Гроші та кредит - Алєксєєв I.В. - Розділ 9. ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ НА ФОНДОВОМУ РИНКУ (РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ)

9.1. Загальна характеристика фондового ринку

Фондовий ринок зародився в надрах ринку споживчих товарів. Перші операції з цінними паперами відбувалися на оптових ринках і товарних біржах.

Історія бірж налічує близько п'яти століть, хоча деякі спеціалісти фондового розвитку стверджують, що перша біржа виникла в Японії у І ст. до н. е.

Слово "біржа" (голл. beurs, нім. Borse) від прізвища купецької династії ван дер Бурс у Брюгге (Нідерланди, ХУШ ст.).

Батьківщиною фондової біржі вважається бельгійський порт Антверпен (1531), який відіграв в епоху великих географічних відкриттів значну роль у світовій торгівлі. Згодом за Антверпеном котирування майже всіх цінних паперів почали здійснювати в нідерландському порту Амстердамі, де було створено одну з перших у світі фондових бірж (початок XVIII ст.), на якій проводилася торгівля облігаціями позик Голландії, Англії, Португалії, Іспанії, Індії.

Розвиток міждержавної торгівлі став основним рушієм розвитку ринку цінних паперів і фондових бірж. Позитивний вплив на цей процес мав і прогрес державної організації та державних фінансів, тобто поява державних (казначейських) облігацій і векселів розширила коло цінних паперів на фондових біржах, передусім Англії, Франції та Німеччини.

На сучасному етапі світовий фондовий ринок розвивається за такими трьома основними напрямами:

— відбувається вдосконалення автоматизованих систем фондових операцій (окремі комп'ютерні системи поєднуються у всесвітню мережу електронної комунікації);

— створюються нові види та модифікації цінних паперів;

— збільшується інтернаціоналізація фондової діяльності, згідно із загальним процесом економічної інтеграції країн.

До цих трьох напрямів Україні треба додати ще кілька своїх, актуальних лише для неї напрямів розвитку фондового ринку, а саме:

— своєчасне становлення системи державного регулювання фондового ринку;

— сприяння підвищенню рівня організованості позабіржового ринку;

— створення сучасної інфраструктури фондового ринку, зокрема, депозитарію;

— забезпечення умов для конкуренції в середовищі посередників у фондовій діяльності;

— розвиток вторинного ринку цінних паперів, насамперед у межах системи фондових бірж України.

Подібно до фінансового ринку, фондовий ринок можна умовно поділити на низку частин — секторів (табл. 9.1).

Таблиця 9.1. Сектори фондового ринку

Продовження табл. 9.1

Характеристика секторів фондового ринку:

1. Первинний ринок є ринком перших і повторних випусків (емісій) цінних паперів, на якому відбувається їх первинне розміщення (андерайтинг).

На вторинному ринку здійснюється обіг раніше емітованих на первинному ринку цінних паперів, тобто їх перерозподіл.

2. Первинне розміщення провадиться прямим зверненням емітента до покупця, або переданням усієї емісії чи її частки посереднику (інституційному інве-стору), який бере на себе функції розповсюдження цінних паперів.

3. Існує кілька місць здійснення операцій з цінними паперами, причому кожне з них призначено для компаній із різними ризиками й обсягами діяльності. Найвідомішим, більш престижним та ефективним місцем є повна фондова біржа, тобто організаційно оформлений регулярний ринок з купівлі-продажу цінних паперів, що утворюється торговцями фондових цінностей (у країнах з розвинутими фондовими ринками для того, щоб біржа прийняла акції для торгу, корпорація повинна мати не менше п'ятирічного стажу бездоганної роботи і продавати через біржу не менше 25 % своїх акцій, тобто бути великою та надійною).

Позасписковий біржовий ринок обслуговує компанії, котрі не потрапили на повну біржу, і вимоги до них простіші: трирічний стаж бездоганної роботи та продаж на біржі не менше 10 % своїх акцій.

Торгівля "з прилавка" здійснюється цінними паперами підприємств, результати діяльності яких не дають їм змоги потрапити на фондову біржу. Це переважно акції молодих маловідомих компаній, торгівля котрими жорстко не регламентована.

"Третій ярус" — це теж позабіржовий ринок, відмінність його від торгівлі "з прилавка" полягає в тому, що на цьому ринку діють такі самі правила укладання угод, що й на біржі.

4. Відповідно до економічної природи цінних паперів фондовий ринок поділяється на ринки: боргових, пайових цінних паперів та похідних від них.

5. На ринку цінних паперів органів влади обертаються облігації державних (центральної влади) та муніципальних (місцевої влади) позик, на фондовому ринку підприємств — цінні папери приватного сектору.

6 і 7. Залежно від терміну, на який залучаються фінансові ресурси, фондовий ринок поділяється на ринки цінних паперів з установленим строком обігу і без такого, а за механізмом виплати доходів — на ринки цінних паперів з фіксованим і змінним доходом.

8. Беручи до уваги території, де розміщуються цінні папери, ринки поділяють на місцеві, національні, міжнародні.

9. Зауважуючи поведінку суб'єктів ринку, виділяють ринок, на якому переважають учасники, що сподіваються на зниження цін і продають з надією купити пізніше, коли ціни знизяться ще більше, — "ведмежий ринок"', а ринок, на якому переважають суб'єкти, котрі купують з розрахунком на підвищення цін, — "бичачий ринок".

Споживачами капіталу на фондовому ринку є органи влади і підприємства, постачальниками капіталу — суб'єкти, що мають тимчасово вільні кошти, тобто підприємства, організації, домогосподарства. Органи влади виступають лише як боржники.

Капітал, що живить фондовий ринок, має властивості вразливості, мобільності та рідкісності. Вразливість: гроші, вкладені у цінні папери, легше втратити (повністю або частково), ніж ті, що лежать у гаманці. Мобільність: зважаючи на свою вразливість, капітал реагує на якнайменшу небезпеку тим, що залишає одних емітентів заради інших або виходить з ринку цінних паперів взагалі. Рідкісність: капітал рідкісний у всьому світі й скрізь має величезний попит.

Загальні принципи функціонування фондового ринку такі:

— упорядкованість (наявність "правил гри", контролю за їх виконанням);

— прозорість (ринок має відповідати умовам відкритості інформації про емітентів, угодам, стану попиту і пропозиції тощо);

— відкритість (на ринку не повинні існувати штучні бар'єри для входу та виходу);

— рівність можливостей (недопущення переваг будь-якого суб'єкта ринку над іншими);

— спокій (ринок не може бути "бурхливим", бо інакше дрібні інвестори, що є його опорою, залишать ринок);

— збалансованість (відповідність масштабів оптового ринку роздрібному).

Предметом торгівлі є цінні папери.

У науковій економічній літературі існують різні визначення "цінного паперу". Це:

— боргове зобов'язання, яке можна передати у право власності комусь іншому, забезпечуючи в такий спосіб постійний рух коштів;

— документ, що засвідчує право власника документа на частку майна емітента цього паперу;

— документ, що забезпечує відповідні майнові та немайнові права його власника, може самостійно обертатися на ринку як об'єкт купівлі-продажу й інших операцій і бути джерелом регулярного або одноразового доходу;

— грошовий документ, що засвідчує право власності чи відносини позики, визначає відносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачає, зазвичай, виплату доходу в вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передавати, крім грошових, також права, що випливають з цих документів, іншим особам.

Згідно зі Законом України "Про цінні папери і фондову біржу", в нашій країні можуть випускатися й обертатися такі види цінних паперів: акції, облігації, скарбничі зобов'язання держави, ощадні сертифікати, векселі та приватизаційні папери.

Учасників фондового ринку можна класифікувати:

— споживачі (підприємства, органи влади);

— постачальники (домогосподарства, підприємства, зокрема" неприбуткові, інституціональні інвестори — банки, трасти, інвестиційні фонди, пенсійні фонди і страхові компанії);

— торговці цінними паперами;

— суб'єкти, котрі обслуговують ринок (аудиторські, консалтингові фірми, учасники, що здійснюють емісійну, брокерську, дилерську, представницьку, депозитарну, клірингову, реєстраторську і регулювальну діяльність);

— органи, які регулюють діяльність учасників ринку (державні й органи самоврядування, тобто недержавні — фондова біржа, різноманітні професійні організації суб'єктів ринку).

Основні цілі суб'єктів фондового ринку подано в табл. 9.2.

Усі постачальники ринку, вкладаючи свої капітали в цінні папери, намагаються досягти власних різноманітних цілей, котрі можна об'єднати як цілі:

— дохідності;

— безпеки (зниження ризику);

— ліквідності.

Таблиця 9.2. Основні цілі суб'єктів фондового ринку

Стрижнем процесу фондової торгівлі є життєвий цикл паперу: випуск — обіг — погашення. Цей цикл охоплює процедуру емісії та реєстрації цінного паперу, зміну його власника, одержання результату і завершення обігу. В межах цього циклу фіксуються операції Первинного ринку, коли емітент продає цінний папір першому покупцеві, та вторинного ринку, де й розгортається боротьба за отримання зиску від обігу цінного паперу.