Філософія історії - Бойченко І.В. - 4.1.2.3. "Процесуальне" тлумачення цивілізації

На перших стадіях вжитку термін "цивілізація" сприймали переважно не як певний тип історичних цілісностей чи, скажімо, стан суспільства, а як процес змін суспільства, передусім європейського, спрямованих на піднесення гуманності.

Простежуючи часові метаморфози значення терміна "цивілізація"" мимоволі доводиться замислюватися над твердженнями Гердера, який на основі порівняльних досліджень первісних мов дійшов висновку про те, що дієслова є першоосновами мови27. У стародавні часи, як зазначає Гердер, "думка про сам предмет стояла ще на перехресті між діючим та дією, і звук повинен був позначати предмет, який цей звук видавав. Тому імена з'явилися з дієслів, а не дієслова з імен"28.

Хай гіпертрофовано, але німецький мислитель зафіксував одну з реальних особливостей формування і розвитку людської мови. А саме те, що в ній існує принаймні чимала група іменників, які несуть у собі своє дієслівне минуле, відображають не тільки стан, або предмет, результат, а й водночас, процеси або ж дії, внаслідок яких ці стан, предмет чи результат виникають. Скажімо, кооперація чи реакція — це не тільки наслідок, а й процес кооперування або ж реагування, селекція" обстеження, трансформація — водночас процес відповідно відбору, огляду чи перетворення, трансформування.

Аналогічно і цивілізація — це не лише стан суспільства, його усталене соціокультурне формоутворення, а не меншою мірою — процес цивілізування того чи іншого конкретного суспільства, народу тощо. У ході історичних змін людського суспільства, його культури, свідомості й мови, цей процесуальний семантичний шар терміна "цивілізація" добряче притрусило порохом історії, він відійшов у тінь, призабувся. На перших же етапах формування, утвердження і поширення цього терміна, саме динамічна, а не статична його змістова компонента домінувала, а то й взагалі вичерпувала його зміст.

Скажімо, Мірабо пише про приклад всіх імперій, що передували сучасній йому і пройшли коло цивілізації, про шляхи цивілізації, про знання, які постачає цивілізація, про те, що чесні люди бережуть свою цивілізацію для суспільства. Він заперечує притаманне більшості визначень розуміння цивілізації і викладає власне її розуміння. "Якби я запитав у більшості, — зазначає Мірабо, — в чому, на вашу думку, полягає цивілізація, то мені відповіли б: цивілізація є пом'якшення звичаїв" чемність, ввічливість і знання, поширювані для того, щоб дотримуватись правил пристойності і щоб ці правила відігравали роль законів співжиття; все це являє мені лише маску доброчинності, а не її обличчя, і цивілізація нічого не здійснює для суспільства, якщо вона не дає йому засади і форми чеснот"29.

Вискіпавши і ретельно проаналізувавши варіанти використання слова "цивілізація", Еміль Бенвеніст доходить висновку (гадаємо обгрунтованого) про те, що "для Мірабо civilisation є процес становлення того, що до нього називалось "police" — дія, яка має за мету зробити людину і суспільство гречнішими, прищепити людині навички невимушеного дотримання належних звичаїв і сприяти пом'якшенню звичаїв суспільства"30.

Таким чином, чи принаймні у цьому ж руслі, тлумачать термін "цивілізація" й інші тогочасні автори — французькі й англійські.

Наприклад. Ленге пише про епоху цивілізації людей, про перші кроки на шляху цивілізації, про те, що потрібно було більше цивілізації, щоб перетворити досягнення родючості на засоби досягнення розкоші. Тут теж чільне місце належить процесуальним характеристикам цивілізації. Однак ? й відмінне у використанні означеного слова Ленге щодо Мірабо. У Ленге, як влучно зауважує Бенвеніст, цивілізація — це вже початковий колективний процес, який вивів людство із стану варварства. А таке значення "вже наближається до визначення "цивілізація" як стану цивілізованого суспільства, і прикладів такого використання буде дедалі більше"31.

Про домінування "процесуальної" інтерпретації слова "цивілізація" на перших етапах його формування, використання та поступового поширення свідчать тексти і франко-, і англомовних авторів. У Адама Фергюсона, що в англомовній літературі застосував, ймовірно, це слово першим, цивілізація означає передусім процес, а не стан. Він говорить про рух від варварства до цивілізації, про щаблі цивілізації, про оцінку ступеня ґречності й цивілізації тощо. А з середини сімдесятих років XVIII ст. словник Аста фіксує термін "цивілізація", тлумачить його як "процес цивілізування, акт залучення до культури". Про успіхи в цивілізації, про поширення цивілізації тощо пише в цей же час Адам Сміт32.

4.1.2.4. Переосмислення основного значення терміна "цивілізація"

З плином часу нормою, правилом, стає використання поняття "цивілізація" для характеристики стану суспільства, або ж його стабільних формоутворень. Трактування ж цивілізації як процесу цивілізування так само поступово і водночас неухильно відходить на задній план і в XX ст. стає вже рідкістю, винятком. Але це в тому випадку, коли йдеться про цивілізацію як цивілізування суспільства. У значенні ж цивілізування не суспільства, а окремого людського індивіда (принаймні у західноєвропейській філософсько-історичній літературі) термін "цивілізація" й сьогодні є досить вживаним саме в цьому, процесуальному розумінні. Останнім часом цей аспект починає привертати увагу й російських дослідників. Скажімо, у цікавій своїми ідеями книзі А.А. Пелипенка та І.Г. Яковенка "Культура як система", що вийшла друком у 1998 р., аналізові цивілізації індивіда та цивілізації особистості присвячено навіть окремі розділи33 •

Однак, незважаючи на те, що вже з середини 70-х років XVIII от. Пробиває собі дорогу тлумачення цивілізації (стосовно суспільство, о не індивіда) як результату цивілізування (певного сталого суспільного творення) потрібен був ще чималий час, щоб постало питання про цивілізацію як своєрідну монаду історії. З іншого боку, саме такий чималий час і був потрібен для його постановки. Без докладної і досить тривалої роботи щодо осмислення цивілізацій як локалізованих У просторі та часі культурно-історичних типів адекватна постановка, а тим більше розв'язання проблеми цивілізації як монадного утворення, немислимі.

4.1.2.5. "Європоцентристський колорит" класичної інтерпретації поняття "цивілізація"

З кінця XVIII ст. проблема цивілізації посідає одне з чільних місць у західноєвропейській філософії й історії. Це не могло не відбитися на постановці та розгляді цивілізаційної проблематики, зумовлюючи їх відповідний європоцентристський колорит. По суті, аж до початку XX ст. в європейській ментальності поняття "цивілізація" функціонує в однині (за поодинокими винятками). Воно застосовувалося для позначення особливостей розвитку європейського суспільства, що тлумачились як переваги і, зазвичай, протиставлялися "недолікам", або ж взагалі рівневі розвитку інших країн і народів, яким, отже, відмовляли в "цивілізованості".