Філософія історії - Бойченко І.В. - АНТРОПОГЕНЕЗ

— еволюційний, філогенетичний процес виникнення і розвитку людини як біосоціальної істоти, органічно пов'язаний з трансформацією її початкової інстинктоподібної трудової діяльності, формуванням свідомості, мови та з поступовим переростанням первісних спільнот стадного зразка у форми людської колективності.

Науково аргументоване вчення про А. було вперше створене Ч. Дар-віном, конкретизоване Т. Гекслі та докорінно переосмислене Ф. Енгельсом. Зокрема, безперечною заслугою Дарвіна і Гекслі є те, що вони, спираючись на досягнення палеонтології, порівняльної анатомії та ембріологи , довели генетичну спорідненість людини і тварини, походження її й вищих мавп від спільного прадавнього предка. Подальшим розвитком науки ці положення були підтверджені і водночас значною мірою конкретизовані, оскільки Дарвін і його найближчі послідовники, відповівши на питання, "як" міг відбуватися перехід від тварин до людського роду, фактично не відповіли на те, що саме зумовило необхідність такого переходу, створило реальні передумови й ланки означеного переходу.

Вирішення цієї наріжної проблеми А. й стало завданням розробленої Ф. Енгельсом суспільно-трудової теорії походження людини. За цією в цілому підтвердженою й сучасною наукою теорією, саме суспільно-трудова діяльність є рушійною силою А., що спричинила виникнення не тільки свідомості, мови та людської колективності, а й усього розмаїття предметів культури, в тому числі й тілесної організації самої людини як унікальної предметно-духовної істоти.

До недавнього часу період А. поділявся на кілька стадій, що розглядалися як рівновеликі за значущістю "висоти кроку" якісних змін при переході до наступної стадії: а) безпосереднього антропоїдного предка (початок бл. 4—3 млн років тому), близького до австралопітеків з властивим йому пересуванням на двох ногах, великим мозком і систематичним використанням різноманітних природних предметів як знарядь захисту, нападу та перших зародкових форм праці; б) архантропів (бл. 1 млн років тому), до яких відносять мавполюдей (пітекантропів), "китайських людей"(синантропів), атлантропів та їм подібних найстародавніших людей; в) палеоантропів (бл. 300 тис. років тому), тобто неандертальців і, нарешті, г) людей сучасного типу (бл. 40—50 тис. років тому), неоантропів, або ж кроманьйонців.

Однак внаслідок своєрідного археологічного "буму" в 60-х роках XX ст. тлумачення А. зазнало помітних модифікацій.

По-перше, на зміну уявленням про А. як низку загалом рівномірних стрибків від антропоїда до гомо сапіенс прийшла концепція А. як двох великих стрибків. За нею процес становлення людини реалізується не шляхом ритмічного проходження ряду стадій, а через дві великі перерви у перебігу антропоеволюції. Перший стрибок — це перехід від стадії тваринного предка до стадії протоантропів, людей, що формуються. Він визначається початком виготовлення знарядь праці, виникненням зародкових елементів свідомості в івстинкто-подібній предметно-перетворюючій діяльності і спорадичними виявами суспільних закономірностей. Другий стрибок —перехід від палеоантропів до кроманьйонців, пов'язаний не лише з істотними прогресивними трансформаціями морфології людського організму та трудової діяльності, що стає дедалі диференційованішою і в якій свідоме начало починає відігравати роль одного з основних моментів, а також з поступовою, але докорінною перебудовою вже на соціальній основі взаємин між людьми, що формуються, і утвердженням домінуючої ролі суспільних закономірностей у їхньому житті.

По-друге, уточнення означеної вище схеми А. було зумовлене й відкриттям археологами (теж у 60-х роках) проміжної ланки між антропоїдами і пітекантропами, що отримала назву HOMO HABILIS (людина вміла), або габілісів — істот, які за своєю морфофізіологічною організацією ще не відрізнялися від австралопітеків, але, на відміну від тварин, уже виготовляли знаряддя за допомогою знарядь, тобто виробляли. Причому за 1—1,5 млн років до виникнення свідомості та мови. Означені обставини змусили дослідників не тільки по-іншому ставити і вирішувати питання про співвідношення трудової діяльності, свідомості та мови, а й про характер та періодизацію А. загалом, а також про тлумачення людини як істоти, що виробляє знаряддя праці. Актуальними залишаються й такі аспекти А., як проблеми моно- чи поліфілетичної його природи, співвідношення різних груп неандертальців з основними расами людства, уточнення часу існування тих чи інших "протоформ" сучасної людини тощо.