Бюджетна система - Чала Н.Д. - Приклад.

Проект створення багаторазового пілотованого космічного корабля "Кліпер" заплановано виконати спільно з Казахстаном та Росію у три етапи: 2004—2008 рр. — експериментальні запуски "Кліпера" у безпілотному варіанті (15 млн дол. США), 2009—2013 рр. — пілотований запуск корабля (70 млн дол. США), третій — підвищення рівня безпеки пілотованого комплексу на всіх етапах його експлуатації (35 млн дол.США).

Видатки бюджету на економічну діяльність здійснюється через такі форми фінансування:

— капіталовкладення;

— операційні витрати;

— кредити і дотації.

Фінансування капіталовкладень може проводитись як у відомчому розрізі, так і згідно з інвестиційними проектами. Обсяг капіталовкладень, що фінансуються з бюджету, визначається можливостями бюджету та наявністю обґрунтованих ефективних проектів. Порядок надання підтримки визначається Кабінетом Міністрів України та Національним банком України, які затверджують Положення про надання підтримки з бюджету. У ньому визначається порядок підготовки, розгляду і затвердження проектів використання коштів, що надаватимуться як державна підтримка, відповідальність сторін за недотримання умов надання фінансової підтримки та вичерпний перелік випадків, коли ця підтримка надається на безповоротній основі. Органи, уповноваженні управляти державним майном, розглядають і затверджують проекти використання коштів, несуть повну відповідальність за правильність поданих підприємствами розрахунків обсягів фінансової підтримки та їх цільове використання. Після оцінювання можливостей державного бюджету України приймається рішення щодо надання фінансової підтримки та її обсягів. Бюджетні кредити надаються підприємствам державного сектору на тимчасові потреби у випадку фінансових ускладнень і можуть бути безвідсотковими або з невисокою відсотковою ставкою. Джерелами фінансової підтримки є:

— кредити Національного банку України;

— самостійно залучені банками кредитні ресурси. Фінансова підтримка може надаватися у таких формах:

— надання відстрочок і розстрочок зі сплати податків та обов'язкових платежів до бюджету;

— списання і реструктуризація податкових заборгованостей;

— звільнення від податків галузей економіки або окремих підприємств;

— використання спеціальних режимів оподаткування;

— надання безпосередньо грошової підтримки, грошових кредитів або сприяння отриманню кредитів під державні гарантії.

Надання галузевих пільг в оподаткуванні є одним з основних інструментів державного регулювання розвитку економіки, проте він є найменш ефективним, оскільки результат Його застосування залежить від правильності визначення пріоритетних галузей, а для цього необхідна докладна інформація про технологічні особливості виробництва, вимоги ринку (в тому числі і світового). Найбільше пільг надається вугільній галузі, гірничо-металургійному комплексу, сільському господарству. Якщо орієнтуватися на інноваційну модель розвитку, то ці галузі не можна зарахувати до пріоритетних.

Дієвим інструментом стимулювання галузевого розвитку є система компенсації відсоткової ставки за кредитами. Для цілої низки довготривалих суднобудівних проектів згідно з Постановою Кабінету міністрів України від 14 лютого 2007 р. передбачається саме така державна підтримка.

Як інструменти економічного зростання можна розглядати створення вільних економічних зон і територій пріоритетного розвитку. Перший різновид вільної економічної зони — зона зовнішньої торгівлі, де працювали знижені імпортні тарифи на комплектуючі для виробництва автомобілів — з'явилася у США у 1934 р. у період Великої депресії. Економічні успіхи Китаю також пов'язані з розвитком п'яти особливих економічних районів, створених у 80-х роках минулого століття. У китайських вільних економічних зонах одночасно використовуються митна та податкова пільги, а також знижена вартість оренди землі. ООН у своїй доповіді визнала спеціальні економічні зони одним із важливіших досягнень другої половини XX ст., тому що вони відіграли значну роль у економічній інтеграції та прискореному розвитку інновацій. На сьогодні у світі нараховується приблизно дві тисячі вільних економічних зон. Чи будуть в Україні вільні економічні зони — питання дискусійне. Зразковим є залучення інвестицій до Закарпатської зони вільної торгівлі компанії "Єврокар", яка виробляє автомобілі марок "Ауді", "Шкода", "Фольксваген". Технологічне оновлення економіки України потребує капіталовкладень на рівні 500 млрд дол. США, за результатами 2005 р. сума інвестицій у основний капітал становила 18—19 млрд дол. США у поточних цінах у розрахунку за середньорічним курсом гривні. Єдиним виходом для України є визначення напрямів економічного зростання та їх цільове фінансування. Але на практиці так не відбувається: в Україні прийнято 400 державних програм, жодна з них не фінансується у повному обсязі, переважно від 0 % до 30, деякі на 50 %.

З 2007 р. Японія заявила про наміри надати грантову допомогу непроектного типу на підтримку і розвиток інвестицій та інновацій в Україні, загальна сума гранту становить 2,5 млн дол. США. У межах програми передбачається придбання широкого спектра товарів промислового призначення на умовах лізингу. Пріоритетними є проекти спрямовані на впровадження енергозберігаючих технологій та технології виробництва альтернативних джерел палива, технологічного оновлення агропромислового комплексу, технологій виробництва нових будівельних матеріалів.

Видатки на розвиток промисловості та енергетики включають видатки:

— на паливно-енергетичний комплекс (видатки, пов'язані з реструктуризацією вугільної промисловості, утриманням державної гірничо-рятувальної служби, державна підтримка вугледобувних підприємств, організація і регулювання діяльності у галузі виробництва ядерного палива, заходи щодо охорони об'єктів атомної енергетики);

—- конверсію та розвиток підприємств оборонного і машинобудівного комплексів (видатки на фінансування заходів з конверсії підприємств оборонного комплексу і створення нових видів цивільної продукції, кошти на розвиток вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу, видатки спеціального призначення Державного комітету промислової політики України);

— відтворення мінерально-сировинної бази (геологорозвідувальні роботи, що фінансуються за рахунок відрахувань видобувних підприємств, роботи щодо вивчення газоносності, розроблення методів дегазації вугільних пластів, розв'язання проблем пошуку та використання метану);

— інші галузі промисловості (консервація потужностей з виробництва важкої води та інших спеціальних об'єктів, видатки на реструктуризацію залізорудних підприємств із підземного видобутку руди).

Оцінити введення податкових пільг для тієї чи іншої галузі промисловості неможливо без урахування стану і місця галузі у системі національного виробництва перед проведенням економічного експерименту. Прикладом є надання податкових пільг гірничо-металургійному комплексу. У валовій доданій вартості чорної металургії частка податків за даними міжгалузевого балансу України перед наданням пільг становила 24,0 % (для порівняння — у легкій промисловості 42,1 %, харчовій 58,0 %, 33,2 % — у ВВП промисловості у цілому). Це означає, що чорна металургія не належала до галузей, які найбільше страждали від податкового тиску, а тому потребували державної підтримки. Більш обґрунтованим є надання податкових пільг молодим галузям, які мають реальні можливості стати конкурентоспроможними і потребують державної підтримки чи захисту від конкуренції з боку розвинутих країн.

Поряд із вирішенням проблеми податкових пільг і стимулювання економічного зростання не менш важливим є амортизаційна політика, яка регламентує процес розподілу авансованих капітальних витрат, що зменшують частину оподатковуваного доходу. Ефективна амортизаційна політика може стати фактором прискореного оновлення основних засобів.

За оцінками Міжнародного валютного фонду Україна надає багато малоефективних субсидій підприємствам, при цьому рівень державних інвестицій в основний капітал є дуже низьким. Наприклад, у вугільній галузі держава покриває різницю між ціною вугілля та витратами на його виробництво. За оцінками Світового банку на субсидіях можна зекономити 1,6 % ВВП, у тому числі 0,6 ВВП у вугільному секторі і 0,4 % ВВП у сільському господарстві.

Державна підтримка агропромислового комплексу України здійснюється за такими напрямами:

— невтручання органів виконавчої влади у вибір форм господарювання і господарську діяльність суб'єктів підприємництва;

— стимулювання розвитку приватного підприємництва;

— забезпечення суб'єктам господарювання захисту прав власності на землю, майно і результати своєї праці;

— державної підтримки наукових досліджень щодо створення та впровадження нових екологічно чистих ресурсозберігаючих технологій вирощування, поглибленого перероблення сільськогосподарської сировини та виготовлення з неї конкурентоспроможної вітчизняної продукції;

— проведення закупок сільськогосподарської продукції до державного резерву;

— підтримка сільськогосподарських товаровиробників, інфраструктури аграрного ринку, гарантування продовольчої безпеки держави;

— формування цінового, податкового і кредитного механізмів з урахуванням специфіки сільського господарства (сезонність, низька норма прибутку, уповільнена оборотність капіталу);

— дотування виробництва продукції тваринництва, рибальства;

— створення умов для забезпечення кредитами сільськогосподарських товаровиробників;

— сприяння розвитку мережі дорадчих сільськогосподарських служб і системи моніторингу аграрного ринку.

Статті видатків Державного бюджету України щодо фінансування сільського господарства формує безпосередньо Міністерство аграрної політики України.

До видатків на розвиток агропромислового комплексу, які фінансуються за рахунок бюджетних коштів, належать видатки:

— на поліпшення земельних ресурсів (оплата робіт щодо докорінного поліпшення земель, проведення земельної реформи, хімічна паспортизація земель);

— сільськогосподарське виробництво (державна програма селекції, заходи щодо боротьби зі шкідниками та хворобами у сільському господарстві, державна підтримка фермерських господарств, часткова компенсація ставки за кредитами комерційних банків);

— закупівлю сільськогосподарської продукції та техніки;

— дослідження і практичні розроблення у галузі сільського господарства;

— діяльність і послуги у галузі сільського господарства. Ціллю надання податкових пільг у сільському господарстві

є забезпечення економічного зростання в агропромисловому комплексі та підтримка сільськогосподарського товаровиробника. Самі по собі пільги не здатні забезпечити виконання цих завдань. Так, незважаючи на надання протягом 1999— 2001 рр. податкових пільг сільському господарству майже на 2,6 млрд грн (галузь, яка виробляє 17 % ВВП країни, формує всього 3 % доходів бюджету), зростання обсягів виробництва сільськогосподарської продукції супроводжувалося зниженням прибутковості виробництва. Надання у цій ситуації податкових пільг можна розглядати як неефективне використання державних грошей, які консервують конкурентоспроможність агропромислового комплексу. Рушійною силою зростання рентабельності зернового виробництва у 2000 р. до 64,8 % порівняно з 12,0 % у 1999 р. було підвищення ціни на зерно у 2,2 раза, що покращило умови розвитку галузі. Застосування податкових пільг має сенс лише протягом обмеженого строку.

У Державному бюджеті України на 2007 р. на підтримку агропромислового комплексу передбачено 9070,3 млн грн (це на 962,1 млн грн більше ніж у 2006р.). Ці гроші будуть спрямовані на розвиток рослинництва та забезпечення продовольчої безпеки країни. Аграрний фонд здійснюватиме фінансові та товарні інтервенції, а також залогові закупки зерна, для чого в державному бюджеті передбачено 685 млн грн.

На підтримку тваринництва та птахівництва передбачається спрямувати 1 595,5 млн грн, що на 36,7 % більше, ніж у 2006 р. Державну підтримку тваринництва в основному зосереджено на стимулюванні виробництва і реалізації тваринницької продукції, збереженні і підвищенні кількості племінних сільськогосподарських тварин.

На підтримку рослинництва, садівництва та виноградарства у бюджеті передбачено 1423 млн грн, а на часткову компенсацію вартості сільськогосподарської техніки передбачається спрямувати 131,8 млн грн бюджетних коштів.

Компенсація Пенсійному фонду втрат від застосування платниками фіксованого сільськогосподарського податку спеціальної ставки з уплати збору на обов'язкове пенсійне страхування становитиме 1381,1 млн грн.

На фінансову підтримку підприємств АПК через механізм здешевлення відсоткової ставки за короткостроковими та середньостроковими кредитами передбачені витрати у розмірі 667 млн грн. Видатки на здешевлення страхових премій аграріям збільшено у 5 разів і становлять 50 млн грн. До 1 січня 2008 р. в Україні збережено наявний Порядок пільгового режиму оподаткування ПДВ виробників сільськогосподарської продукції, що дасть змогу збільшити державну підтримку АПК на 4500 млн грн.

Із 2008 р. очікується зміна режиму акумулювання ПДВ на спеціальних рахунках для аграріїв. Бюджетна підтримка галузі планувалася таким чином: 50 % усіх коштів галузі спрямовано на пряму підтримку аграріїв (у 2007 р. це становило 70 % видатків галузі), а залишок буде спрямовано на непряму підтримку через розвиток інфраструктури села та аграрного ринку.

Мале підприємництво забезпечує швидку окупність витрат, широку свободу ринкового вибору, визначає темпи економічного розвитку, структуру та якість характеру ВВП, забезпечує насичення ринку товарами, послугами і додатковими робочими місцями, сприяє послабленню монополізму в економіці.

Більшість малих підприємств має обмежені фінансові ресурси. Державна фінансова підтримка малого підприємництва може здійснюватися у таких напрямах:

— пряме державне фінансування та кредитування суб'єктів малого підприємництва;

— встановлення пільг в оподаткуванні;

— державне гарантування кредитів суб'єктів малого підприємництва ;

— стимулювання підтримки сектору малих підприємств із боку підприємницьких структур і організацій.

Пряме державне фінансування та кредитування малого підприємництва передбачає надання коштів із бюджетів різних рівнів і державних цільових фондів. Основним недоліком є зростання витрат бюджету, малі розміри допомоги через дефіцит бюджетних ресурсів. Мале підприємництво може отримувати фінансову підтримку через спеціалізовані кредитні установи.

Деякі країни розвивають великий бізнес, виводять його на передові рубежі і таким чином досягають успіху. Інші — також успішні країни, навпаки, роблять ставку на малий та середній бізнес, виходять на світові ринки, накопичують власний експортний потенціал.

Знання стають все більш вирішальним фактором розвитку економіки, оскільки складовими "трикутника знань" є освіта, наука та інновації. Розширення масштабів створення, освоєння

1 впровадження у виробництво нової високоефективної техніки і технологій забезпечує зростання продуктивності праці, зниження матеріало- і енергомісткості, поліпшення якості продукції.

Рада Європи у 2000 р. у Лісабоні (Португалія) прийняла так звану Лісабонську стратегію розвитку Євросоюзу, а у 2003 р. у Барселоні (Іспанія) ця стратегія була доповнена рішенням, яке отримало назву "Барселонська мрія", про необхідність спрямування до 2010 р. не менш як 3 % ВВП на дослідження та інновації. Головною ціллю цієї стратегії стало забезпечення до 2010 р. трансформації об'єднаної Європи в найбільшу у світі економіку, яка ґрунтується на знаннях.

Вважається, що дослідницькі університети можуть виконувати власну місію, якщо їх сукупний бюджет буде формуватися з розрахунку не менш 1 млн євро на рік на одного професора-дослідника. У бюджеті України на 2007 р. на науку виділено

2 млрд грн. Україна забезпечує бюджетне фінансування наукової та науково-технічної діяльності (крім видатків на оборону) у розмірі не менше 1,7 % ВВП. З 1998 по 2003 р. видатки

Німеччини на фінансування досліджень і розвитку зросли з 1 млрд до 9 млрд евро. Частка державних видатків на фінансування наукових досліджень зросла з 2,3 % до 2,5 % на рік від національного продукту (в Україні — 0,4 %). У 2002 р. перевищення експорту над імпортом Німеччини тільки за товарами галузей високих технологій становило 132 млрд евро.

В Україні наукові заклади можуть бути поділені за трьома рівнями:

1) заклади Національної академії наук України — наукові установи, які викопують державні фундаментальні дослідження;

2) відомчі заклади — при Президентові України, Верховній Раді України, міністерствах і відомствах функціонують наукові установи, які виконують наукові дослідження, що є актуальними для конкретного напряму діяльності;

3) заклади, підпорядковані Міністерству освіти і науки, у яких поряд із навчанням студентів виконуються замовлення з окремих загальнодержавних проблем з відповідним фінансуванням із державного бюджету.

Відповідно до Закону України "Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки" визначаються правові, фінансові та організаційні засади цілісної системи формування та реалізації пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки. Такі напрями формуються на 5 років на підставі прогнозу економічного та соціального розвитку України на середньостроковий період. Обсяги фінансування наукових і науково-технічних програм визначаються у Законі "Про Державний бюджет України" окремо за кожним пріоритетним напрямом розвитку науки і техніки.

Згідно із Законом "Про науку і науково-технічну діяльність" за рахунок бюджетних коштів переважно фінансуються:

1) фундаментальні дослідження і розроблення, у тому числі в інтересах оборони країни;

2) роботи, що виконуються у межах пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки;

3) прикладні науково-технічні розроблення, результати яких мають загальнодержавне значення;

4) роботи, пов'язані з науково-технічним співробітництвом на основі міждержавних угод.

Бюджетне фінансування науково-технічних робіт здійснюється шляхом базового фіпансувапня фундаментальних досліджень, цільового фінансування наукових досліджень і розроблень з пріоритетних напрямів науково-технічних програм, контрактного фінансування окремих важливих досліджень і розроблень, що пройшли конкурсний відбір. Фінансування науково-дослідних установ з бюджету здійснюється через головних розпорядників бюджетних коштів.