Означений різновид рефлективної історії є вже переходом до філософської всесвітньої історії, якщо вона керується загальними точками зору, що є не тільки зовнішньою ниткою, зовнішнім порядком, а й внутрішньою душею, що спрямовує історичні дії, події та факти. Завдяки цьому дороговказу душі і здійснюється перехід до мислячого розгляду історії, філософії історії', тлумаченої Гегелем як філософія духу, оскільки "предмет, що нас цікавить, — всесвітня історія — коїться в духовній сфері"19.
Між мисленням, сферою самосвідомості й самореалізації духу як такого, у його чистому вигляді, з одного боку, та історичністю як такою, тобто у її чистому вигляді — як зміною взагалі, вираженою у часі, існує, на думку Гегеля, внутрішній, іманентний зв'язок. "Час, — зазначав він, — є началом заперечення у чуттєвому; мислення є та сама негативна, але найбільш внутрішня, безконечна форма, у котрій внаслідок цього все суще взагалі, насамперед конечне буття, певна форма, розкладається"20.
Тому в широкому сенсі слова історія у німецького філософа теж постає, зрештою, як темпоральний рух всього сущого, основою, рушієм і метою якого є ідеальне, духовне начало, абсолютна ідея. Філософія ж історії у нього відповідно теж постає не лише як філософське дослідження планетарного поступу всесвітньо-історичних народів, а й як філософія космічного духу. Зважаючи на це, на думку Альберта Швейцера, і в певному розумінні з ним можна погодитися, "філософія Гегеля постає, отже, космічною філософією історії"21. Адже у нього весь Універсум постає як історія самовиявлення, самоідентифікації й само-здійснення абсолютного духу. Саме у його власній системі, як вважав мислитель, цей величезний за тривалістю та обсягом історичний процес набуває свого виповнення, автентичного самоусвідомлення й завершення.
2.1.2.5. Гегель про об'єкт і предмет філософії історії
Таким чином, об'єктом філософії історії, який є водночас об'єктом і нефілософської, спеціально-наукової історії, постає у Гегеля всесвітня історія, але як предмет філософії історії та сама всесвітня історія постає вже ніби розглянута зсередини її внутрішнього, духовного змісту.
Заслугою Гегеля є також визнання ним відмінності між філософією історії та нефілософською історією:
а) за їх предметами (при спільності об'єкта);
б) за ступенем рефлективності.
Він доводив, і небезпідставно, що саме (і тільки) філософія історії є у повному сенсі слова рефлексією, самосвідомістю історичного процесу розвитку людства, можливості ж будь-яких інших спеціальних галузей історичного пізнання є в цьому плані значно обмеженіши-ми. Врешті-решт, правильною сама по собі є й обстоювана Гегелем думка про відмінність предметів філософії історії та нефілософської історичної науки за їх масштабністю. Зрозуміло, що конкретне смислове наповнення цих ідей, їх трактування та викладення неминуче позначені колоритом тогочасної епохи. Однак, попри всю свою конкретно-історичну зумовленість, філософія історії Гегеля містить у собі низку ідей, завдяки яким входить до золотого фонду філософсько-історичної думки людства. Серед них — ідеї, що стосуються необхідності розмежування філософської та нефілософської історії, об'єкта та предмета філософії історії тощо. Грандіозна філософська система світобудови Гегеля, що справді поставала в одному із своїх вимірів як космічна філософія історії, була на терені західноєвропейської культури чи не останньою за таким масштабом системою філософії. Після нього, за визнанням все того ж Альберта Швейцера, європейська філософія "з працівника, що невтомно виробляв універсальний погляд на культуру, внаслідок краху в середині XIX ст. перетворилась у пенсіонера, який віддалік від світу перебирає те, що вдалося врятувати 22
2.1.3.1. Переосмислення об'єкта й предмета історичного пізнання при переході від класичної до некласичної філософії історії
2.1.3.2. Від монізму до плюралізму
2.1.3.3. Розходження наукоцентричної та наукобіжної тенденцій в історичному пізнанні
2.1.3.4. Інтерпретація об'єкта та предмета історичного пізнання засновниками марксизму и позитивізму
2.1.3.5. Трактування об'єкта й предмета історичного пізнання представниками наукобіжного напряму філософії історії
2.1.3.6. Розвиток наукоцентричної традиції тлумачення об'єкта й предмета історичного пізнання
2.1.3.7. Проблема об'єкта та предмета історичного пізнання у філософії історії часів постмодерну
2.2. Філософія, загальна соціологія, філософія історії та історична наука: особливості взаємозв'язку
2.2.1. Зміна місця та ролі філософії історії у системі філософського знання на різних етапах розвитку макроіндивідів історії