Гроші і кредит - Колодізєв О.М. - Металеві гроші

Сучасна ринкова економіка використовує різні форми грошей, виникнення яких пов'язане з тривалим розвитком суспільного обміну. За критерієм матеріально-речового змісту розрізняють дві групи носіїв грошових властивостей: повноцінні (товарні та металеві) і неповноцінні (паперові та кредитні).

Повноцінні – це гроші, номінальна вартість яких відповідає вартості благородного металу, що міститься в них. Вони виконують усі функції грошей і є загальним еквівалентом (рис. 1.10).

Першим представником повноцінних грошей були товарні гроші, поява яких привела до виникнення безлічі товарів, що претендували на роль грошей. Спочатку це були предмети першої необхідності – худоба, сіль, зерно, риба, чай, хліб тощо. На зміну предметам першої необхідності роль грошей поступово почали виконувати предмети розкоші та прикраси: намисто, перли, хутра та ін.

Другий великий поділ праці істотно розширив межі товарного виробництва й обміну та прискорив розвиток ринку. В обмін почали надходити не просто надлишки товарів, а товари для певної цілі. Вони мали зумовити появу нових вимог до знарядь обміну, що характеризувалися б однорідністю металу, подільністю, тривалістю зберігання своєї вартості. На їх місце ринок стихійно висунув метал. Почалася ера панування металевих грошей^*8.

*8: {Демківський А.В. Гроші та кредит: навч. посіб. / А.В. Демківський. – К.: Дакор, 2005. – 528 с.; Яременко О.Р. Деньги и кредит. Конспект лекций / О.Р. Яременко. – X.: Изд-во ХГЭУ, 2002. - 64 с.}

Рис. 1.10. Еволюція повноцінних грошей

Металеві гроші

Металеві гроші спочатку з'явилися як шматки металу різної форми та ваги. Для цього використовувалися звичайні метали – залізо, мідь, бронза, срібло, золото. Такі гроші мали величезні переваги над товарними. Разом з тим форма зливків зумовлювала певні незручності, які незабаром стали стримувати розвиток грошових відносин.

У кожній платіжній операції необхідно було зважувати зливки, визначати пробу і, що найгірше, ділити їх на частини. Щоб уникнути цих незручностей, зливки робили різної ваги. Найбільш відомі купці ставили на них своє тавро, яке засвідчувало вагу і пробу металу.

Однак авторитет купця як приватної особи був обмеженим і його тавро задовольняло вузьке коло суб'єктів ринку. З розвитком торгівлі виникла потреба таврування зливків більш відомою й авторитетною особою і ця функція перейшла до держави. Держава стала виготовляти свої металеві гроші у формі зливків срібла або золота, а потім – у формі монет. Роль загального еквівалента на тривалий період закріпилася за благородними металами – золотом і сріблом. Це відбувалося завдяки таким їх якостям, як однорідність, портативність, транспортабельність, довговічність, одноманітність тощо. Срібло та золото почали тривалу боротьбу за "грошовий трон" у товарному світі (рис. 1.11).

Як грошові метали, золото і срібло функціонували в епоху золотого і срібного біметалізму, а наприкінці XIX ст. настала епоха золотого монометалізму.

Рис. 1.11. Історія золота

Монета виявилася найдосконалішою формою повноцінних грошей, тобто тих, що функціонують в обігу з власною субстанціональною вартістю. Вона обслуговувала економічні відносини протягом майже трьох тисячоліть. За цей час функції монети теж розвивались.

Змінювалася сама форма монет: квадратні, круглі, овальні, неправильної форми. Щоб запобігти підробці монет, дизайнери застосовували рельєфний малюнок та "рубцювання" країв. Вага таких монет визначала їх вартість.

Оскільки повноцінні гроші постійно були в обігу, вони зношувались. Це робило їх обіг дорогим і змушувало вдаватись до заходів, які протидіяли б зношуванню. Найпоширенішим засобом боротьби з цим явищем у багатьох країнах стали домішки до грошового металу більш стійкого до зношування металу. Ця домішка називалася лігатурою, а кількість грошового металу (золота або срібла) у монеті – пробою^*9.

*9: {Щетинін А.І. Гроші та кредит: підручник / А.І. Щетинін. – 2-ге вид., переробл. та доповн. – К.: Центр навч. л-ри, 2006. – 432 с.}

Вагове співвідношення між чистим грошовим металом і домішкою інших металів установлювалося державою й виражалося в тисячних частках або за каратною системою. У більшості країн використовувалася система тисячних часток, відповідно до якої монетне золото, наприклад 900-ї проби, становило

монету, де на 900 вагових частин чистого золота припадало 100 частин домішки. За каратної системи чистий дорогоцінний метал відповідав 24 каратам і тому, якщо в монеті було 12 каратів, це означало, що вона містила половину чистого дорогоцінного металу, а іншу половину становили домішки.

Монета вважалася повноцінною, якщо лігатура не перевищувала 10 % інших металів крім золота або срібла. Тому скарбниці окремих країн не мали права отримувати прибуток від випуску монет. За цих умов грошова одиниця могла бути масштабом цін за власним ваговим виміром. Та й назви багатьох грошових одиниць окремих країн встановлювалися відповідно до ваги їх металевого вмісту. Наприклад, фунт стерлінгів став грошовою одиницею Англії як фунт срібла^*10.

*10: {Демківський А.В. Гроші та кредит: навч. посіб. / А.В. Демківський. – К.: Дакор, 2005. – 528 с.; Щетинін А.І. Гроші та кредит: підручник / А.І. Щетинін. – 2-ге вид., переробл. та доповн. – К.: Центр навч. л-ри, 2006. – 432 с.}

Наявність лігатури зменшувала швидкість зношування монет, але не могла усунути його причину. Тому монета в процесі тривалого користування могла втратити частину своєї ваги й у зв'язку з цим вартість її була менша, ніж та, що позначена в її номіналі. Щоб упорядкувати грошовий обіг з урахуванням цього моменту, держава встановлювала межу зношування, за порогом якої монета переставала бути обов'язковою для прийому. Ця межа називалася ремедіумом і в різних країнах була різною, але, як правило, встановлювалася у межах 1 % від ваги монети.

Новий етап у розвитку монети як форми справжніх грошей пов'язаний з виникненням білонної монети у тобто розмінної з дрібною вартістю. Вона призначена для забезпечення нормального виконання грошових функцій основною (валютною) монетою. Головна відмінність білонної монети полягає в тому, що вона карбується не з дорогоцінного металу, а отже, є неповноцінною. Причому такою розмінна монета стала не відразу, а на певному етапі розвитку грошового обігу. На сьогодні вона широко використовується в усіх країнах, навіть у тих, які досягли великих успіхів у розвитку безготівкових розрахунків та електронізації грошового обігу.

З одного боку, еволюція металевих грошей досягла свого апогею в період капіталізму вільної конкуренції. Золоті гроші настільки добре відповідали вимогам ринку, що навіть найкритичніші дослідники того часу без будь-яких сумнівів ототожнювали гроші з цим металом. Зокрема К. Маркс неодноразово підкреслював, що гроші за своєю природою – це золото і срібло. Таке твердження було справедливим лише для того часу^*11.

*11: {Демківський А.В. Гроші та кредит: навч. посіб. / А.В. Демківський. – К.: Дакор, 2005. – 528 с.; Щетинін А.І. Гроші та кредит: підручник / А.І. Щетинін. – 2-ге вид., переробл. та доповн. – К.: Центр навч. л-ри, 2006. – 432 с.; Яременко О.Р. Деньги и кредит. Конспект лекций / О.Р. Яременко. – X.: Изд-во ХГЭУ, 2002. – 64 с.}

З іншого боку, зростала роль держави в усіх сферах суспільного життя, в тому числі і в грошовому обігу. Внаслідок цього об'єктивно виникла основа для запровадження неповноцінних грошей.

Між періодами використання повноцінних і неповноцінних грошей була ще епоха використання змішаних форм, за якої в одних країнах використовували повноцінні гроші, в інших – неповноцінні (паперові). Крім того, в одних і тих самих країнах поряд з повноцінними монетами нерідко використовувалися неповноцінні – білонні монети, а також паперові знаки грошей (банкноти). Останні не мали внутрішньої вартості і були за формою ідентичні неповноцінним грошам. Проте вони тривалий час вільно обмінювалися на повноцінні монети і їх вартість, що формувалася в обміні, наближалася до вартості металу, на який вони обмінювалися. Тому такі банкноти були тотожні повноцінним грошам^*12.

*12: {Демківський A.В. Гроші та кредит: навч. посіб. / А.В. Демківський. – К.: Дакор, 2005. – 528 с.; Яременко O.Р. Деньги и кредит. Конспект лекций / О.Р. Яременко. – X.: Изд-во ХГЭУ, 2002. – 64 с.}