Гроші і кредит - Колодізєв О.М. - Банкнота

Наступним етапом еволюції квазігрошей стала банкнота.

Банкнота – вексель банку, що виписаний під придбані у своє розпорядження векселі приватних осіб. У такому розумінні її називають "класичною" банкнотою. Спочатку банкнота випускалась у вигляді особливих векселів, які часто були розписками торговців грошима за здане на збереження золото. Пізніше їх стали випускати комерційні банки під заставу векселів.

Характерними ознаками "класичної" банкноти є:

1) випуск її емісійним банком замість комерційних векселів;

2) обов'язковий обмін на золото за першою вимогою власників;

3) подвійне забезпечення: золоте (золотим запасом банку) і товарне (комерційними векселями, що перебували у портфелі банку).

Завдяки цим ознакам банкнота суттєво відрізнялася від комерційного векселя. Якщо останній має приватну гарантію, що забезпечується капіталом одного підприємства чи групи їх, то банкнота – суспільну гарантію, яка базується на капіталах усіх підприємців, що зберігаються в банках. Банкноти на відміну від векселів є безстроковими зобов'язаннями, не пов'язаними з конкретними торговельними операціями. Вони можуть випускатися в будь-яких купюрах і перебувати в обігу будь-який термін, що дає можливість розраховуватися ними за всіма можливими платежами. Ці переваги надали банкноті особливої якості – загальної оборотності, якої не мав вексель.

Подвійне забезпечення "класичної" банкноти гарантувало їй надійність, сталу вартість, нормальний обіг та високу еластичність обігу. Через забезпечення комерційними векселями досягалося саморегулювання обігу банкнот. Видаючи позики під заставу чи дисконт векселів, банк збільшував кількість банкнот в обігу, а за оплати векселів банкноти поверталися до банку, що забезпечувалося строковістю і беззаперечністю комерційного векселя. Період "класичної" банкноти закінчився з повним припиненням розміну п на золото після світової економічної кризи 1929–1933 pp., коли відбувся процес демонетизації золота.

У нових умовах банкнота втратила золоте забезпечення і кінцеву гарантію сталості вартості – розмін на золото. Нині банкноти становлять грошові знаки різного номіналу, що випускаються в обіг центральним банком^*26.

*26: {Гроші та кредит: підручник / М.І. Савлук, A.M. Мороз, М.Ф. Пуховкіна та ін.; за заг. ред. М.І. Савлука. – К.: КНЕУ, 2001. – 604 с.; Демківський А.В. Гроші та кредит : навч. посіб. / А.В. Демківський. – К.: Дакор, 2005. – 528 с.; Яременко O.Р. Деньги и кредит. Конспект лекций / О.Р. Яременко. – X.: Изд-во ХГЭУ, 2002. – 64 с.}

Чек – встановленої форми грошовий документ, який містить безумовний наказ власника рахунку (чекодавця) у кредитному закладі про виплату тримачеві чека зазначеної суми. Чек може використовуватись юридичними і фізичними особами для забезпечення безготівкових розрахунків.

Історія виникнення цих грошових сурогатів така. У зв'язку з нестачею розмінних грошей місцеві відділення Державного банку надавали кредитним установам міста право випускати обов'язкові до обігу чеки на суму вкладів, які зберігались у банках. На зворотному боці чека наносили спеціальний текст (акцепт) із дозволом на обіг чека протягом певного періоду.

Цим правом скористалося багато банків України. В Україні чеки багаторазового використання випускали, зокрема, у Києві, Житомирі та Миколаєві.

Київська контора Державного банку в 1918 р. ввела в обіг чеки п'яти номіналів: 100, 200, 400, 500 і 1000 карбованців. Ці чеки, на жаль, надзвичайно рідкісні – відомі лише одиничні екземпляри, які зберігаються у приватних колекціях. Державні музеї України їх не мають. Колекційна вартість таких чеків може сягати сотень і тисяч доларів. Зазначимо, що в Києві крім контори Держбанку чеки вводили в обіг також інші банки. У 1920 р. Український народний кооперативний банк випустив чеки номіналами 100, 1000 і 3000 карбованців.

Кілька років пізніше – у 1924 р. – після здійснення грошової реформи і введення в обіг рублів золотом Всеукраїнський кооперативний банк "Україн-банк" випустив чеки номіналами 1,3 і 5 карбованців золотом. Колекційна вартість цих чеків – близько 100 дол. США за екземпляр.

Чеки перших випусків на лицьовому боці (аверсі) заповнювали від руки, на зворотному (реверсі) ставили штемпель про обов'язковий обіг. Виготовлялися вони на фірмових бланках Державного банку з водяними знаками.

Другий випуск чеків теж було здійснено на фірмових бланках місцевого відділення Держбанку, але вже друкарським способом з обох боків. Щоб прискорити роботу і віддрукувати якомога більше чеків, використовували машини для виготовлення цінних паперів.

Третій випуск було здійснено друкарським способом на бланках блакитного кольору без філіграні.

Четвертий випуск друкували на білому, без водяних знаків папері з блідо- блакитним відтінком аверсу і діагональними лініями на ньому. 10 травня 1920 р. вже після тимчасової окупації міста поляками було здійснено останню емісію чеків на папері жовтого кольору.

Розрізняють чеки також за печатками – царською (з короною і без неї), українською (із тризубом). Є навіть чеки зі штампом чехословацького Товариства взаємного кредиту. Колекційна вартість житомирських чеків багаторазового використання – від 30 дол. і вище^*27.

*27: {Береславка О. Вальвація гривні: вплив на інфляційні процеси в Україні та рівень доларизації економіки / О. Береславка // Вісн. НБУ. – 2006. – № 6. – С. 20–24.}

Слід зазначити, що в Україні ще не створено достатніх умов для використання як вексельних, так і чекових форм розрахунків.