Гроші та кредит - Щетинін А.І. - 2.2. Загальна схема грошового обігу і грошові потоки

Грошовий обіг здійснюється між певними суб’єктами ринку і складається з певних грошових потоків. Грошовий потік — це рух грошей, який має певний напрямок, пов’язаний з обслуговуванням руху відповідного потоку товарів та послуг і характеризується певними особливостями. Загальна схема руху товарів і грошей може бути подана за допомогою моделі кругообігу продуктів і доходів (рис. 1).

Власниками практично всіх ресурсів (при певному припущенні) у ринковій економіці є сімейні господарства. Саме їм належать трудові ресурси, земля, засоби виробництва тощо. З цим товаром вони й виходять на ринок ресурсів, де й продають свою робочу силу, землю, засоби виробництва, або здають матеріальні ресурси в оренду. Як оплату за свої ресурси вони отримують гроші у вигляді заробітної плати, дивідендів, виторгу від продажу засобів виробництва, гонорарів тощо. Рух цієї сукупності доходів утворює перший грошовий потік, що є частиною руху національного доходу країни і відображає останній у фазі його розподілу (тобто до перерозподілу).

На ринок ресурсів як головні покупці виходять фірми, яким для організації виробництва необхідно отримати ресурси. За отримані ресурси фірми сплачують грошовий еквівалент, який можна визначити як потік 2. Він забезпечує безперервність надходження у сферу виробництва виробничих ресурсів, а відтак, і безперервність виготовлення продукції.

Виготовлена фірмами продукція надходить на ринок продуктів, що викликає до життя потік грошей із цього ринку на фірми, формуючи їх загальну виручку від продажу (потік 3).

На ринок продуктів з частиною своїх доходів виходять сімейні господарства. Вони формують ще один грошовий потік (потік 4), який дозволяє населенню задовольнити свої потреби в предметах споживання і послугах.

Ринкова економіка, як відомо, базується на існуванні як приватної та колективної, так і державної форми власності. У сучасних умовах держава виступає не тільки власником значних матеріальних ресурсів, але й прямим учасником суспільного виробництва. Це означає, що держава виходить на ринок ресурсів, пропонуючи ту частину ресурсів, яку вона за даних умов планує реалізувати. Продаж цих ресурсів формує грошовий потік (потік 5), який іде з ринку ресурсів і надходить до держави. Маючи своє виробництво, держава виходить також і на ринок товарів, пропонуючи продукцію державних підприємств. Це формує ще один грошовий потік (потік 6).

У сучасних умовах жодна країна не може існувати ізольовано. Різними формами економічного співробітництва її економіка пов’язана з економікою інших країн. Ці взаємозв’язки реалізуються переважно у формі міжнародної торгівлі, що здійснюється на світовому ринку. На цей ринок виходять сімейні господарства, імпортуючи необхідні їм товари і формуючи новий грошовий потік (потік 7), який через процес конвертації виходить за межі держави. Разом з тим на світовий ринок виходять також фірми, що експортують вироблену продукцію, або надають послуги. У зв’язку з цим виникає ще один грошовий потік (потік 8).

Усі розглянуті грошові потоки характеризуються тим, що вони обслуговують рух реальних товарів. Тут має місце обмін еквівалентів і тому товарна й грошова маса, яка відображає вартість усієї сукупності товарів та послуг, при даному масштабі цін збалансована з товарною масою. Ці потоки характеризують принаймні ще дві особливості. По-перше, в основі обміну лежить еквівалентність з тією лише різницею, що обмін на внутрішньому ринку здійснюється за вартістю, сформованою в даному суспільному виробництві. У той же час товари та послуги, які експортуються або імпортуються зі світового ринку обмінюються за інтернаціональною вартістю, формування якої має свої певні особливості відносно національної вартості товарів. По-друге, грошові потоки, пов’язані з експортом та імпортом, можуть бути незбалансованими (від’ємне або позитивне сальдо зовнішньоторговельного обороту) і тоді це певним чином впливатиме на рух грошей на внутрішньому ринку країни.

Окрім розглянутих потоків, ще є рух грошей, не пов’язаний з рухом реальних благ. Це так звані потоки фінансово-кредитної групи. Вони охоплюють грошові потоки у вигляді руху грошей, пов’язаних з виплатою податків. На цій основі формується потік грошей від сімейних господарств (потік 9) і потік від фірм (потік 11) до державного бюджету. Ці фінансово-кредитні потоки характеризуються безеквівалентністю, бо платник податку нічого не отримує натомість. Слід зауважити, що навіть у ринковій економіці все ж має місце і певний зворотний грошовий потік, який надходить з бюджету на підтримку сімейних господарств переважно у вигляді трансфертних платежів (потік 10), приватних і колективних підприємств та установ (потік 12). Але ці потоки нерівнозначні з потоками, які формуються на основі податкових платежів. Вони значно менші — це, по-перше; по друге, допомога держави фірмам, як правило, не набуває форми грошей, тому потік 12 існує скоріше як можливість, а не реальність. Виняток становлять хіба що випадки підтримки державою підприємств тих галузей, розвиток яких є пріоритетним. Так, скажімо, з 2001 р. держава бере на себе сплату значної частки відсотка по кредитах, які комерційні банки надають селянам на розвиток сільськогосподарського виробництва.

У системі організації грошового обігу важливу роль відіграє фінансовий ринок. Його загальна функція полягає в забезпеченні акумуляції тимчасово вільних коштів і їх надання в позику на тимчасове користування. Саме на цей ринок в основному направляються заощадження сімейних господарств, формуючи ще один фінансово-кредитний потік (потік 13). Водночас виробничий сектор, який для свого розвитку постійно потребує додаткових інвестицій, отримує позики на фінансовому ринку (потік 14). Ці потоки пов’язані з рухом грошей як товару, але специфічного. Гроші як товар не мають вартості, тому тут у цілому немає еквівалентного обміну, але є певна плата за тимчасове користування грошовим капіталом.

Дуже схожими на розглянуті потоки за своїм внутрішнім економічним змістом є грошові потоки, які складаються з руху капіталу, що надходить зі світового фінансового ринку на вітчизняний і навпаки (потоки 15 та 16). Цей рух міжнародного за характером капіталу найчастіше є спекулятивним, тобто таким, що керується у своєму русі поточною кон’юнктурою того чи іншого фінансового ринку. Тому в разі виникнення у країні якихось труднощів, наприклад, помітного спаду темпів виробництва, стійкого від’ємного сальдо платіжного балансу тощо починається відплив цього капіталу, що створює певні труднощі у функціонуванні фінансового ринку, а часто й усієї економіки в цілому.

Грошовий обіг, як уже зазначалось, тісно пов’язаний з кругообігом товарів та послуг. Це ставить проблему підтримки постійної рівноваги між суспільним виробництвом і грошовою сферою.

Її вирішення передусім пов’язано з балансуванням грошових потоків у самій цій сфері. Зупинимось на деяких найбільш загальних взаємозв’язках між окремими грошовими потоками.

За великої відкритості економіки досить часто порушення балансу в грошовій сфері пов’язується з перевищенням імпорту над експортом. У цьому разі частина грошової маси в розмірі чистого імпорту залишить внутрішній ринок і викличе недостатність платоспроможного попиту на внутрішньому ринку. Внаслідок цього в країні виникнуть труднощі з рухом національного продукту, оскільки частина національного доходу в його грошовій формі відволікатиметься на зовнішній ринок.

Досягнення необхідного балансу в такому разі можливе, по-перше, за рахунок додаткової кредитної емісії грошей, тобто за рахунок мобілізації грошей на фінансовому ринку. Цей шлях у довгостроковому періоді має певні негативні наслідки. З одного боку, це може стимулювати інфляційне зростання цін, а з іншого — може призвести до зростання вартості грошей на фінансовому ринку і тим самим зменшити стимули до інвестиційної діяльності. По-друге, досягнення балансу можливе за рахунок зовнішніх запозичень як у вигляді отримання прямої позики в іноземних банках, так і у вигляді розміщення на світовому фінансовому ринку своїх цінних паперів. Цей шлях більш прийнятний з погляду забезпечення відносно незмінних умов на внутрішньому ринку. Але його недоліком є формування зовнішнього боргу і виплата через відсоток у майбутньому частки свого національного продукту на користь країн-кредиторів.

Дещо інша ситуація складається в разі активного сальдо зовнішньоторговельного обороту. В цьому випадку на внутрішній ринок надійде додаткова грошова маса, яка може розбалансувати співвідношення попиту і пропозиції на внутрішньому ринку й викликати зростання цін унаслідок появи додаткової грошової маси. Щоб уникнути цієї негативної ситуації, найчастіше вдаються до таких заходів:

По-перше, можна спробувати стимулювати нагромадження грошей суб’єктами господарювання та населенням. Досягти зростання попиту на гроші можна тільки за наявності економічного зростання, стабільності правового поля держави і достатнього розвитку фінансового ринку та його інфраструктури. Цей шлях потребує значного часу.

По-друге, можна спрямувати частину грошового капіталу за кордон. Цей шлях балансування грошової маси досить ефективний і більш прийнятний саме в короткостроковому періоді. Але стійкий відплив валюти за кордон створює в перспективі не кращу інвестиційну ситуацію в державі і врешті-решт може призводити до зменшення динаміки економічного зростання.

Дуже важливим є балансування у сфері грошового обігу тих грошових потоків, що забезпечують процеси розподілу і використання національного доходу країни. Саме вони забезпечують баланс між національним доходом та виробленим і готовим для реалізації на внутрішньому ринку національним продуктом. Щодо цього найбільш важливим є балансування податкових надходжень (потоки 9 та 11) та потоку, пов’язаного з імпортом товарів та послуг з-за кордону (потік 7). Ці потоки в цілому призводять до зменшення попиту на внутрішньому ринку, а відтак, і до зменшення можливостей для реалізації виробленого національного продукту. Протилежними потоками щодо цього є надходження до бюджету за рахунок державних закупівель на ринку ресурсів (потік 6), витрат фірм на ринку продуктів на купівлю товарів для інвестиційних цілей (потік 2) і, нарешті, надходження грошей від експорту (потік 8). Ці три потоки забезпечують реалізацію виробленого національного продукту.

Між першою і другою групами грошових потоків мусить бути певна збалансованість, лише тоді забезпечуються найбільш сприятливі умови реалізації виробленого національного продукту. Але баланс між цими потоками може порушуватись, тому для їх балансування застосовуються різні методи.

У довгостроковому періоді на перші три грошових потоки можна впливати через проведення певної податкової політики і формування такої ситуації, за якої вітчизняний виробник перш за все буде зорієнтований на задоволення потреб вітчизняного споживача, що відносно зменшить грошовий потік, пов’язаний з імпортом. Що ж стосується потоків припливу, то тут у тривалій перспективі можна впливати на оптимізацію цих грошових потоків через створення сприятливого інвестиційного клімату в державі, забезпечення активної позиції держави на ринку продуктів передусім шляхом державної закупівлі товарів і, нарешті, через формування стабільних умов для здійснення експорту.

Балансування грошових потоків відпливу і припливу, а це, по суті, балансування між грошовою сферою, як вона представлена національним доходом, і виробленим для реалізації на внутрішньому ринку національним продуктом, з другого боку, в довгостроковому періоді не вичерпує всієї проблеми їх балансування. Певні диспропорції Між означеними грошовими потоками можуть мати місце і в короткостроковому періоді. Це вимагає їх балансування у режимі активного й ефективного впливу на ситуацію у грошовому обігу. Цей вплив найчастіше здійснюється центральним банком країни. Так, щоб зменшити витрати на імпорт і навпаки збільшити надходження від експорту (сигналом для таких дій часто стає поява від’ємного сальдо платіжного балансу), центральний банк може вжити заходів відносно курсу своєї валюти. Наприклад, для поліпшення ситуації і ліквідації, або зменшення від’ємного сальдо платіжного балансу, він може вдатись до валютної інтервенції, спрямованої на зниження курсу національної валюти стосовно інших валют. Це посилює експорт (через можливість зменшити ціну продукції, яка поставляється на експорт) і навпаки утруднює імпорт продукції. Наслідком цього буде певне балансування грошових потоків у вигляді надходжень від експорту і витрат, пов’язаних з імпортом. Проте це тільки загальний зв’язок і його позитивна реалізація залежить від дуже багатьох чинників. Скажімо, дієвість валютної інтервенції такого напрямку буде ефективною тільки тоді, коли експортні позиції держави досить сильні і вона може суттєво збільшити експорт своєї продукції, але в сучасних умовах такі дії не завжди можливі. Перепоною до їх уведення часто стає наявність глибокої міжнародної виробничої кооперації, що зводить нанівець наслідки зменшення курсу національної валюти, міжнародного антидемпінгового законодавства, політичні чинники тощо.

Розглянуті напрямки забезпечення балансування грошових потоків у цілому спрямовані на забезпечення певної рівноваги і, перш за все, між грошовим вираженням національного доходу й виробленим для реалізації національним продуктом. Проте балансування грошових потоків і всієї сфери грошового обігу в цілому повинно відзеркалювати і стратегічні цілі, що стоять перед державою. Формування такої стратегії особливо важливо для країн з перехідною економікою, де глобальним завданням є саме реформування економіки і здійснення значних змін в її організації. Серед цих країн, як відомо, й Україна, і для неї в цьому аспекті проблема балансування грошових потоків є особливо актуальною і значущою.

У цілому в стратегічному плані балансування грошових потоків з урахуванням того, що теоретичну основу регулювання ринкової економіки в переважній більшості країн складає монетаризм, має велике значення. При цьому можна виділити як кінцеву мету також балансування грошових потоків для досягнення високого рівня ефективності функціонування економіки і забезпечення на цій основі динамічного економічного зростання.

В Україні досягнення цієї стратегічної мети пов’язане з вирішенням цілої низки завдань. Для створення динамічної, соціально-орієнтованої й ефективної ринкової економіки необхідно, насамперед, здійснити структурну перебудову народного господарства, сформувати стабільний внутрішній ринок, на який би переважно й працював вітчизняний товаровиробник, і зменшити відкритість економіки до відповідних рівнів, щоб не мати такої глобальної залежності від кон’юнктури світового ринку, як сьогодні. Для вирішення цих завдань стратегічна політика у сфері балансування грошових потоків повинна передбачати такі напрямки:

— По-перше, необхідно забезпечити посилення грошового потоку, який формується внаслідок продажу ресурсів сімейними господарствами (потік 1). Це автоматично збільшить доходи населення і в процесі розподілу національного доходу збільшить потік грошей від сімейних господарств на ринок товарів, бо попит є функцією доходу. Одночасно це приведе до зростання заощаджень. І хоч вони залежать перш за все від рівня відсоткової ставки, проте й зростання доходів є дуже важливим чинником. Унаслідок збільшення платоспроможного попиту на товари та послуги стимулюватиметься вітчизняний виробник, який посилить свою орієнтацію на внутрішній ринок. Водночас збільшення притоку заощаджень на фінансовий ринок сприятиме зниженню кредитної ставки і посиленню інвестиційної складової в механізмі суспільного відтворення.

Досягнення ефекту збільшення грошового потоку між суб’єктами ринку ресурсів і сімейними господарствами може бути забезпечене за рахунок ліквідації великої заборгованості із заробітної плати (на початок 2005 р. це 0,8 млрд. грн.), законодавчого підвищення мінімальної заробітної плати і створення умов для дійсно ринкової організації продажу тих ресурсів, якими володіє сімейне господарство.

Деякі заходи в цьому напрямку зроблено. Так, за останні п’ять років заборгованість зі заробітної плати суттєво зменшилася з 6,7 до 0,8 млрд. грн. Зросла орендна плата власників землі. Якщо в 2000 р. селяни отримали за оренду землі 1,7 млрд. грн., то в 2001 р. вже 2,5 млрд. грн. Варто підкреслити, що це було пов’язано не тільки з великим (40 млн тонн) урожаєм зернових, але й з діями влади, яка, організуючи видачу державних актів на землю протягом 2001—2002 pp., поставила за обов’язкову умову переукладення вже складених раніше угод про оренду землі і встановила нижню межу орендної плати 1,5 % від її вартості. Ці дії щодо захисту інтересів 6,7 млн нових дрібних власників землі, які до цього, по суті, не мали досвіду ринкових відносин, стали своєчасними. Вони продемонстрували той факт, що при добре продуманій стратегії розвитку суспільства можна навіть в умовах перехідної економіки знаходити можливості для кардинальних рішень у сфері балансування грошових потоків.

Проте головним ресурсом, яким володіють сімейні господарства, виступає робоча сила. Цей товар в Україні коштує дуже дешево порівняно з розвиненими країнами. У витратах на вироблену продукцію частка заробітної плати в Україні сягає всього 10— 15 %, у той час, як у більшості розвинених країн вона становить до 60 %, а в окремих країнах навіть і більше. У цьому надважливому стратегічному напрямку зроблено за десять попередніх років дуже мало. На початок 2004 р. мінімальна заробітна плата становила всього 205 грн, що майже вдвічі менше прожиткового мінімуму. На 2005 р. урядом заплановано підвищити мінімальну заробітну плату до 300 грн. Що ж стосується середньої заробітної плати, то вона тільки в 2002 р. уперше вийшла за межі прожиткового мінімуму і склала в 2004 р. у промисловості 743 грн, а в сільському господарстві — усього 295 грн. Ця стратегічно важлива проблема залишається нерозв’язаною і хоч вона непроста, бо збільшення потоку грошей до домашнього господарства за рахунок суттєвого зростання заробітної плати зробить продукцію експорту більш витратною й призведе до зменшення відповідного грошового потоку, — її треба вирішувати і чим скоріше, тим краще. Новим урядом, який розпочав свою роботу за Президента В. А. Ющенка, поставлено завдання підняти середню заробітну плату до 708 грн.

По-друге, в Україні для здійснення структурної перебудови економіки, а це надзвичайне, і, по суті, доленосне для нашої економіки завдання, необхідно збалансувати фінансово-кредитні потоки і, передусім, ті, що представлені податками. Зменшення податкового тиску збільшить кошти підприємств, тобто ту частину грошового потоку, який надходить до фірм від реалізації своєї продукції і який залишається після сплати податків, перетворюючись у потік грошей, з якими підприємство виходить на ринок ресурсів. Це суттєво збільшить можливості підприємств у їх технічному переоснащенні.

Саме збільшення коштів, що залишаються на підприємстві з їх виторгу за рахунок зменшення податків, ще не призведе до автоматичної і тим більше швидкої структурної перебудови. Ця зміна в грошовому обігу має бути підкріплена науково обґрунтованою, виваженою і, що немаловажно, зрозумілою кожному суб’єкту суспільного виробництва програмою структурної перебудови народного господарства. До цієї програми слід додати чітко розроблений механізм її реалізації і тільки тоді можна мати надію на позитивне вирішення цього стратегічного для нашої держави завдання.

Реалізація завдання щодо структурної перебудови економіки, як воно може бути вирішено в напрямку зміни співвідношення грошових потоків, іде дуже повільно, а часто і просто тупцює на одному місці. Так, у державі на початок 2004 року ще не прийнято податкового кодексу. Ключові питання цього кодексу, а саме: зменшення кількості податків, зниження їх ставки, упорядкування всієї системи податків у бік створення чіткої системи зрозумілих, таких, що не вступають у протиріччя з іншими законодавчими актами, обов’язкових платежів на користь держави— це все ще завдання майбутнього.

По-третє, в Україні сьогодні співвідношення внутрішнього й зовнішнього ринків з огляду на їх значення для всього суспільного відтворення не є оптимальним. Більше того, занадто висока відкритість економіки, а вона в 2003 р. склала 42 %, є не тільки невигідною, але й загрозливою для економічної безпеки держави. Це пов’язано з тим, що такий рівень відкритості економіки робить її значною мірою заручницею кон’юнктури світового ринку. В Україні ця ситуація є відчутною протягом усього попереднього періоду існування її як незалежної держави. Досить сказати, що більше третини валютних надходжень у державу здійснюється за рахунок продажу продукції нашої металургійної промисловості. Це робить вразливим фінансову ситуацію в Україні, що й показали недавні події на ринку металургійної продукції. Так, ті захисні заходи, яких ужили на своєму ринку США та країни Європейського Союзу щодо імпорту продукції металургійної промисловості в 2001—2002 p., боляче вдарили по економіці нашої країни.

Для вирішення глобальної проблеми формування місткого й динамічного внутрішнього ринку, крім створення дійових стимулів для інвестиційної діяльності, необхідно забезпечити й відповідне формування грошових потоків. Перш за все для цього слід забезпечити приплив грошей на фінансовий ринок країни, тому необхідно довгострокове регулювання всієї валютно-кредитної політики, яка б забезпечила залучення заощаджень населення і водночас створила б сприятливі умови фінансового ринку для іноземних інвесторів. Така політика здатна збільшити потік грошей із-за кордону і тим самим сприятиме формуванню й розширенню попиту на внутрішньому ринку країни.

У вирішенні проблеми розбудови стабільного й місткого внутрішнього ринку надзвичайно важливе значення має формування й розвиток усієї інфраструктури ринку в цілому і фінансового ринку зокрема. Справа в тому, що інфраструктура фінансового ринку потребує як розвитку мережі, так і посилення якісних показників її функціонування. До них належить забезпечення стабільності всіх елементів інфраструктури фінансового ринку, формування надійних умов захисту інвестора, розбудова інформаційного середовища, яке б робило прозорим увесь фінансовий ринок і т. ін.

Таким чином, здійснення низки заходів, які б забезпечили оптимальне вирішення стратегічних завдань, що стоять у найближчій перспективі перед Україною, в процесі балансування грошових потоків у поєднанні з загальним ринковим реформуванням нашої економіки, здатно привести до удосконалення грошового обігу в нашій державі й розвитку на цій основі ринкової економіки в цілому.