Гроші та кредит - Михайловська І.М. - 7.2.3. Марксистська теорія грошей

У працях А. Сміта класична політична економія, включаючи вчення про гроші, знайшла свій розвиток і послідовне вираження. А. Сміт намагався зробити крок від найпростішого формулювання трудової теорії вартості до розкриття реальної системи товарно-грошового обміну і ціноутворення, функціонування розвинутої банківської системи в умовах вільної конкуренції.

А. Сміт з більшою чіткістю, ніж будь-хто до нього, визначив і розмежував поняття споживної та мінової вартості. Спираючись на своє вчення про поділ праці, він визнав рівнозначність усіх видів продуктивної праці з точки зору створення вартості. А. Сміт розумів, що основою мінової вартості є субстанція вартості, тобто праця як будь-яка виробнича діяльність людини. Це підготувало грунт для відкриття К. Марксом двоїстого характеру праці як абстрактної і конкретної праці.

Д. Рікардо, за словами К. Маркса, фактично підійшов до розуміння категорій "абстрактна праця" і "суспільна праця". Однак при цьому вартість, мінова вартість і гроші у нього логічно не пов'язані одне з одним. Причина цього - відсутність розуміння специфічності характеру праці, представленої у міновій вартості, у товарі-еквіваленті, зв'язку цієї праці з грошима, того, що ця праця обов'язково повинна одержати своє вираження у вигляді грошей як самостійного економічного явища.

Велика заслуга класиків буржуазної політекономії полягає в тому, що вони виявили чітке розуміння походження грошей з товарів і підкреслили зв'язок теорії грошей з трудовою теорією вартості. А. Сміт назвав працю дійсною, а гроші - номінальною мірою вартості.

У середині XIX ст. переважав погляд на гроші як на технічний інструмент, "що економить працю і час", але не вносить істотних змін у функціонування господарства. Гроші уявлялися тодішнім економістам деякою ускладнюючою обставиною, яку можна відкинути без будь-якої шкоди для аналізу. Саме цим пояснюється велика популярність у трактатах ХУП-ХГХ ст. порівняння грошей з "допомогою", яка полегшує пересування товарів на ринок, і з "колесом обертання" (А. Сміт), "змазкою" товарного обертання (Дж. Міль, А.Маршал), з "вуаллю", що обгортає економічні відносини, але самостійно на них не впливає (Ж.-Б. Сей) і т. д.

Проте слід підкреслити, що хоч А. Сміт і Д. Рікардо спрощено уявляли собі роль грошей, їхні погляди на гроші були багатшими та оригінальнішими, ніж наступний "синтез" теорій інших економістів періоду розпаду класичних концепцій. У пошуках причини цього явища Д. Рікардо робить правильний і прогресивний на той час висновок про визначення вартості металевих грошей вкладеним у них робочим часом. Однак згодом Д. Рікардо відходить від логіки свого викладення і приходить до протилежного твердження про залежність товарних цін від кількості золота в обороті.

Так, Д. Рікардо стверджував, що якби у будь-якій із країн було відкрите золоте родовище, то її засоби обігу знизилися б у своїй вартості. Це відбулося б унаслідок того, що в обороті збільшилася б кількість дорогоцінних металів. Якби замість відкриття у країні родовища золота заснували банк, то випуск великої кількості банкнот, а отже, значне збільшення суми засобів обігу, призвів би до такого ж результату, як і відкриття родовища.

Д. Рікардо запропонував створити грошову систему, яка б максимально відповідала потребам розвитку капіталістичного господарства. Основні ідеї щодо її створення такі:

1) стійкий грошовий оборот - найважливіша умова зростання економіки;

2) така стійкість можлива лише за грошової системи, що грунтується на золоті;

3) золото в обороті може бути значною мірою або навіть повністю замінене паперовими грошима, розмінними за твердим паритетом на золото.

Теорія грошей Д. Рікардо відображала як силу, так і слабкість класичної політекономії. Він спробував покласти в основу теорії грошей трудову теорію вартості, але зробив це непослідовно і фактично відмовився від неї під час аналізу конкретних економічних процесів.

Д. Рікардо механічно переніс явище паперово-грошового обігу на золотий, тому що не бачив принципової різниці між цими формами грошей, вважаючи золото теж, по суті, знаком вартості. Він бачив у грошах тільки засіб обігу і не враховував усієї складності та різноманітності їх функцій.