Гроші та кредит - Щетинін А.І. - 1.1. Походження грошей

Гроші належать до низки дуже загадкових феноменів, виникнення яких цікавило людство вже в стародавні часи. За довгий час існування товарного виробництва і його дослідження вченими-економістами з питань походження грошей сформувались різні погляди, які умовно можна звести до двох основних загальних напрямків: раціоналістичного й еволюційного.

Раціоналістичний напрямок у теорії походження грошей охоплює тих учених, основні погляди яких щодо цього питання можна звести до тези: гроші — це продукт домовленості між людьми. Іншими словами, гроші за цією концепцією виникають тоді, коли люди уявляють собі необхідність їх існування як певного засобу, що забезпечує рух товарів і є неодмінним елементом раціональної організації товарообміну. Усвідомлення такої необхідності і приводить, на думку таких учених, до появи перших форм грошей.

Представником раціоналістичного напрямку був, перш за все, великий давньогрецький мислитель Арістотель (384-322 pp. до н. е.), який вважав гроші продуктом угоди між людьми (див. Аристотель. Соч. — М., 1984. — С. 156). Цей погляд на походження грошей виявився дуже стійким і зберігся до нашого часу. Для підтвердження цієї тези наведемо слова видатного вченого економіста XX ст. П. Самуельсона, який у своєму підручнику »Економіка» писав: »Деньги — зто искусственная социальная условность» (див. »Экономика», 1964. — С. 69).

Досить поширеним є пояснення причини походження грошей тими незручностями, яких завдає прямий товарообмін. Така позиція теж зводить появу грошей до суто психологічного моменту, хоча цей підхід все ж таки ближче до дійсних причин появи грошей, оскільки пов’язує їх існування вже з самим актом обміну.

До представників раціоналістичного напрямку належить і видатний німецький економіст Г. Кнапп (1842—1926 pp.), який у своїй праці » Нариси державної теорії грошей» стверджує, що гроші — це продукт права, продукт держави.

Раціоналістичний напрямок у теорії походження грошей, безсумнівно, не є науковим, бо об’єктивні явища (а поява грошей належить саме до таких) обумовлюються об’єктивними процесами і не можуть залежати у своєму походженні від суб’єктивних і, по суті, вторинних процесів. Причину появи грошей слід шукати у більш глибокому і базовому відносно цього феномена явищі, а саме в товарному виробництві. Проте незважаючи на ненауковий характер цих теорій, повністю їх ігнорувати не можна. Це пов’язано з тим, що економічні явища, які є об’єктивними за своєю природою, здійснюються в той же час (і саме такою є природа їх реалізації) через суб’єктивну діяльність людини, тому людина, суспільство, держава, мають певне відношення, якщо не до суті самого грошового феномена, то до формування зовнішніх ознак і форм його організації і руху.

Еволюційний напрямок у питанні про походження грошей об’єднує велику кількість учених, які пов’язують появу грошей з виникненням товарного виробництва. Це, безсумнівно, науковий підхід, бо до тих пір, поки продукт праці не призначався для продажу — обмін не потребував появи якогось спеціального еквівалента, яким і є за своєю суттю гроші. Цей напрямок представлений багатьма відомими вченими, кожен з яких тією чи іншою мірою вносив свій доробок у дослідження процесу походження грошей. Розглядаючи такий феномен, як гроші, допитливий розум людини не міг обмежитись тільки питанням походження грошей. Людство завжди цікавила природа грошей, їх суть і функції. Ці питання тісно пов’язані з проблемою походження грошей, хоч є окремим аспектом теоретичного аналізу грошового феномена.

Багато мислителів стародавньої Греції вивчали природу грошей, їх функції і роль в організації виробництва. Серед них, насамперед, слід назвати відомого грецького історика і філософа Ксенофонта (430—355 pp. до н. е.). Він написав цілу низку наукових робіт, серед яких є і трактат »Економікос», де описано зразкове, на його думку, господарство. Ксенофонт, досліджуючи гроші, виділяє такі їх функції, як засіб обігу і засіб нагромадження.

Багато питань товарного виробництва досліджував у своїй роботі »Політика» геніальний грецький мислитель Арістотель. Він розглядав процес розвитку товарного обміну від простої міни (Т—Т) до обміну за допомогою грошей як посередника (Т—Г—Т). Арістотель довів, що обмін спочатку зароджується між общинами, а вже потім з’являється всередині їх. Аналізуючи це явище, він підкреслював, що обмін двох товарів є можливим тільки через їх внутрішню рівність. Іншими словами, він стверджував, що в кожному товарі міститься щось однакової величини, що й дає можливість порівнювати між собою зовсім різні за своїми ознаками і призначенням товари. Ця здогадка великого грецького мислителя — геніальна. Проте Арістотелю не вдалось виявити цю спільну субстанцію, якою, як тепер відомо, є вартість кожного товару. Він уважав, що товари одержують можливість бути порівняними між собою саме завдяки грошам.

Досліджуючи природу грошей, Арістотель виявив дві їхні функції: засобу обігу і міри вартості. При цьому, розділивши все багатство на багатство, представлене споживчими вартостями, і багатство у вигляді накопичених грошей, він, власне кажучи, констатує і функцію грошей як засіб нагромадження.

Багато цікавих думок про гроші висловили й такі видатні представники англійської економічної науки кінця XVIII — початку XIX ст., як А. Сміт (1723-1790 pp.) і Д. Рікардо (1772-1823 pp.). Так, А. Сміт вважав помилковим уявлення меркантелістів про те, що справжнє багатство суспільства — це золото і срібло. Він порівнював золоті й срібні монети з бруківкою, яка сприяє переміщенню товарів, але сама по собі нічого не створює. Він визначав гроші як особливий товар, який стихійно виділився з усієї маси товарів. Але сутність грошей він не зрозумів, бо зводив її до ролі посередника в обміні товарів.

Д. Рікардо багато в чому підтримував позиції свого великого попередника А. Сміта. Він визначав вартість грошей витратами праці, але на відміну від А. Сміта, дуже багато уваги приділяв проблемі сталості грошового обігу і зменшенню витрат, пов’язаних з обігом золотих монет. Д. Рікардо вважав базою грошового обігу золото й виступав за створення системи паперово-грошового обігу з вільним розміном паперових грошей на золото в злитках. Це, на його думку, мало забезпечити сталість грошового обігу і знизити витрати, пов’язані з обігом золотих монет. Однак сутність грошей він трактував неправильно. Як і А. Сміт, він пов’язував її з їх роллю технічного засобу обміну товарів. Отже, функції грошей він зводив до однієї — до їх функції як засобу обігу товарів.

Природу грошей та їх походження намагалися з’ясувати й інші вчені. Але в найбільш повному варіанті це вдалось тільки великому німецькому економісту К. Марксу (1818—1883 pp.) Маючи на озброєнні метод діалектичного матеріалізму і вперше в історії науки застосувавши його до аналізу економічних процесів і явищ, К. Маркс блискуче справився з завданням і, спираючись на творчий доробок своїх попередників, науково розкрив походження грошей і їх сутність.

В основу своєї теорії походження грошей К. Маркс поклав тезу про те, що гроші — це продукт товарного виробництва. Отже, появу грошей він пов’язує з об’єктивним процесом розвитку товарного виробництва товарного обміну, що супроводжує його, оскільки товарне виробництво неможливе без обміну.

Як великий Арістотель розпочинав аналіз грошей з простої міни, так і К. Маркс приступаючи до аналізу проблеми походження і суті грошей, досліджував найпростіші форми обміну, що мали місце в умовах появи перших ознак товарного виробництва. Спочатку цей обмін, як і саме товарне виробництво, мав епізодичний характер. У цьому ще випадковому за своїм характером процесі обміну брало участь два товари, дві різні споживчі вартості. Наприклад, виловлена понад потреби племені риба могла обмінюватися на добуті іншим плем’ям шкіри звірів. Такий обмін даних товарів завжди здійснювався у певній кількісній пропорції. В абстрактній формі він може бути виражений у вигляді формули:

X товару А = Y товару Б.

Ця рівність характеризує найпростішу форму вартості, що одержала назву простої, випадкової або одиничної форми вартості. Два товари, що беруть участь у даному обміні, одночасно є його крайніми полюсами. Один товар (А) знаходиться у відносній формі вартості. Він виражає свою вартість, його купують. Цей товар грає пасивну роль. Він завжди має свою кількісну визначеність. Інший товар Б виступає як вимірювач вартості першого товару. Він своєю споживною вартістю визначає, вимірює вартість товару А. У цьому відношенні товар Б грає активну роль, виступає як еквівалент, вимірювач вартості іншого товару. Свою роль він виконує випадково, епізодично і сам по собі зовні він ніяк не відрізняється від інших споживних вартостей, але в межах відношення цих двох товарів він значить більше, ніж просто споживна вартість. Він є еквівалентом, і в цій ще випадковій формі обміну вже функціонує як гроші, хоча самі гроші тут виступають у своїй зародковій, ембріональній формі.

Товар, що знаходиться в еквівалентній формі, має свої певні особливості. Згідно з теорією походження грошей К. Маркса, а вона є блискучим зразком наукового аналізу, ці особливості зводяться до такого: споживна вартість стає формою прояву своєї протилежності — вартості; конкретна праця стає формою прояву абстрактної праці; приватна праця виступає формою прояву своєї протилежності — безпосередньо суспільної праці.

Проста, випадкова, або одинична форма вартості є найпростішою формою визначення вартості й обміну і відповідає початковому стану розвитку товарного виробництва, яке ще було випадковим, епізодичним. Недосконалість товарного виробництва знаходить своє вираження в недоліках першої форми вартості. Найбільш істотне з них, за визначенням К. Маркса, зводиться до того, що в рівнянні X товару А = Y товару Б, товар А, який знаходиться у відносній формі вартості, не виявляє своєї якісної тотожності і кількісної визначеності стосовно до всіх інших товарів.

Практична незручність даної форми вартості й обміну (а вона, власне кажучи, — це відомий нам бартер) пов’язана з тим, що в процесі такого обміну необхідно, щоб акт купівлі-продажу збігався у часі й просторі. Однак на етапі зародження товарного виробництва і товарного обміну цей недолік ще не давав про себе знати.

З розвитком товарного виробництва до обміну долучаються вже не два, а багато товарів, а сам обмін стає більш регулярним. Через низку причин якийсь товар частіше від інших знаходиться у відносній формі вартості. Він стає найбільш бажаним об’єктом обміну, його прагнуть купити. З’являється нова форма обміну.

В умовах дуже низького рівня розвитку продуктивних сил найважливішим завданням було забезпечення фізичного виживання людини, що ставило продукти харчування в розряд найбільш бажаних. При цьому особливу цінність набували окремі продукти, наприклад, худоба як концентроване джерело білкової їжі. Тому на цей товар обмінювалися багато інших товарів.

У практиці обміну ця ситуація виникла тоді, коли якийсь продукт праці вже регулярно вироблявся як товар. Історично це збіглося з першим великим суспільним поділом праці (відокремленням скотарства від землеробства), у результаті чого частина продукції скотарства постійно призначалася для обміну.

Дану форму обміну схематично можна відобразити у вигляді прикладу:

2 сокири

1 вівця = 1 мішок зерна

3 пари чобіт

Ця форма вартості одержала назву повної або розгорнутої форми вартості. Якщо порівняти її з простою або випадковою формою вартості, то неважко помітити певний прогрес у розвитку форми вартості. Він знайшов свій відбиток, насамперед, у якісному і кількісному розвитку товару еквівалента.

Кількісний розвиток еквівалента виявляється в тому, що цю роль виконує не один товар, а вже декілька. І хоча випадковість висунення цих товарів на роль еквівалента зберігається, проте ступінь цієї випадковості значно нижче, ніж в умовах простої випадкової форми вартості. Це пояснюється тим, що роль еквівалента виконують продукти людської праці, які спеціально призначені для продажу, тобто товари, а не випадково вироблений надлишок продукції, що спорадично набував форми товару.

Якісна зміна реалізується в тому, що мінове відношення товару, яке знаходиться у відносній формі вартості, виявляється вже не стосовно споживної вартості одиничного товару, а стосовно споживних вартостей ряду товарів.

Віддзеркалюючи у своєму розвитку більш високий щабель організації товарного виробництва і обміну, повна або розгорнута форма вартості мала, проте, й певні недоліки. К. Маркс визначав їх у такий спосіб: »По-перше, відносне вираження вартості товару є тут незавершеним, тому що ряд виражень його вартості ніколи не закінчується... По-друге, такий ланцюг утворює строкату мозаїку розрізнених і різнорідних виражень вартості. По-третє, ...відносна, форма вартості кожного товару являє собою нескінченний ряд виражень вартості, відмінний від виражень відносної форми вартості будь-якого іншого товару». (Маркс К. Капітал. — Т. 1. — С. 73—74).

Виділені на рівні теоретичного аналізу недоліки повної або розгорнутої форми вартості в практиці знаходять своє вираження в певному утрудненні самої техніки обміну. Це виявляється в тому, що не можна безпосередньо обміняти, наприклад 1 пару чобіт на 1 сокиру, та на певному етапі розвитку товарного виробництва, коли переважаючим мотивом обміну було бажання придбати один товар (у нашому прикладі — вівцю), цей недолік не був серйозною перепоною для здійснення обміну.

Зміни, що відбулись у подальшому розвитку суспільного виробництва, привели до появи нової, більш розвинутої форми вартості, яка отримала назву загальної форми вартості. Вона може бути подана у вигляді прикладу:

2 сокири

1 мішок зерна = 1 вівця

3 пари чобіт

Можливість такої трансформації обумовлена тим, що ті прості вираження вартості (1 вівця = 2 сокирам, 1 вівця = 1 мішку зерна, 1 вівця = 3 парам чобіт і т. д.), з котрих і складається повна або розгорнута форма вартості, припускають і можливість зворотних за формою, але тотожних за змістом виражень (2 сокири = 1 вівці, 1 мішок зерна = 1 вівці, 3 пари чобіт = 1 вівці і т. д.). Це й відкриває реальні шляхи для появи повної або розгорнутої форми вартості.

Дана форма вартості віддзеркалює новий, більш високий щабель розвитку виробництва й обміну. Загальна форма вартості порівняно з повною, або розгорнутою формою вартості — це більш високий рівень вираження вартості, ніж раніше.

З боку кількості це знаходить своє відображення в тому, що тепер одному еквіваленту протистоїть уся маса товарів, які знаходяться тільки у відносній формі вартості. Якісна зміна виявляється в тому, що відбувається розвиток товару еквівалента. Він виступає не просто одним із товарів еквівалентів, а єдиним, таким, що протистоїть усім іншим товарам.

У практиці обміну це знаходить відображення в тому, що »тепер товари виражають свої вартості: 1) просто, тому що вони виражають їх в одному-єдиному товарі, і 2) єдиноподібно, тому що вони виражають однаково їх в одному й тому ж товарі». (К. Маркс. — Капітал. Т. 1. — С. 75).

Роль загального еквівалента в різний час у різних народів виконували різні товари. Це була і худоба, і хутро, і зерно, і навіть люди-раби. Людство начебто пробувало окремі товари для ролі загального еквівалента. Об’єктивний же бік наявності різних загальних еквівалентів пояснювався тим, що ринок спочатку формувався як регіональний, а отже, і відносно замкнутий. Тому реальне, тілесне втілення загального еквівалента на кожному окремому ринку відображало не тільки його об’єктивну функціональну роль у товарному виробництві, а й історичні умови, традиції та особливості розвитку кожного конкретного ринку.

З розвитком товарного виробництва з маси товарів виокремлюється такий товар, який найбільше підходить для ролі загального еквівалента. Поступово (через такі товари, як мідь, бронза, залізо) роль загального еквівалента закріплюється за дорогоцінними металами — золотом і сріблом. Виникає остання і найбільш розвинута форма вартості — грошова форма. Вона може бути виражена формулою:

2 сокири

1 мішок зерна = 1 г золота

3 пари чобіт

Висунення золота і срібла на роль загального еквівалента обумовлено тим, що вони виявилися тими товарами, які через свої фізико-хімічні властивості найбільш придатні для цієї ролі. Золото і срібло однорідні за своїм складом, добре діляться, не піддаються корозії, мають велику вартість за невеликого об’єму і т. ін. Жодний товар не має такої сукупності властивостей, які роблять ці метали найбільш зручними для виконання ролі загального еквівалента. Тому можна з повною підставою сказати, що гроші (а їх суть полягає в тому, що вони виступають загальним еквівалентом) за своєю природою — це золото й срібло. Проте це абсолютно не дає ніяких підстав стверджувати, що золото за своєю природою — гроші. За дуже влучним, викладеним у лапідарній формі, виразом К. Маркса, »золото і срібло за своєю природою не гроші, але гроші за своєю природою— золото і срібло». (К. Маркс. — Капітал. — Т. 1. — С. 99). Гроші— це, насамперед, товар, грішми міг би стати будь-який інший товар (наприклад, зерно, шкіри, черепашки тощо), якби сукупність притаманних кожному з них властивостей, що роблять його придатним для ролі загального еквівалента, була б більшою, ніж у золота та срібла.

Поява грошової форми вартості привела до певного розвитку загального еквівалента, однак цей розвиток є скоріше зовнішнім.

Справа в тому, що грошова форма вартості, власне кажучи, нічим не відрізняється від загальної форми вартості. »Прогрес тут полягає тільки в тому, що форма безпосередньої загальної обмінюваності, або загальна еквівалентна форма, тепер остаточно зрослась, у силу суспільної звички, з натуральною специфічною формою товару— золотом». (К. Маркс. — Капітал. — Т. 1. — С. 80). І все-таки деякі якісні зміни в загальному еквіваленті мають місце. Вони пов’язані з тим, що загальний еквівалент, зростаючись у своїй ролі з золотом і сріблом, остаточно втрачає деяку випадковість надання йому ролі загального еквівалента. Якщо вона ще властива грошам у загальній формі вартості і знаходить своє вираження в регіональних відмінностях натуральної форми загального еквівалента, то в грошовій формі вона вже остаточно зникає. Деякий відгомін цієї випадковості ще зберігається в умовах біметалізму, коли роль грошей виконують два товари — золото й срібло. Але й він зникає під кінець XIX ст., коли більшість країн переходить до золотого монометалізму, і роль загального еквівалента закріплюється тільки за одним товаром — золотом.

Із закріпленням ролі загального еквівалента за шляхетними металами в товарному виробництві відбувається дуже важливий процес, що знаходить своє відображення у відокремленні вартості від споживчої вартості. Золото і срібло як загальний еквівалент зберігають свою споживну вартість як товари, але вона поступається місцем їхній новій споживній вартості — бути загальним еквівалентом. Ці благородні метали стають утіленням вартості як такої, 3 остаточним закріпленням за ними ролі загального еквівалента внутрішнє протиріччя, що має місце в кожному товарі і знаходить свій вияв у протиріччі між споживною вартістю і вартістю, посилюється і знаходить свій зовнішній вияв. Увесь товарний світ розколюється на два протилежних полюси. На одному полюсі знаходиться все розмаїття товарів, що виступають як споживні вартості, а на іншому — один товар — золото, який є загальним еквівалентом, носієм і втіленням самої вартості.

Вартість товару, виражена в грошах, є його ціна. Ціна — це форма вартості товару і тому вона, як правило, не збігається з вартістю. Вона відхиляється від вартості вгору або вниз залежно від дії тих чинників, що впливають на ціну (мода, сезонні коливання попиту, зміна співвідношення попиту і пропозиції і ін.), але це відхилення не відкидає дії об’єктивного закону товарного виробництва: закону вартості. Так само цей реальний вияв закону вартості не створює ніяких перешкод з погляду виконання грошима своєї функціональної ролі.

Розвиток товарного виробництва супроводжувався таким чином певною еволюцією в розвитку форм вартості і становленні загального еквівалента. З розвитком останнього змінювався і постійно удосконалювався й сам обмін. Якщо він спочатку мав форму безпосереднього обміну (бартеру), то нині він здійснюється за допомогою посередника. Це, у свою чергу, привело до вдосконалення обміну.

По-перше, обмін став менш витратним і більш багатоплановим.

По-друге, зменшився комерційний ризик, пов’язаний з можливістю нереалізації товару внаслідок відсутності в тому самому місці і в той самий час товару, призначеного для обміну на перший.

По-третє, з’явилась можливість пов’язати між собою сучасні й майбутні обмінні операції.

Таким чином, гроші у процесі своєї еволюції пройшли складний шлях розвитку від простої випадкової форми еквівалента до блискучої і загальної форми еквівалента у вигляді дорогоцінних металів, тобто гроші за своєю природою є товаром і цей висновок — один із великих наукових внесків, що зробив К. Маркс, досліджуючи походження і суть грошей.

Розвиток товарного виробництва не припиняється, а це, у свою чергу, зумовлює зміни як самого обміну, так і посередника цього обміну — грошей. Суть цих змін, а історично вони припадають на другу половину минулого століття, полягає в поступовій втраті ними товарної природи і набутті грошима нетоварного характеру.

Втрачаючи свою товарну природу, гроші набувають кредитного характеру. Цей процес трансформації їх природи є об’єктивним і закономірним. У його основі лежить об’єктивний процес розвитку товарного виробництва, який приводить до перетворення товарного виробництва в товарно-кредитне. Останнє являє собою якісно повний* і більш високий рівень усуспільнення виробництва, що реалізується в посиленні єдності, взаємозв’язків і, як би це не було нонсенсом щодо товарного виробництва, плановості суспільного виробництва. База цього посилення така: якщо в умовах товарно-грошового виробництва вирішальним елементом суспільних зв’язків виробників є ринок і його товарно-грошові відносини, то товарно-кредитна форма організації виробництва за допомогою кредитних відносин забезпечує зв’язок виробників задовго до продажу товару на ринку. Кредит, що отримує товаровиробник, наприклад від банку, вже в момент самого виробництва до появи товару на ринку, обумовлює його кількість і якість, а певною мірою і його ціну. Кредит, а в сучасному виробництві він відіграє вирішальну роль, і пов’язані з тим кредитні відносини суттєво змінюють саму форму організації суспільного виробництва, а разом з цим і його найважливіший елемент — гроші. Останні, не втрачаючи своєї ролі загального еквівалента, змінюють свою товарну природу на кредитну.