Гроші і кредит - Колодізєв О.М. - Третій етап. Ямайська валютна система

Контури нової валютної системи, що функціонує й розвивається у світовій економіці й донині, були визначені на нараді представників країн – членів МВФ, що відбулася у м. Кінгстон на Ямайці в січні 1976 р. Кінгстонська угода започаткувала створення Ямайської валютної системи, яка почала функціонувати після відповідних ратифікацій зазначеної угоди державами-учасницями з квітня 1978 р. Зміст визначальних принципів Ямайської валютної системи є таким.

Кінгстонською угодою проголошено повну демонетизацію золота у сфері валютних відносин. Анульовано офіційний золотий паритет, офіційну ціну на золото та фіксацію масштабу цін (золотого вмісту) національних грошових одиниць, знято будь-які обмеження у його приватному використанні. МВФ припинив публікацію даних про золотий вміст окремих валют. Унаслідок цих дій золото перетворилося на звичайний товар, ціна якого в паперових (кредитних) грошах визначається на ринку попитом і пропозицією. Відповідно до цього у Нью-Йорку, Чикаго, Токіо та інших центрах світової торгівлі сформувалися міжнародні ринки золота.

Кінгстонська угода поставила за мету перетворити визначену ще 1969 р. МВФ колективну міжнародну одиницю – спеціальні права запозичення (Special Drawing Rights – СПЗ) – на головний резервний актив та міжнародний засіб розрахунків і платежу. Йдеться про те, що система "золото – долар – національна валюта", на фундаменті якої функціонувала Бреттон-Вудська угода, трансформувалась у нову систему: "СПЗ – національна валюта". У цій структурі СПЗ отримали статус альтернативи не лише золота, а й долара як міжнародних грошей.

Впровадження плаваючих валютних курсів національних грошових одиниць.

Формування відповідних інституційних структур і принципів функціонування Ямайської валютної системи ще не завершено. Вони постійно коригуються, наповнюються відповідно до змін у міжнародних економічних відносинах новим змістом

Проміжними ланками між світовою і національними валютними системами стали регіональні міжнародні валютні системи.

Регіональна валютна система – це договірно-правова форма організації валютних відносин між певною групою країн. Її структурними елементами є:

– формування регіональної міжнародної розрахункової одиниці;

– визначення спеціального режиму регулювання валютних курсів;

– утворення спільних валютних фондів;

– розвиток регіональних валютно-розрахункових установ.

Діяльність регіональних валютних систем зосереджується навколо розв'язання двох проблем:

– регіональної інтеграції;

– зменшення амплітуд коливання курсів національних валют та їх взаємного походження.

Найдосконалішою формою регіональних валютних відносин стала Європейська валютна система, яка переросла з 1 січня 1959 р. в Європейський валютний союз (ЄВС). Він створив Європейський центральний банк, ввів євро у безготівковий обіг, забезпечив реальне зближення показників економічного розвитку країн-учасниць (Австрія, Бельгія, Фінляндія, Франція, Німеччина, Ірландія, Італія, Нідерланди, Португалія, Іспанія, Люксембург).

Мета створення європейської валютної системи – уможливлення міждержавного регулювання валютних відносин. ЄВС містить три основні елементи: спеціальну європейську розрахункову одиницю – екю; механізм валютних курсів та інтервенцій; механізм кредитування.

Головні передумови утворення ЄВС – це здійснення всіма країнами ЄС:

а) повної та необмеженої конвертованості національних валют;

б) повної лібералізації руху капіталів, інтеграції банківських та інших фінансових ринків;

в) жорсткої фіксації (без будь-яких граничних допущень) валютних курсів.

Ключовим моментом ЄВС була європейська валютна одиниця – ЕКЮ (ECU) – спеціальний запис на рахунках Європейського фонду валютного співробітництва, який використовувався як розрахункова база для визначення бюджету ЄС, розрахунку центральних валютних курсів, а також як розрахункова і кредитна одиниця в розрахунках між центральними банками та база для розрахунку відхилень різних валютних курсів. Курс ЕКЮ визначався щоденно. Крім офіційного курсу, ЕКЮ мав і ринковий, за яким укладалися угоди на ринку.

Розрахунок ЕКЮ будувався за принципом "валютного кошика". Частка кожної національної грошової одиниці у "валютному коктейлі" залежала від частки ВВП країни в сукупному ВВП у товарообігу ЄС. Таким чином, квота національних валют у структурі ЕКЮ визначалася економічним потенціалом кожної держави.

Структура ЕКЮ підлягала перегляду один раз на п'ять років. Структура ЕКЮ була зафіксована з такими частками:

– німецька марка – 30,1 %;

– французький франк – 19,0 %;

– англійський фунт стерлінгів – 13,0 %;

– італійська ліра – 10,15 %;

– голландський гульден – 9,4 %;

– бельгійський франк – 7,6 %;

– іспанська песета – 5,3 %;

– інші валюти – 5,45 %.

Розглядаючи економічні відносини між Україною і Європейським Союзом у контексті введення євро, було здійснено аналіз можливих вигід та переваг, які Україна могла здобути завдяки орієнтації на європейський ринок. Позитивний вплив від поширення євро на країни з перехідною економікою, які не входять до Європейського валютного союзу і до яких належить й Україна, полягав у тому, що із запровадженням у цих державах євро, для них відкривалися нові перспективи. У майбутньому ЄС стане головним партнером держав Східної Європи, в тому числі й України, у сфері укладання комерційних і фінансових угод, а також здійснення безготівкових операцій.

Отже, використання євро в країнах з перехідною економікою може відбуватися в межах таких функцій грошей, як:

– засіб платежу (укладання комерційних і фінансових угод з країнами – членами ЄС);

– розрахункова одиниця (прив'язка до євро та деномінація фінансових інструментів у євро);

– засіб накопичення (приватні інвестиційні портфелі та валютні резерви центральних банків).

Запровадження євро також чинитиме позитивний вплив на країни з перехідною економікою, які мають зовнішній борг, деномінований у доларах США: підвищення в ціні євро вигідне, наприклад, для України, якщо буде вирішено прив'язати гривню до євро. Це пов'язано з тим, що зменшаться витрати в національній валюті на обслуговування зовнішнього державного боргу, деномінованого в доларах США. А оскільки проблема зовнішнього боргу є однією з основних для України, то валютна курсова політика потребує пильної уваги й розгляду можливих позитивних змін для забезпечення стабільного валютного курсу. Отже, зважаючи на перспективи розвитку співробітництва та інтеграції з ЄС, доцільно вивчати ідею й умови прив'язки національної валюти України до євро.