Гроші та кредит - Михайловська І.М. - 6.6. Платіжний баланс та золотовалютні резерви в механізмі валютного регулювання

Узагальнену оцінку економічного стану країни, ефективності її світо-господарських зв'язків дають на підставі платіжного балансу. Функціонально платіжний баланс відіграє роль макроекономічної моделі, яка систематично відображає економічні операції, здійснені між національною економікою та економіками інших країн світу. Така модель складається з метою розробки та запровадження обґрунтованої курсової та зовнішньоекономічної політики країни, аналізу і прогнозу стану товарного та фінансового ринків, двосторонніх та багатосторонніх зіставлень, наукових досліджень тощо. На підставі фактичних даних про стан платіжного балансу міжнародні фінансові установи, зокрема Міжнародний валютний фонд, приймають рішення про надання конкретним країнам фінансової допомоги для стабілізації платіжного балансу та подолання його дефіциту. Розробка і складання платіжного балансу є обов'язковою умовою для всіх країн-членів Міжнародного валютного фонду і базується на єдиній методології відповідно до стандартної класифікації компонентів та структури зведеної інформації.

o Платіжний баланс - це співвідношення між: валютними платежами економічних су б 'єктів певної країни (резидентів) за її економічними межами та валютними надходженнями їм з-за економічних меж: країни (від нерезидентів) за певний період часу (рік, квартал, місяць). [6, с 283]

За формою складання платіжний баланс визначається як статистичний звіт, у якому містяться систематизовані сумарні дані щодо зовнішньоекономічних операцій тої чи іншої країни з рештою країн світу за певний період.

Визначення резидента (нерезидента) в теорії складання платіжного балансу не відрізняється від прийнятого в системі національних рахунків. Інституційна одиниця вважається одиницею-резидентом, якщо вона на економічній території певної країни функціонує більше одного року і має цент економічного інтересу, тобто якщо інституційна одиниця веде господарську діяльність та економічні операції в межах країни і має наміри продовжувати цю діяльність протягом тривалого часу.

Кількісне визначення стану міжнародних платіжних відносин є давньою історією і пройшло за цей час значний шлях розвитку.

Саме поняття "платіжний баланс" уперше ввів в економічну теорію Джеймс Стюарт у 1767р., але складання платіжного балансу, класифікація операцій, що входять до нього, до початку XX ст. в кожній країні були різними. Практично всі видатні представники світової економічної думки тією чи іншою мірою віддали належне у своїх наукових працях проблемі рівноваги платіжного балансу. Однак у практичному плані найбільш повного розвитку методи складання платіжного балансу набули у США і Великій Британії на початку XX ст.

Формування світового господарства з часом ставило не тільки більш жорсткі вимоги до методик складання платіжних балансів окремих країн, а й вимагало зіставлення показників міжнародних розрахунків між країнами. Досягненню певної однотипності цих міжнародних розрахунків сприяла діяльність Ліги Націй і Міжнародного валютного фонду.

Запропонована ними схема в загальних рисах повторює прийняту систему побудови статей платіжних балансів провідних країн світу, але з деякими уніфікаціями, які роблять цю схему універсальною і дають змогу порівнювати й аналізувати платіжні баланси не тільки розвинутих країн, а й країн, що розвиваються.

За економічним змістом розрізняють платіжний баланс на певну дату і за певний період.

Платіжний баланс на певну дату існує у вигляді співвідношення платежів і надходжень, які з дня на день постійно змінюються.

Платіжний баланс за певний період (місяць, квартал, рік) складається на основі статистичних показників про зовнішньоекономічні дії за цей період і дає змогу аналізувати зміни в міжнародних економічних зв'язках країни, масштабах і характері її участі у світовому господарстві.

В Україні відповідальність за складання платіжного балансу на законодавчому рівні було покладено на Національний банк (Закон України Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 р.). Спільною Постановою Національного банку і Кабінету Міністрів України № 517 "Про складання платіжного балансу"

встановлено порядок координації дій міністерств і відомств щодо формування інформаційної бази платіжного балансу.

Складання платіжного балансу базується на системі обліку операцій з нерезидентами під егідою НБУ, яка доповнена даними статистичних обстежень, а під егідою Державного комітету статистики України система збору інформації, що базується на банківських операціях, була започаткована в січні 1993 року. За цією системою надають інформацію дві категорії респондентів:

1) банки, які декларують здійснені протягом кожного місяця операції з нерезидентами, що проведені за дорученням клієнтів та від власного імені;

2) підприємства та організації, які відкрили рахунки в іноземних банках В Україні організовано замкнуту систему збору інформації. Мається

на увазі, що, крім дебетових та кредитових оборотів за коррахунками з розбивкою за операціями, уповноважені банки надають інформацію щодо залишків на коррахунках на початок та кінець звітного періоду.

Держкомстат запровадив щоквартальну звітність для відстежування руху прямих інвестицій в Україну та за кордон, а також операцій з послугами. Для складання платіжного балансу Національний банк України також використовує офіційну торговельну статистику Держкомстату України, яка базується на даних митної статистики.

Координація дій усіх установ та концентрація інформації, необхідної для складання платіжного балансу, здійснюється Національним банком України. Функцією Національного банку є також безпосереднє складання балансу, розробка методологічної та методичної бази для аналізу і прогнозування платіжного балансу, проведення відповідних розробок.

Платіжний баланс складається щоквартально, на 75-й день після звітного періоду, і публікується на сторінці Національного банку України в мережі Інтернет.

Перегляд даних за попередні періоди здійснюються один раз на рік під час підготовки платіжного балансу за IV квартал та звітний рік.

Платіжний баланс відіграє важливу роль у розробленні і реалізації валютної політики. Як модель зовнішньоекономічних зв'язків країни він дає ґрунтовну інформаційну базу для оцінки стану та перспектив розвитку валютних відносин. Зокрема, рівень та динаміка його збалансованості за звітний рік дають можливість визначити причини погіршення кон'юнктури валютного ринку та курсу національної валюти у відповідному році та ймовірну динаміку їх на перспективу.

На стан платіжного балансу впливають такі фактори:

1) циклічні коливання економіки;

2) нерівномірність економічного і політичного розвитку країн, міжнародна конкуренція;

3) зростання закордонних державних витрат, пов'язаних з мілітаризацією економіки і військовими витратами;

4) посилення міжнародної фінансової взаємозалежності;

5) зміни в міжнародній торгівлі;

6) негативний вплив інфляції;

7) торговельно-політична дискримінація певних країн. Платіжний баланс базується на принципах бухгалтерського обліку, і

кожна економічна операція має подвійний запис- на кредит за однією статтею та на дебет за іншою. До дебету належать операції, внаслідок яких у країни з'являються платіжні зобов'язання щодо інших держав. Так, імпорт товарів та послуг, грошові перекази за межі країни, закордонні капіталовкладення резидентів записуються у дебетовій частині балансу. Ці операції відображаються зі знаком "мінус". До кредиту належать операції, в результаті яких з'являються платіжні зобов'язання інших держав стосовно цієї країни. Мова йде про експорт товарів та послуг, грошові перекази на користь резидентів даної країни та іноземні інвестиції в її економіку. Вони обліковуються зі знаком "плюс".

Таблиця 6.3.

Розгорнута схема платіжного балансу України.

Таким чином, платіжний баланс криє в собі дві групи показників: надходження від нерезидентів і зовнішні видатки резидентів. Економічний зміст платіжного балансу найкраще можна подати через розгорнуту схему (таблиця 6.3).

Зміст кожної із зазначених у платіжному балансі позицій потребує спеціального розгляду. її розрахунки - надзвичайно складна справа (додаток 1,2,3,4).

Рахунок поточних операцій включає всі операції з реальними цінностями, які відбуваються між резидентами та нерезидентами, а також операції, пов'язані з безоплатним наданням або одержанням цінностей, що призначені для поточного використання. У структурі поточного рахунка виділяють чотири основні компоненти: товари, послуги, доходи та поточні трансферти.

Товари. Головним джерелом даних у зовнішній торгівлі товарами є інформація Держкомстату, яка базується на даних вантажних митних декларацій та звітах підприємств про товари, що не проходять митного декларування (риба, виловлена в нейтральних водах і продана за кордоном, товари, придбані в портах перевізниками тощо).

У цій статті відображаються усі переміщення товарів через економічні межі країни з переходом права власності: експорт показують у графі "Надходження", імпорт - у графі "Платежі". Стаття "Баланс товарів" займає одне з головних місць у платіжному балансі України, оскільки на неї припадає понад 60% усіх валютних надходжень. Співвідношення обсягів надходження і платежів за цією статтею називається торговим балансом.

Експорт та імпорт товарів відображено в момент переходу права власності від нерезидентів до резидентів (або навпаки) за ринковими цінами. У більшості випадків це означає, що для оцінки операцій використовуються контрактні ціни або фактичні ціни на час здійснення операцій.

Послуги. Стаття "Послуги" складається із трьох основних компонентів: транспорт, подорожі та інші послуги. Статтю "Послуги" Національний банк України формує переважно за власною базою даних, оскільки дані банківської звітності протягом тривалого часу є докладнішими порівняно з даними Держкомстату України щодо зовнішньої торгівлі послугами (це твердження особливо справедливе щодо імпорту послуг).

Транспортні послуги включають перевезення пасажирів і вантажів, а також інші послуги, що виконуються морським, повітряним та іншими видами транспорту. Джерелом даних є дані банківської звітності і дані квартальної статистичної звітності Держкомстату про експорт-імпорт послуг.

Стаття подорожі охоплює товари та послуги, які були придбані у країні подорожуючими, якщо тривалість їхнього перебування у країні не перевищує одного року. Джерелами інформації для складання статті "Подорожі" є дані щоквартальної статистичної звітності Держкомстату, що надаються туристичними фірмами і готелями, та банківської звітності про купівлю/продаж іноземної валюти та дорожніх чеків. Крім того, Національний банк здійснює оцінку надходжень та витрат від туризму на підставі інформації про чисельність фізичних осіб, що перетинають митний кордон України, та мінімальної суми іноземної валюти, яку дозволено вивозити без митного оформлення.

Інші послуги охоплюють послуги зв'язку, будівництва, страхування, фінансові послуги, комп'ютерні й інформаційні послуги, роялті та ліцензійні платежі, інші ділові послуги, послуги приватним особам у сфері культури та відпочинку, а також урядові послуги, що не включені до інших категорій.

Доходи. Стаття "Доходи" складається з оплати праці найманих робітників та доходів від інвестицій.

Оплата праці найманих робітників включає заробітну плату й інші доходи, отримані нерезидентами за роботу, виконану за кордоном (робітники прикордонних районів, сезонні робітники, службовці міжнародних організацій тощо).

Доходи від інвестицій охоплюють надходження та сплату доходів від прямих, портфельних та інших інвестицій, а також надходження від резервних активів, що мають бути сплачені у звітному періоді. Доходи від інвестицій відображаються за методом нарахувань.

Поточні трансферти. Трансферти характеризують некомпен-совану передачу Україні матеріальних та фінансових цінностей з-за кордону і навпаки. Поточні трансферти збільшують рівень доходу та споживання і оварів і послуг країни-реципієнта і зменшують дохід та потенційні можливості країни-донора. Цю статтю складають заданими банківської звітності в частині приватних переказів та грошових внесків органів державного управління, за інформацією з Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції про одержану технічну допомогу, Держмитслужби - про обсяги гуманітарної допомоги.

Рахунок операцій з капіталом. Рахунок операцій з капіталом охоплює всі операції, що включають одержання або оплату капітальних трансфертів (списання боргу, перекази мігрантів тощо), придбання або використання невиробничих, нефінансових активів.

Фінансовий рахунок. У фінансовому рахунку відображаються операції з активами та зобов'язаннями резидентів щодо нерезидентів, які класифікуються за функціональними ознаками: прямі інвестиції, портфельні інвестиції, інші інвестиції та резервні активи.

Для всіх позицій фінансового рахунку збільшення фінансових активів країни, що перебувають за кордоном, та зменшення зобов'язань показуються як від'ємні значення, а зменшення активів та збільшення зобов'язань - як позитивні значення.

Прямі інвестиції. Прямі інвестиції - це категорія міжнародної діяльності, яка відображає прагнення інституційної одиниці - резидента однієї країни - справляти стійкий вплив на діяльність підприємства іншої країни. Вкладення коштів класифікують як прямі інвестиції, якщо вони забезпечують 10-відсоткову участь у підприємстві. Джерелом інформації для обліку прямих інвестицій є щоквартальна звітність Держкомстату України.

Портфельні інвестиції. До портфельних інвестицій належать цінні папери, які дають право на участь у капіталі та боргові цінні папери, за винятком зареєстрованих у прямих інвестиціях та резервних активах. Для розрахунку статті "Портфельні інвестиції" використовується інформація Міністерства фінансів України щодо комерційних боргів, дані банківської звітності про рух коштів на кореспондентських рахунках та щоквартальної форми звітності банків про міждержавний рух капіталів у формі портфельних інвестицій.

Інші інвестиції. Інші інвестиції включають усі операції, що не належать до прямих і портфельних інвестицій та резервних активів. Інші інвестиції класифікуються за активами і пасивами, а також за чотирма типами інструментів: торгові кредити, позики, валюта і депозити, інші активи й інші пасиви.

Моніторинг довгострокових кредитів здійснюється на підставі даних банківської звітності та Міністерства фінансів України. Торговельні кредити включають зміну поточної заборгованості за експортно-імпортними операціями об'єктів господарювання, яка обчислюється на основі даних Держкомстату про кредиторську та дебіторську заборгованість. Інші короткострокові зобов'язання відображають також прострочену заборгованість перед нерезидентами за залученими кредитами, інші короткострокові активи - чисте збільшення готівкової іноземної валюти поза банківською системою.

У зв'язку з появою значних розбіжностей між платежами за експортно-імпортними операціями та обсягами експорту-імпорту товарів та послуг, що не знаходять відображення у даних про заборгованість підприємств, починаючи з І кварталу 2004 року до платіжного балансу включається оцінка обсягів недоотриманої виручки за експорт та платежів за імпорт, що не надійшов до України.

Хоча платіжний баланс являє собою форму обліку, в основі якого лежить принцип подвійного запису, але в насправді уряди практично не користуються цим методом під час обліку кожної операції, що відображається під час його розрахунку. Причина цього криється у відсутності повної та достовірної інформації про всі без винятку міжнародні економічні контакти країни протягом року.

Відповідні державні установи, як правило, роблять один запис за кожною позицією, користуючись при цьому різним джерелами інформації, які відрізняються одне від одного з точки зору її повноти та однорідності. Складності виникають і у зв'язку зі здійсненнями розрахунків у різних валютах за різним курсовими співвідношеннями. Ось чому з метою досягнення рівності між ними, як це має бути в системі подвійного запису, у платіжному балансі є спеціальна стаття "Помилки та пропуски".

Резервні активи. У платіжному балансі відображаються зміни в запасах монетарного золота і валюти, які пееребувають під контролем НБУ. Ці зміни розраховуються як різниця залишків на початок і кінець звітного періоду з подальшою поправкою на курсову різницю. Резервні активи НБУ не включають валютні ко"ити, що є на депозитах у банках-резидентах.

Золотовалютні резерви (ЗВР) слугують офіційним механізмом урегулювання сальдо платіжного балансу. Активне сальдо платіжного балансу сприяє зростанню золотовалютних резервів, а пасивне - їх зменшенню.

Золотовалютні резерви - це запаси іноземних фінансових активів та золота, які належать державі і перебувають у розпорядженні органів грошово-кредитного регулювання й можуть бути реально використані на регулятивні та інші потреби, що мають загальноекономічне значення.

Основними цілями накопичення золотовалютних резервів виступають: > по-перше, забезпечення країни достатнім запасом міжнародних платіжних засобів, щоб держава, її окремі структури та недержавні економічні агенти могли своєчасно розрахуватися за своїми зовнішніми зобов'язаннями, тобто вони слугують запасом ліквідних коштів, які забезпечують платоспроможність країни на світовому ринку;

> по-друге, інформаційне призначення резервів, спрямоване на підтримку зовнішньої та внутрішньої вартості національних грошей.

У 2004 р. валові золотовалютні резерви Національного банку України зросли на 37,3 % (на 2 млрд. 587 млн. доларів) до 9 млрд. 524 млн. доларів. Частка монетарного золота в резервах становить; 222,3 млн. доларів (2,33% у їх загальному обсязі), готівкової іноземної валюти -147,4 млн. доларів (1,55%), інші резерви в інвалюті - 9 млрд. 153,8 млн. доларів (96,1%).