Філософія - Петрушенко В.Л. - 19.2. Поняття суспільства. Співвідношення суспільства і природи

З'ясування сутності соціального дозволяє нам стверджувати, що суспільство не можна зводити до співіснування великої кількості людей, адже можуть існувати і суто тваринні форми колективного виживання: зграї, табуни, популяції та ін. Суспільство є лише там, де спільна життєдіяльність людей виведена за межі пристосувального способу функціонування, де вона орієнтована у відповідності із виявленими всезагальними межами буття як людини, так і природи. Суспільна організація життя передбачає наявність соціальних структур, що її унормовують та впорядковують. Це значить, що функціонуюче суспільство повинно задовольняти принаймні три провідні потреби.

Суспільство — це форма спільної життєдіяльності людей (а), яка у організована на засадах соціальних нори, структур і стандартів (б) та у відповідності із вищими духовними орієнтаціями людини (в).

Інколи, задля того, щоби підкреслити принципову цілісність, невіддільність означених моментів одне від одного, вживають термін "соціум".

Соціум - це суспільство, як особливий тип процесів дійсності, що характеризується єдиною визначеністю всіх явищ і процесів, що в ньому відбуваються.

Суспільством називають як загальну форму організації людської життєдіяльності (в цьому сенсі суспільство протистоїть природі), так і конкретні прояви такої форми (наприклад, ліберальне суспільство, розвинене суспільство, цивілізоване суспільство та ін.). В цьому останньому варіанті можна вести розмову про співіснування, взаємодії та взаємовпливи різних суспільств, існуючих в одну і ту ж історичну епоху.

Крім того, суспільством ми називаємо не лише сучасні спільності людей, а й ті, які історично відбулися, проте сьогодні вже зійшли зі сцени історії.

Тобто, поняття суспільства передбачає включення в його зміст трьох суттєвих моментів: 1) суспільство - це соціально організована спільна життєдіяльність маси людей (суспільство як форма організації життєдіяльності людей); 2) суспільство - це певний конкретний тип соціальної організації людської життєдіяльності (суспільство як тип соціальної інфраструктури); 3) суспільство — це сукупність історично здійснених суспільств (суспільство як історичний процес зміни різних суспільств). Яке б суспільство ми не розглядали, задля повноти та виправданості наших суджень про нього, ми повинні враховувати названі моменти.

Суспільство функціонує в межах природи та на засадах природних процесів. Питання про співвідношення суспільства і природи в наші дні постає одним із найбільш болючих, оскільки саме в цьому питанні перед сучасним людством досить реально окреслилася перспектива загибелі. Оцінка сучасної ситуації взаємодії суспільства і природи вимагає виявлення основних аспектів цієї взаємодії через: з'ясовувати, що є спільного між сторонами взаємодії; що є між ними відмінного; як кожна із сторін впливає на іншу та реагує на зворотні впливи.

Проте між суспільством і природою існують і суттєві відмінності. ФВ цілому можна сказати, що в межах суспільства природні процеси значною мірою втрачають свої якості, можуть суттєво змінюватись, міняти як характер, так і напрями своїх дій. Інколи це полають інакше: природні процеси відбуваються стихійно, в прямому поєднанні причин та наслідків - без попереднього замислу, а суспільні процеси відбуваються в умовах наявності свободи вибору, тобто вірогідно та варіативно, із цільовим, ціннісним та смисловим спрямуванням.

Моменти тотожності та відмінності, що існують між суспільством та природою, стають підставами для формування різних однобічних підходів до тлумачення їх взаємодії; Наполягання на тому, що між суспільством та природою не існує якісних меж, приводить до різних натуралістичних концепцій: біологізаторських або психологізаторських (таких, наприклад, як концепція 3.Фрейда). Напроти, занадто перебільшена оцінка ролі соціальних чинників в житті людини і суспільства, ігнорування того факту, що соціальні якості виникають лише на основі природних, приводить до появи різноманітних варіантів вульгарного соціологізму (він був досить розповсюдженим серед ідеологів радянської системи).

Нарешті, занадто різке протиставлення суспільства природі може породжувати або трактування суспільства як чогось ворожого природі, спотвореного природного, або, навпаки, до проголошення тези про тотальний наступ на природу (наприклад, російський мислитель кінця XIX - поч. XX -ст. М. Федоров прямо стверджував, що першим ворогом людини постає природа). Відповідно до вимог наукової методології та на й перших особливостей філософського мислення виправданим можна вважати лише такий підхід, який не спрощує всіх сторін та нюансів у співвідношенні суспільства та природи, хоча його здійснення вимагає серйозної та складної інтелектуальної роботи.

Із розглянутого стає також зрозумілим, що взаємовпливи суспільства і природи можуть бути доволі різноманітними. З одного боку, природні умови можуть бути настільки сприятливими, що людська свобода та ініціатива будуть майже зайвими, а, з іншого боку, вони можуть майже знищувати прояви останніх своїми бідністю та суворістю. В свою чергу. суспільство далеко не завжди будує свої стосунки із природою із належними ступенем розуміння їх засад і можливих наслідків. В оптимальному варіанті соціальні якості повинні виводити природні речі, явища та процеси на ту межу, де характеристики останніх проявляють себе із більшою повнотою та виразністю.

Проте досить часто заради використання деяких характеристик природних речей останні можуть спотворюватись, руйнуватись, використовуватись так, що шкода від такого використання може суттєво перевершувати користь. Але і природні процеси не варто розглядати в окресленнях дбайливої неньки людини: деякі природні катаклізми у відношенні до суспільства можуть набувати характеру катастрофічного і навіть - есхатологічного. В останньому варіанті це означає винищення деяких етносів або суспільних осередків.

Наприклад, відомості про всесвітній потоп деякі вчені сприймають цілком серйозно, а зафіксовані хроніками епідемії чуми інколи знищували до третини, населення деяких країн.

До того слід додати, що оптимальний варіант стосунків між суспільством та природою може в деяких ситуаціях бути просто неможливим, оскільки людина просто змушена ділити всі впливи природних чинників на себе та суспільство на сприятливі та несприятливі: скажімо, дія вірусів, суховіїв, землетрусів та ін. В даному випадку людина завжди буде намагатися блокувати подібні негативні дії та впливи природи, а, значить, вона буде втручатися в неї, порушувати її власну збалансованість.

У світлі розглянутих вище особливостей соціального, співвідношення природи та суспільства, ми можемо сказати, що на конкретному змісті соціального обов'язково позначаються стан та особливості того біологічного, на якому виявляються та закріпляються соціальні якості та суспільні процеси. Тобто, етнічні, місцеві, "регіональні особливості суспільного життя, побуту, культури, моральних звичаїв — це не вигадки, а ті реальні речі, які ми змушені прийняти і визнати, заглибившись у аналіз суспільних явищ. Тут не повинно бути невиправданих перебільшень та перекосів: адже раніше ми відзначили, що соціальне — це загальнолюдське, але в реальному своєму житті воно конкретно-людське, тобто загальнолюдське, подане у конкретних матеріальних формах, барвах, наявних засобах життя та ін.