Філософія історії - Бойченко І.В. - 3.3.4.2. Чинники регресивності історичного процесу

Наступний етап формування регресистського напряму філософії історії пов'язаний, зокрема, з Жан-Жаком Руссо. Його розуміння історичного процесу, зрештою, варто віднести до регресистського напряму, однак, саме зрештою, з певними застереженнями.

3.3.4.1. Руссо про суперечливість історичного процесу

Руссо розглядає історію як процес суперечливий, де органічно переплітаються моменти прогресивні та регресивні. Проте в цілому його філософсько-історичне вчення слід все ж визнати регресистським, адже прогресивні тенденції і процеси відіграють, на його думку, підпорядковану роль у ході суспільного розвитку в цілому.

Більше того, часто-густо саме ці суто прогресивні, здавалося б, процеси і зміни, — примноження багатств, розвиток наук, мистецтв, поліпшення смаків і манер, — призводять, на думку Руссо, до виродження найважливіших людських цінностей і, як наслідок, — до занепаду суспільства в цілому. "Багатство вбрання може говорити нам про заможність людини, а його вишуканість — про те, що ця людина має смак, проте здорова і міцна людина пізнається за іншими прикметами: під сільським одягом землероба, а не під шитим золотом вбранням придворного, — ось де виявиться сильне та міцне тіло. Шати не менш чужі доброчинності, котра є силою та міцністю душі. Доброчинна людина — це атлет, який знаходить задоволення в тому, щоб боротися роздягнутим; він зневажає всі ці нікчемні прикраси, які завадили б йому виявити свою силу і більша частина котрих була винайдена лише для того, щоб приховати якусь ваду.

До того, як мистецтво обтесало наші манери і навчило наші пристрасті говорити довершеною мовою, нрави у нас були грубими й простими, але природними, і відмінність у поведінці відразу ж свідчила про відмінність характерів. Людська природа, по суті, не була кращою, але люди бачили свою безпеку в легкості, з якою вони розуміли одне одного, і ця перевага, цінності котрої ми вже не відчуваємо, позбавляла їх від багатьох ґанджів"58.

3.3.4.2. Чинники регресивності історичного процесу

Отже, як вважає Руссо, саме прогрес відповідних сфер життєдіяльності соціуму з необхідністю спричиняє регрес інших сфер, зокрема моралі, та й суспільства в цілому. Передусім у ролі такого деструктивного чинника постає, гадав він, розвиток науки та мистецтва.

Значною мірою саме поступ наук і мистецтв призводить, гадав Руссо, до втрати часу, яка не може бути відшкодованою, розкошів та розпусти. А "розкіш, розпуста й рабство в усі часи ставали покаранням за всі пройняті гординею спроби вийти з щасливого невідання, в яке занурила нас вічна Мудрість. Щільна поволока, якою прикрила вона всі свої дії, видавалося, належним чином попереджувала нас про те, що вона аж ніяк не призначала нас для непотрібних і порожніх пошуків. Але чи зуміли ми скористатися чи безкарно знехтувати хоча б одним з її уроків? Народи, знайте ж раз назавжди, що природа прагнула вберегти вас від знання, як мати, котра вириває небезпечний предмет з рук своєї дитини; що всі таємниці, які вона від нас приховує, — це халепи, від яких вона нас захищає; що труднощі навчання — це не менше з її благодіянь. Люди зіпсовані;

вони могли б бути ще гіршими, якби мали нещастя народитися вченими"59 .

Але з позицій французького "мрійника", регресивний характер історичного процесу зумовлений не лише прогресом науки та мистецтва, а насамперед — відривом історичного розвитку від розвитку природи та чималою мірою порушенням природної рівності людей і встановленням відносин приватної власності. Перше джерело зла, як зазначав Руссо, є нерівність: з нерівності виникли багатства, вони породили розкіш і неробство, розкіш породила мистецтва, а неробство — науки. Все це й спричинило псування звичаїв, зробило інтереси людей ворожими.

Пізніше він дещо переглядає цю схему й саме породжену нерівністю суперечність інтересів починає тлумачити як згубне джерело насильства, зрад, лицемірств та інших жахів, неминучих, коли кожен прагне під виглядом борця за громадські інтереси насправді збільшити власні статки за рахунок інших.

Реалізуючись у такому напрямі, історичний процес і призвів, на думку Руссо, до сучасного йому дивного й згубного ладу, коли нагромаджені багатства завжди сприяють їх подальшому накопиченню у ще більші маєтності, а той, хто нічого не має, неспроможний і далі щось набути; де доброчинна людина не може вилізти із злиднів, а найбільші шахраї у найбільшій пошані.

"Я старався, — зазначав Руссо, — показати походження та розвиток нерівності, утвердження політичних суспільств й те кепське застосування, яке їм випало, наскільки все це може бути виснуваним з природи людини, за допомогою одного лише світоча розуму і незалежно від священних догматів, що надають верховній владі санкцію божественного права. Зі сказаного вище випливає, що нерівність, майже нікчемна в природному стані, посилюється й зростає за рахунок розвитку наших здібностей і успіхів людського розуму і стає, нарешті, міцною та узаконеною внаслідок утвердження власності та законів. Звідси також випливає, що нерівність особистостей, запроваджувана лише одним позитивним правом, входить у суперечність з правом природним кожного разу, коли цей вид нерівності не поєднується в такому ж відношенні з нерівністю фізичною: відмінність ця досить ясно показує, що ми повинні думати в даному зв'язку про той вид нерівності, котрий панує серед усіх цивілізованих народів, оскільки явно суперечить природному закону, яким би чином ми його не визначали, — щоб дитя повелівало старцем, дурень керував людиною мудрою і щоб жменька людей тонула в надлишках, тоді як голодна маса позбавлена необхідного"60.

Регресизм Руссо пояснюється його гіперкритичністю щодо ладу з пануванням приватної власності, соціальної нерівності тощо. І в цьому він, безумовно, однобічний. Тп не варто забувати, що й ідеалі зація такого ладу робить неможливим адекватне розуміння перебігу історичних явищ.

3.3.4.3. Трансформація регресистських філософських концепцій історії

З розвитком філософсько-історичних концепцій регресистської орієнтації' цей напрям постає вже напрямом розвитку, а не фор мування, філософії історії як істотної складової західноєвропейської духовної культури. В цій іпостасі він, однак, становить предмет окремого аналізу розвитку філософії історії, а також розгляду її сучасного стану. Адже і сьогодні цей напрям відіграє роль одного з основних у світовій філософсько-історичній думці, будучи представлений досить широкою палітрою вчень — від концепцій елітарного та масового суспільства, технофобських теоретичних побудов до соціально-історичних антиутопій та доповідей і проектів Римського клубу.