Філософія історії - Бойченко І.В. - 2.1.1.1. Основні значення терміна "історія"

2.1. Об'єкт і предмет філософії історії як галузі пізнання

2.1.1. Історичний процес як об'єкт філософії історії

Як ми переконалися, філософія історії, будучи за своїм характером формою світоглядного осмислення історичної дійсності, все ж не редукується до філософсько-історичного світогляду. Адже вона може поставати і в інституалізованому вигляді, а в цьому разі світогляд як певний стан свідомості людей виступає лише одним із компонентів філософії історії, що є соціальним інститутом. В іпостасі високоспеціалізованої, фахової галузі у мережі соціально-гуманітарних дисциплін, що утворюють у своїй сукупності суспільствознавство, філософія історії обіймає досить високий статус. Місце і значення філософії історії у суспільствознавстві, її співвідношення з іншими його галузями зумовлюються природою філософсько-історичного пізнання, особливостями не тільки об'єкта, що ним виступає історичний процес загалом, а й предмета цього пізнання, виокремлюваного з означеного об'єкта за підходом, властивим саме (і тільки) філософії історії.

Історична дійсність як об'єкт філософського дослідження — утворення складне й багатогранне. Вона не тільки твориться, а й інтериоризується кожним з нас, формуючи внутрішній, духовний світ особистості. Тому в певному розумінні не тільки всесвітня історія живе в людських індивідах, реалізується в людях (їхніх діяльності, взаєминах, спілкуванні, свідомості та інших виявах їхнього буття), а й довільна особа носить у собі свою власну історію, сама є не тільки однією з незліченних граней всезагальної історії, а й її своєрідним, хай не завжди свідомим, уособленням. Ось чому зі смертю кожної людської особистості вмирає в одному із своїх вимірів цілий історичний світ.

2.1.1.1. Основні значення терміна "історія"

Цілком закономірно, що й термін "історія" також багатозначний, полісемантичний. Ці чисельні значення за спеціального, фахового вивчення певним чином "селекціонуються" й групуються. Наприклад, відомий російський учений, що працює в царині філософії історії, Арсеній Гулига виділяє принаймні шість значень цього терміна: історія як оповідь; історія як несподівана і, зазвичай, не дуже приємна подія; історія як процес розвитку загалом; історія як процес перебігу змін у житті суспільства; історія як минуле; історія як наука1. Розглянемо кожну з цих площин змісту поняття "історія" докладніше.

Дві з них — історія як оповідь, оповідання та історія як пригода чи подія — вживаються переважно у повсякденному контексті, оскільки, як доречно зауважує Гулига, той, хто вигадує історії, ще не історик, так само, як той, хто раз у раз потрапляє в історію, не стає від цього видатною історичною особою. Інші чотири смисли слова "історія" виходять за межі суто побутового вжитку й мають загальніше й глибше значення.

2.1.1.2. Історія як процес розвитку загалом

Це, по-перше, історія як процес будь-якого, природного, суспільного, душевного чи духовного розвитку взагалі.

Починаючи від Мультиверсуму, тобто множини Всесвітів (Універсумів, одним з яких є й наш Всесвіт, що включає Галактику з нашою сонячною системою) й закінчуючи флорою, фауною й людством, мислячим духом нашої планети, все утворює певну темпоральну тривалість і водночас послідовність змін, тобто певний історичний процес. Без врахування цього моменту неможлива будь-яка галузь людського пізнання, з ним — вона у певному сенсі постає як різновид історичного вивчення реальності. Дану обставину непогано розкрили свого часу ще К. Маркс і Ф. Енгельс. "Ми, — писали вони, — знаємо тільки одну-єдину науку, науку історії. Історію можна розглядати з двох боків, її можна поділити на історію природи і історію людей"3.

Загалом ця позиція де в чому нагадує гегелівське розуміння історичного процесу, однак взяте з історичними корективами. Гегель, як і Маркс з Енгельсом, теж вважав навколишній світ сферою вияву об'єктивної діалектики, об'єктивного розвитку. Однак тлумачив цю діалектику не матеріалістично, а як абсолютну ідею. Крім того, за Гегелем, об'єктивний розвиток відбувається в природі, по-перше, у відчуженій формі, по-друге ж, припиняється і переходить у просторові форми з появою мислячого духу, людини. Тому власне історією, за співіснування природи та суспільства, постає, як вважав німецький мислитель, лише соціальний процес, саме (і тільки) у цій сфері можна говорити про зміну й не тільки суспільну, а зміну як таку, у повному обсязі цієї категорії. "Всесвітня історія, — вважав Гегель, — є взагалі вияв духу в часі, подібно до того, як ідея, як природа, виявляється у просторі. Якщо ми тепер кинемо погляд на всесвітню історію загалом, то побачимо величезну картину змін і діянь, безкінечно різноманітних формувань народів, держав, індивідів, котрі неперервно з'являються одні за другими... Загальною думкою, категорією, яка насамперед уявляється за цієї неперервної череди індивідів і народів, що існують деякий час, а потім зникають, є зміна як така"3.