Філософія історії - Бойченко І.В. - 5.1.4.3. Співвідношення "дикість — варварство — цивілізація": трактування Моргана—Енгельса

У попередньому розділі вже зазначалося, що ще в період виникнення і запровадження слова "цивілізація" — не лише як процесу цивілізування, а й як стану суспільства — цей стан розглядався у значенні якісно нового щодо варварства. Щоправда, у працях Ф. Гізо 6, Г. Бокля 7 та перших словниках, що відіграли чималу роль у поширенні та утвердженні цього олова, поняття "цивілізація" використовувалось насамперед для означення людської єдності, змикаючись передусім з поняттям "культура". Потрібен був певний час, щоб цивілізація постала визначним етапом розвитку людства, якісно новим рубежем культурно-історичного процесу загалом. Тому не випадково системнішу і докладнішу розробку ця ідея знайшла пізніше — спочатку у Льюїса Г. Моргана, а потім у Ф. Енгельса. Цивілізація розглядається тут з позицій моністичного погляду на історію і тлумачиться як вищий щодо дикості і варварства щабель поступального руху людського суспільства в цілому. "Ми можемо тепер, — запевняв Морган, — грунтуючись на переконливих доказах, стверджувати, що дикість у всіх людських племен передувала цивілізації. Історія людської раси має єдине начало, єдина в своєму досвіді і своєму прогресі"8.

На різних щаблях дикості, за Морганом і Енгельсом, відбувається: виникнення людини з тваринного царства і членороздільної мови (1-й щабель); використання вогню, зміна засобів і характеру харчування, виробництво і застосування камінних знарядь праці та першої зброї —дрючка та списа (2-й щабель); винахід лука і стріли, виникнення гончарства, ручного ткацтва і сільських поселень (вищий щабель)9. Варварство характеризується переходом від в основному пасивного присвоєння готових продуктів природи до оволодіння методами збільшення продуктів природи за допомогою людської діяльності, запровадженням скотарства і землеробства (1—2-й щаблі), переробкою залізної руди і виготовленням залізних знарядь праці (вищий щабель)10.

Тільки після цього виникає цивілізація, перехід до якої Енгельс пов'язує з винаходом літерного письма і застосуванням його для занотовування словесної творчості. Визначаючи цивілізацію як період опанування подальшою обробкою продуктів природи, промисловості у власному розумінні цього слова і мистецтва 11, Енгельс водночас, у процесі з'ясування особливостей генези цивілізації, намагається довести її нерозривний зв'язок з формуванням, розвитком і боротьбою класів, виникненням держави, появою міст і купецтва.

Започаткований ними підхід до визначення і вивчення цивілізації у подальшому було розвинуто і конкретизовано передусім у працях вчених СНД (Е.С. Маркарян, В.К. Халіпов, М.Л. Мчедлов, В.Е. Давидовим, Ю.А. Жданов, О.С. Мильников, Л.І. Новикова, С.Д. Завадський, Л.С. Васильєв, І.А. Берг та ін.). Чимало досліджень присвятили цьому і представники так званого далекого зарубіжжя — Р. Адамс, К. Клакхолм, К. Ренфрю, К. Фланері, Г. Чайлд та ін.

5.1.4.4. Мультиплікативний поворот як домінуюча тенденція некласичних досліджень цивілізацій

У ході цієї часткової, здавалося б, конкретизації поступово, однак, дедалі чіткіше, вимальовується докорінне переосмислення поняття "цивілізація". Ще в 60-ті та першій половині 70-х років XX ст. дослідники вживають цей термін часто-густо в однині, розглядаючи цивілізацію як принципово новий рубіж щодо дикості й варварства, розвитку людства загалом12. Зокрема, Р. Адамс пов'язує існування цивілізації з класовим суспільством, системою соціальної та політичної ієрархії, доповнюваною адміністрацією та територіальним поділом, з виникненням і організацією держави, а також з поділом праці, що призводить до появи ремесел. К. Ренфрю, з'ясовуючи зміст поняття "цивілізація", надає особливої ваги соціальній стратифікації та поділу праці, К. Фланері тлумачить цивілізацію як комплекс культурних феноменів, пов'язаний з таким елементом політичної системи, як держава тощо.

Однак, спочатку епізодично, а пізніше — дедалі частіше навіть за порівняння з дикістю і варварством вчені починають вести мову не про цивілізацію — з позицій моністичного розгляду історії як лінійного єдиного макропроцесу, а про цивілізації. Скажімо, Г. Чайлд, у праці, опублікованій ще у 1950 р., на основі нових археологічних даних доповнив "реєстр" визначальних ознак цивілізації, створений Енгельсом, до десяти. До нього він зарахував: інтенсивну економіку, торгівлю, привілейовані класи, виділення ремісників-фахівців, державу, міста, монументальні громадські споруди, податки, писемність і зачатки науки, розвинуте мистецтво. Цей "банк" ознак цивілізації набув поширення і став предметом обговорення та уточнення.

Та цікаво, що вже Чайлд пише не тільки про цивілізацію взагалі, а й про перші цивілізації, одним з атрибутів яких він вперше фіксує культові, поховальні та мирські монументальні споруди. Про перші цивілізації йдеться й у К. Клакхолма, який запропонував скоротити список Чайлда до трьох найістотніших — монументальна архітектура, міста і писемність. Саме цю позицію конкретизує і В.М. Масон13 . Так плюралістичний підхід до цивілізаційної проблематики, окреслений в умоглядній формі ще у XIX ст. (наприклад, у Данилевського), з середини XX ст. дедалі ширше входить в обіг спеціальних наук, передусім археології.

Тепер з позицій нетрадиційної, нелінійної історичної ментальності всю множину регіональних чи локальних цивілізацій вкладають (вже як у лише одну з можливих) у таку загальну схему: доіндустріальні (космогенні, традиційні цивілізації) — індустріальні цивілізації (техногенні, технічні) — постіндустріальна цивілізація. Схема ця не тільки прийнятна, а й необхідна і має не тільки філософсько-історичний характер, бо має досить високий методологічний потенціал і значущість для низки галузей наукового знання. За такого мультицивілізаційного підходу цивілізація вже не постає у вигляді одного і єдиного стовбура, яким виглядає розвиток людства у "післяварварський" період за моноцивілізаційного підходу. Мультицивілізаційна інтерпретація історичного процесу дає можливість розглядати історичний процес як поліцентричний поступальний рух.

Поступальність мультицивілізаційного руху вбачалася, починаючи від Данилевського і до декого із сучасних філософів історії, передусім у таких двох його особливостях. По-перше, за цього підходу, якщо не всі, то принаймні певна множина з кожного наступного покоління цивілізацій трактуються як спадкоємниці і примножувачі цінностей матеріальної і духовної культури, створених цивілізаціями-попередницями, починаючи з перших, найранніших. По-друге, представниками мультицивілізаційного підходу розвиток кожної з множини цивілізацій, як правило, тлумачиться як доцентровий процес, де центром виступає найчастіше цивілізація відповідного представника.

5.1.4.4. Мультиплікативний поворот як домінуюча тенденція некласичних досліджень цивілізацій
5.1.4.5. Всесвітня історія як нелінійна послідовність цивілізацій
5.1.4.6. Традиційні цивілізації: некласичие прочитання
5.1.4.7. Техногенні цивілізації: нелінійна версія
5.1.4.8. Поліморфізм постіндустріальної трансформації цивілізацій
5.1.4.9. Суперечлива природа техногенних цивілізацій
5.2. Постнекласична перспектива сучасної філософії історії
5.2.1. Постнекласичний підхід: специфіка й стан розробки
5.2.2. Що ж таке монадологічне розуміння історії?
5.2.2.1. Монада: перші фактичні розробки та термінологічне оформлення
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru