Філософія історії - Бойченко І.В. - 3.3.3.3. Ідеалізація природи Монтенем

Порівнюючи природу і історичний процес, Монтень віддає беззаперечну перевагу першій, подекуди навіть занадто захоплюючись цим. Так, у своїй славнозвісній "Апології Раймунда Сабундського" Монтень йде ще далі, віддаючи тваринам, як суто природним створінням, перевагу перед людьми. "Як би там не було, — вважав він, — навіть ті блага природи, котрими ми, за нашим власним визнанням наділяємо тварин, становлять великі переваги. Самим же собі ми або ж приписуємо уявні та фантастичні блага, очікувані в майбутньому й поки що відсутні, блага, які не залежать від людських здібностей, або ж через нашу самовпевненість хибно приписуємо такі блага, як розум, знання, честь; тваринам же ми віддаємо в наділ такі важливі реальні та відчутні блага, як мир, спокій, безпека, простота та здоров'я... Наш уділ — це непостійність, коливання, невпевненість, страждання, марновірство, турбота про майбутнє — отже, і про те, що чекає нас після смерті — шанолюбство, жадібність, ревнощі, заздрощі, нестримні, неприборкані та несамовиті бажання, війна, брехня, віроломство, лихослів'я й допитливість. Так, ми безперечно занадто дорого заплатили за той горезвісний розум, яким ми так пишаємося, за наше знання та здатність судження, якщо ми купили їх піною незліченних пристрастей, у полоні яких постійно перебуваємо"55. Саме з цих міркувань вектор історії, спрямований вперед — від природи до цивілізації, він оцінює як напрям регресивний. Виходячи з цих позицій, він, з одного боку, виносить за "дужки" справді людського, гідного людини існування божественне провидіння, релігійні чудеса, піддає критиці полювання на відьом, з другого — схоластичне мудрування вчених-педантів, з третього — войовничі помисли і жадобу влади.

Природа, як зазначає він, не потребує особливо щасливої долі, щоб показати себе і прославитися діями. Вона однакова на довільному рівні буття. Тому справжній поступ полягає не у відході від природи, як це відбувається, а у своєрідному культі благої природи. Потрібно, скажімо, не створювати розумні книги, а розумно поводити себе у повсякденному бутті, не вигравати битви і завойовувати землі, а наводити порядок і лад у звичайних життєвих обставинах. Найвище досягнення — жити у відповідності з природою, і не тільки із зовнішньою, а, й передусім, — власною.

Природа, вважав великий француз, керівник лагідний, але тою ж мірою розумний і справедливий. "Я, — писав він, — будь-що стараюся йти її слідом, який ми заплутали всілякими штучними стежками. І ось вище благо академіків і перипатетиків, котре полягає в тому, щоб жити згідно з природою, виявляється поняттям, яке важко визначити та витлумачити, так само як споріднене щодо нього вище благо стоїків, що полягає в тому, щоб поступитися природі. Чи не помилково вважати деякі дії менш гідними лише тому, що вони необхідні? У мене з голови не вибити думку, що вельми підхожою справою є шлюб між насолодою та необхідністю, за допомогою якого, як говорить один письменник старовини, боги все доводять до жаданого кінця-•• І не з своєї волі людина взяла на себе зобов'язання вести людину життєвим шляхом згідно з її природою: сам творець з усією строгістю приписав його нам як безпосередньо важливе, цілком ясне та істотне"56. Ми прагнемо, як доречно зауважував французький філософ, завершуючи останню, третю книгу своїх "Спроб", бути чимось іншим, не бажаючи вникнути в свою істоту, і виходимо за свої природні межі, не знаючи, на що ми по-справжньому здатні. Не варто ставати на диби, адже й на дибах треба пересуватися за допомогою власних ніг. І навіть на найвищому з престолів ми сидимо все ж на власному заду57. З належною поправкою на скептицизм, міркування Монтеня багато в чому й донині варті пильної уваги.