Філософія історії - Бойченко І.В. - АНАКСАГОР із Клазомен (бл. 500—428 до н.е.)

— давньогрецький натурфілософ і природознавець. Фактичний засновник афінсь-кої філософської школи, один із перших філософів-професіоналів. В Афінах прожив близько ЗО років, проте в кінці 30-х років був звинувачений у безбожності, емігрував і останні роки прожив у Лампсаку. Від творів А. збереглося 20 фрагментів, переважно завдяки Симплі-кію. Чільне місце у вченні А., що сформувалося під впливом мі-летської школи (насамперед — Анаксімена) і онтології Парменіда, посідає космогонічна концепція, за якою початковий стан світу становив нерухому безформну суміш, складену з величезної кількості вайдрібніших, чуттєво несприйманих часток ("насінин") усіх можливих речовин. Разом з Бмпедоклом та атомістами А. обґрунтовував думку про незнищенні елементи, яких, утім, всупереч Емпедоклу, визнавав безконечну кількість і, на відміну від атомістів, вважав такими, що не мають меж поділу. Будучи невичерпними, безконечними за якістю та кількістю, ці елементи, "насінини" (пізніше, в рамках періпатетичної традиції, вони дістануть назву гомеомерій) і собі поділяються на безліч дедалі дрібніших часток, компоненти яких еквівалентні цілому. Будь-яке руйнування, за А., спричинюється роз'єднанням на непорушні елементи, а довільне виникнення — поєднанням однакових якостей, розсіяних в усіх елементах ("все у всьому"). Праматерію, утворену з суміші "насінин" сущого, А. вважав пасивною масою, яку в певний момент часу і на довільній ділянці простору приводить у швидкий коловоротний рух ум (нус), що як рушій протистоїть інертній матерії. Нус характеризується А. досить суперечливо, з одного боку, як такий, що містить повне знання про все і має величезну силу; з іншого ж — як щонайлегша речовина, що ні з чим не змішується. Наслідком вихідного коловороту, заподіяного ну сом, є, за А., перебіг усього всесвітнього поступу від початкового хаосу до дедалі упорядкованішого космосу. Саме у процесі цього космічного коловороту відбувається відокремлення сухого, гарячого і світлого ефіру, який лине назовні від холодного, темного і вологого повітря, що зосереджується у центрі вихору. І водночас — поєднання приведених у рух насінин з подібними собі, яке, однак, призводить лише до виокремлення більш-менш однорідних мас, але аж ніяк — до їх повного відокремлення, бо "в усьому є частка усього". Тому кожна річ здається тим, що в ній переважає. Загальна ж кількість будь-якої речовини залишається у процесі цих трансформацій незмінною, оскільки "жодна річ не виникає й не знищується, а з'єднується з існуючих речей і розпадається". Очевидно, це стосується й протилежностей світлого й темного, теплого й холодного, сухого й вологого тощо. А. був першим, хто дав правильне пояснення сонячних і місячних затемнень. Продуктивними виявилися також його ідея про нескінченно малі фізичні величини, теза про відносність великого й малого тощо.

АНАКСІМАНДР з Мілета (за Аполодором, 610 — близько 540 до н.е.)

давньогрецький натурфілософ і природознавець" другий, після Фалеса, представник мілетської школи, його учень, товариш і родич (за доксографами). Його праця "Про природу" (547/546 до н.е.) (назва, можливо, пізніша) присвячена проблемам космогонії, космології, етіології метеорологічних явищ тощо, є чи не першим давньогрецьким філософським твором, написаним прозою. Першоосновою всього сущого, за А., є "безконечне" (апейрон). Однак останнє він розглядає ще не як абстрактний принцип, начало буття (та й сам термін "архе" (начало) А., найімовірніше, був теж ще невідомий, як і пізнішим мілетцям), а як прикметник, атрибут, а не субстанцію. Прикметником алейрон (безконечне) вживався А. як один з атрибутів "вічної і нестаріючої природи", необмеженого (і саме в цьому розумінні безконечного) невизначеного й невичерпного "фізису". Як і інші представники мілетської школи, А. у своїй космології тлумачив цю природу, передвіщаючи Анаксагора, як суміш усіх якісно відмінних речовин, безконечну, таку, що обіймає всі небосхили (світи) і космоси (простори), в них континуальність — зовні після їх народження і поглинаючу — після їх загибелі. Космогенез, за А., пройшов три основні етапи:

1) виокремлення з "безконечного обіймаючого" світового зародка;

2) поділ останнього і поляризація протилежностей (вологе холодне ядро і гаряча вогненна кора; 3) взаємодія й боротьба "гарячого та холодного", що породжує впорядкований космос. Характеризуючи загальний, космічний, хід речей, А. твердить: з яких елементів вони виникають, у ті ж і повертаються після загибелі, бо ж повинні відшкодувати заборгованість і бути засудженими за свою несправедливість у визначений термін часу. Внеском А. у космографію є перша геометрична модель Всесвіту, наочно проілюстрована небесним глобусом; від нього ж започатковуються геоцентрична гіпотеза і "теорія сфер" в астрономії. А. також уперше створив географічну карту, сконструював перший у Греції сонячний годинник та астрономічні інструменти; обстоював ідею походження тварин з води без втручання божественних сил, зокрема людей — від тварин іншого виду —- на "кшталт риб".