, підкоряючись особливим, лише для неї характерним принципам і цінностям. Вона переживає періоди виникнення, розквіту, старіння і загибелі. Історія ж у цілому являє собою співіснування і зміну різних культур.

О. Шпенглер заперечував світовий прогрес, обстоюючи циклічність розвитку. Він підкреслював, що свій метод запозичив у Гете, а сміливості ставити питання навчився у Ніцше.

Основна ідея розуміння історії у О. Шпенглера полягає в тому, що він прирівнює світ історії до світу природи. Всесвітня історія, за Шпенглером, – це ряд автономних культур, кожна з яких формувалася цілком ізольовано, виробляючи свій неповторний стиль. Поєднує їх лише органічний (біологічний) характер.

Культура тлумачиться ним як "організм", який, по-перше, має жорстку єдність і, по-друге, відокремлений від інших, подібних йому "організмів". Єдиної загальнолюдської культури немає і бути не може. Пересічний вік культури становить 1000 років, які охоплюють ті самі чотири цикли, про які йшлося вище: весна (молодість), літо (зростання), осінь (зрілість), зима (занепад). А далі – смерть без жодної можливості відродження.

За Шпенглером, культура "народжується" в той момент, коли "Велика душа" пробуджується зі спіритуального постійно дитинного людства, віддаляється і творить свою форму із безформного та стає зв'язаною і смертною річчю із незв'язаного та вичікуючого. Культура процвітає на терені точно означеного соціального і природного середовища і, мов рослина, пов'язана з останнім. Культура вмирає, коли "Душа" вже вичерпала всю суму своїх можливостей у вигляді народів, мов, мистецтва, держав, наук і повертається до "Прото-Душі".

В останньому циклі (зима-занепад) кожної культури постає її вульгарна форма, яку Шпенглер називає цивілізацією. Характерною прикметою останньої є дегуманізація, мілітаризація, технізація, бюрократизація. Західна культура саме тепер, на думку Шпенглера, досягла цієї стадії.

Шпенглер нараховує вісім культур (цивілізацій): єгипетська, індійська, вавилонська, китайська, "аполлонська", тобто греко-римська, "фаустівська", тобто західноєвропейська, "магічна", тобто культура Візантії та арабів, і культура майя.

Отже, замість поділу історії на давню, середньовічну, новітню Шпенглер пропонує свої вісім автономних, ізольованих культур та порівняльний метод, означений терміном "гомологія", взятим з біології (адже всі культури (цивілізації) проходять той же самий біологічний розвиток від народження до смерті).

Аналогічні форми різних культур (цивілізацій) треба вважати синхронними: єгипетські піраміди є сучасниками готичних соборів; геометрія Евкліда подає руку Дорійській колоні, а Александр Великий та Наполеон "живуть" в один і той самий час. З іншого боку, давньогрецькі скульптори Поліклет та Фідій співзвучні й через те синхронні із західноєвропейськими композиторами Бахом та Генделем, а Руссо, Сократ і Будда постають сучасниками, бо кожен з них провіщав кінець своєї культури.