Гроші та кредит - Щетинін А.І. - РОЗДІЛ 6. ВАЛЮТНИЙ РИНОК І ВАЛЮТНІ СИСТЕМИ

Розвиток міжнародних економічних відносин, що виступає наслідком подальшого поглиблення міжнародного поділу праці і викликаної цим явищем інтернаціоналізації виробництва, спричиняє посилення і ускладнення міжнародних валютних відносин. Ці відносини є невід’ємною складовою міжнародних економічних відносин і формуються на основі постійно зростаючого міжнародного обміну. Останній вимагає визначення вартості товарів, які надходять в обмін, і розрахунків за обмінними операціями. В умовах, коли кожна держава має власну валюту, складно визначати співвідношення окремих валют і забезпечити еквівалентний обмін товарів та послуг на світовому ринку.

У період існування золотомонетного стандарту формування валютних відносин мало свою основу і не вимагало якихось спеціальних механізмів. Кожна валюта мала золоте визначення, паперові гроші вільно обмінювались на золото, а останнє, у свою чергу, вільно переміщувалося з однієї країни в іншу. За цих обставин товар, який виходив на світовий ринок і ставав об’єктом обміну, маючи вираження своєї вартості в національній грошовій одиниці, мав і інтернаціональну оцінку в золоті. Отже, саме золото ставало основою визначення співвідношення валют, або валютного курсу. Він установлювався на основі золотого паритету, а це забезпечувало досить чітке визначення вартості однієї валюти щодо іншої, а зміну курсу робило прогнозованою.

З крахом золотого стандарту у визначенні валютного курсу і загалом в організації і здійсненні міжнародного товарного обміну виникли великі труднощі. З розвитком міжнародних економічних відносин вони посилювались і вимагали пошуку шляхів вирішення.

Розв’язання складних питань, які ставило життя, врешті-решт призвело до формування регіональних та міжнародних валютних систем і становлення світового валютного ринку. Саме ці явища допомагають у розвитку економічних стосунків між державами і вирішенні проблем посилення взаємовигідних економічних відносин між ними.

Проте об’єктивна закономірність розвитку міжнародних економічних відносин не знімає з порядку денного ті суперечності, які виникають між країнами в процесі товарного обміну. Вони реалізуються через валютні відносини, і за певних обставин саме валютні відносини дають змогу перерозподіляти частину національного багатства однієї країни на користь іншої. Це свідчить про велике теоретичне і практичне значення аналізу та вирішення проблем, які виникають на валютному ринку.

Для України становлення й розвиток валютних відносин з іншими країнами набуває особливого значення. Воно пов’язане з новизною цих відносин для молодої незалежної держави, з величезною відкритістю нашої економіки, а також дуже сильною залежністю нашої держави від поставок енергоносіїв із сусідніх країн.

6.1. Поняття валюти. Валютний курс і способи його визначення

Валюта в широкому розумінні цього слова — це національна грошова одиниця тієї чи іншої країни. Проте в практиці грошового обігу валютою називають грошову одиницю, яка виконує функції міжнародного платіжного і резервного засобу. У цій ролі можуть виступати як окремі національні валюти, так і колективні гроші, наприклад екю або євро.

Національна валюта більшості країн, особливо тих, чия валюта не є конвертованою в процесі міжнародних обмінних операцій, повинна мати свій курс, тобто співвідношення, за яким вона обмінюється на іншу. Отже, валютний курс — це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена в грошовій одиниці іншої країни або в міжнародній грошовій одиниці. При цьому слід мати на увазі, що на практиці користуються різними визначеннями курсу. Це може бути офіційний, ринковий, аукціонний курси, курс клірингових валют та ін.

Валютний курс забезпечує зв’язок національної валюти з іншими валютами і дає змогу здійснювати порівняння основних макроекономічних показників однієї країни (продуктивності праці, темпів економічного зростання і т. ін.) з такими самими показниками в інших країнах. Валютний курс визначається купівельною спроможністю конкретної валюти. В умовах золотого стандарту він визначався досить точно завдяки тому, що базувався на золотому паритеті. Наприклад, якщо в 20-ті pp. минулого століття долар містив 1,5 г золота, а фунт стерлінгів майже 7,5 г, то золотий паритет визначався у співвідношенні 5:1. На цій основі формувався і курс валюти, який міг відхилятись від золотого паритету на відносно невелику величину. Ці відхилення мали місце в межах так званих золотих крапок, досить чітко прогнозувались і були відносно невеликими (у межах 1%). Купівельна спроможність однієї валюти стосовно до іншої досить точно відображалась у валютному курсі. При більш-менш помітному відхиленні валютного курсу від золотого паритету починалося стихійне переливання золота з однієї країни в іншу, що врешті-решт призводило до вирівнювання валютного курсу. Якщо, наприклад, за якихось умов курс фунта стерлінгів у США значно б відхилився від золотого паритету в бік завищення, то тоді вигідно було б не міняти долари на фунти, а обміняти їх на золото, а потім це золото вивезти в Англію і там виміняти на відповідну кількість фунтів стерлінгів.

Коли національні грошові системи стали паперовими, а гроші не розмінювались на золото, національна валюта втратила ту основу, що давала можливість досить точно зіставити її купівельну спроможність з купівельною спроможністю інших валют. За таких обставин виникла реальна можливість суттєвого відхилення курсу валюти від її реальної купівельної спроможності. Валюти окремих країн мають занижений курс, а інших — завищений. За розрахунками фахівців, відхилення курсу від реальної купівельної спроможності для промислово розвинених країн становить близько 40 %. Зрозуміло, що таке завищення курсу викликає відповідне заниження курсу національних валют слаборозвинених країн як їх порівняти з валютою провідних країн.

Валютний курс стає важливим елементом у механізмі міжнародних економічних відносин, і тому сучасна наука і практика приділяють велику увагу методам курсоутворення. Єдиного механізму встановлення валютного курсу немає. Крім того, на процес курсоутворення впливає багато різних чинників (попит на ту чи іншу валюту, відсоток за депозитами, політична ситуація в країні тощо).

Серед конкретних методів визначення валютного курсу слід назвати метод визначення, що ґрунтується на порівнянні вартості споживчого кошика різних країн за один і той самий період часу. Так, якщо треба визначити курс гривні, наприклад, до російського рубля, то слід узяти стандартний набір товарів та послуг і визначити вартість цього кошика в гривнях і в рублях за відповідний період

Інший спосіб визначення валютного курсу полягає у порівнянні національного валового внутрішнього продукту, виміряного в національній одиниці (наприклад у гривні) і в якійсь іноземній валюті (наприклад у рублях). Цей метод аналогічний першому, бо базується на порівнянні купівельної спроможності валют, але він значно складніший за розрахунками, бо важко обрахувати весь внутрішній продукт країни в цінах іншої держави.

Певним методом визначення валютного курсу є метод зіставлення ефективних витрат виробництва. До них зараховують заробітну плату (V), показник продуктивності праці (PR), норму відсотка (г) та земельну ренту (ЗR). Однією з формул визначення курсу валюти однієї країни (країна А) до валюти іншої країни (країна Б) може бути формула:

Досить часто валютний курс визначається на основі відношення двох валют до валюти третьої країни. Наприклад, якщо нам потрібно визначити курс гривні до російського рубля, то спочатку візьмемо відношення як гривні, так і рубля до якоїсь однієї валюти, скажімо, до долара. Наприклад, 5,33 грн дорівнюють 1 дол. CILIA. У той же час 31,98 рубля дорівнюють 1 дол. США. Тоді курс гривні до рубля буде дорівнювати: 1 гривня = 31,98 : 5,33 = 6,00 російським рублям. У такий спосіб часто визначають курс валюти в операціях на міжбанківському ринку.

З прийняттям Ямайської валютної угоди було знято заборону на приватні операції зі шляхетними металами, що привело до потужного розвитку ринку золота. Це відкрило можливість визначати курс валюти з урахуванням ціни такого товару, як золото. Розглянемо такий приклад. Ціна унції золота на Лондонській біржі дорівнює 377 дол. США, 735 фунтів стерлінгів Англії, 40 764 єни Японії. З огляду на це, якщо взяти за одиницю ціну золота в доларах, то тоді 1 дол. буде дорівнювати 1,95 фунта стерлінгів і 132 єнам. Так визначається реальний масштаб цін.

Курс валюти залежить не тільки від купівельної спроможності певної валюти на даний момент порівняно з купівельною спроможністю іншої країни. Він може помітно коливатися залежно від цілої низки чинників. Серед таких чинників слід назвати стан платіжного балансу країни, темпи інфляції, розміри та інтенсивність спекулятивних валютних операцій, норму відсотка і рівень доходів за цінними паперами, а також ті чинники, які безпосередньо не пов’язані з грошовою сферою (політична ситуація в країні, ступінь довіри населення до національної валюти тощо). Розглянемо механізм впливу деяких з цих чинників на зміни у валютному курсі.

Одним з найважливіших макроекономічних показників є показник стану платіжного балансу країни. Він, як правило, знаходить відображення або в активному, або в пасивному сальдо. За наявності і зростання активного сальдо пропозиція іноземної валюти в країні підвищується. Це може бути наслідком збільшення її ввезення національними експортерами. Збільшення пропозиції іноземної валюти на внутрішньому ринку країни призводитиме до зменшення її курсу і підвищення курсу валюти країни зі зростаючим активним сальдо платіжного балансу. І навпаки, в умовах наявності і збільшення пасивного сальдо курс національної валюти падатиме.

Цей теоретичний висновок про наявність чіткої залежності між зміною курсу національної валюти країни залежно від наявності і змін у стані платіжного балансу є дещо загальним. Він певною мірою відображає зміни в платіжному балансі країни. Але сам стан платіжного балансу залежить, як відомо, від таких чинників, як кон’юнктура світового ринку, рівень продуктивності праці в національному виробництві, співвідношення попиту на вітчизняні та імпортні товари, конкурентоспроможність національної продукції і т. ін. А це означає, що досить значні зміни будь-якого з наведених чинників будуть впливати на курс національної валюти.

До важливих курсовпливаючих чинників слід зарахувати також динаміку зміни цін на внутрішньому ринку. Якщо ціни помітно зростають, тобто якщо в країні починається інфляція, то наслідком і проявом цього виступає падіння платоспроможності валюти. Якщо ж таке падіння (тобто рівень інфляції) буде перевищувати темп інфляції в країні, до національної валюти якої визначається курс, то це призведе до зменшення курсу валюти країни з більшими показниками інфляційного процесу.

На світовому ринку здійснюється рух валюти, який викликаний не тільки потребами в розрахунках за надані товари або послуги, але й бажанням заробити на різниці курсів. Наприклад, якщо в якійсь країні очікується ревальвація національної валюти (це явище хоч і рідкісне, але мало місце в післявоєнній Європі в деяких країнах, наприклад, у Німеччині в 1961,1965 та 1973 pp.), то в цю країну хлине капітал, що збільшить попит на національну валюту всередині країни, а якщо вона використовується і на світовому ринку, то й за її межами, що призведе до підвищення курсу валюти країни, де очікується ревальвація.

У розвинених країнах невід’ємною частиною фінансового ринку є ринок цінних паперів. Якщо на ньому відбувається зростання дохідності цінних паперів, то це викликає приплив іноземного капіталу, а відтак, зростання попиту на національну валюту країни і підвищення її курсу. До аналогічного наслідку веде й підвищення відсотка за депозитами.

На курс валюти впливають і інші чинники. Наприклад, у країнах з перехідною економікою, до яких належить і Україна, загальні умови функціонування ринкової економіки ще не дуже стійкі. Це позначається на недостатньо відпрацьованому, нестійкому правовому полі, яке визначає загальні норми організації господарської діяльності. Такі умови не сприяють руху іноземного капіталу в нашу країну, а значить і не можуть виступати чинником посилення курсу української гривні.

Валютні курси постійно змінюються. Залежно від способу зміни валютного курсу розрізнюють їх два основних види: фіксований і плаваючий.

Фіксований курс валюти — це такий курс, який на певний термін (від місяця до кількох років) установлюється як незмінний, незалежний від поточних змін у попиті та пропозиції валюти. Як правило, центральний банк установлює такий курс стосовно до якоїсь провідної валюти (якщо грошова одиниця даної країни »прив’язана» до валюти іншої країни) або до колективної валюти (наприклад, до екю або євро). Зміна фіксованого курсу здійснюється офіційно шляхом підвищення курсу національної валюти (ревальвація) або шляхом його зниження (девальвація).

Фіксований курс може мати певні різновиди. Так, за умов дії золотого стандарту офіційні курси фіксувалися в золотому паритеті. На даний час фіксовані курси можуть базуватися на договірній основі. Так, Європейська валютна система характеризувалася тим, що згідно з угодою про її створення валютні курси країн-членів фіксувалися в межах дозволеного коливання (±2,5 %). Певним варіантом таких фіксованих курсів можна назвати систему фіксації валютних курсів, за якої курс змінюється відповідно до заздалегідь визначених критеріїв. Різновидом фіксованого курсу є режим різних курсів для окремих операцій. Такий режим застосовують країни, в яких недостатньо розвинуті ринкові відносини.

Фіксований курс має певні переваги та водночас і недоліки. До переваг фахівці зараховують таке:

1. забезпечення для фірм та підприємств чіткої основи, коли вони планують діяльність і здійснюють політику ціноутворення;

2. можливість здійснювати достатньо ефективну грошово-кредитну політику в умовах, коли в країні ринок валюти, банківська система та інфраструктура ринку ще недостатньо розвинені.

До недоліків фіксованого курсу слід зарахувати такі:

1. необхідність мати значні валютні резерви для підтримання курсу в умовах дії чинників, які ведуть до відхилення реального курсу від фіксованого;

2. можливість втрат в умовах виникнення спекулятивного руху валюти з однієї країни в іншу;

3. неможливість точного визначення на будь-який момент оптимального для країни співвідношення реального і фіксованого валютних курсів.

Плаваючий валютний курс — це такий режим валютного курсу, за якого він змінюється під впливом попиту і пропозиції. Цей вид курсу також має свої підвиди. Так, він може бути вільно плаваючим курсом, тобто не залежати від валютного курсу будь-якої іншої країни. Такий курс визначається співвідношенням попиту і пропозиції на дану валюту. Як правило, у вільному плаванні знаходиться тільки валюта декількох найбільш економічно могутніх країн світу.

Певним варіантом плаваючого курсу може бути валютний коридор. Цей спосіб установлення валютного курсу полягає в тому, що центральний банк установлює верхню і нижню межу можливих коливань національної валюти. В Україні після грошової реформи 1996 р. в 1997 році було введено перший валютний коридор для долара США в межах 1,7—1,9 гривні за долар. Усього в Україні було встановлено чотири валютні коридори.

Різновидом плаваючого курсу є так званий режим колективного, спільного плавання. Він означає, що країни—члени певного угрупування разом змінюють курси своїх валют щодо валют країн, які не входять у цю групу. Таке спільне плавання дає змогу країнам підтримувати певне відносно стабільне співвідношення своїх валют у межах угрупування.

Досить часто використовується режим регульованого плаваючого курсу. Він полягає в тому, що країна свій плаваючий курс певною мірою коригує. Це досягається через здійснення валютних інтервенцій з метою не допустити значних, небезпечних для економіки коливань курсу.

Плаваючі курси більше, ніж фіксовані, відповідають суті ринкових відносин. У цьому сенсі вони мають такі переваги:

1. дають змогу уникнути суттєвих загроз з боку спекулятивного руху валюти з однієї країни в іншу;

2. балансування попиту і пропозиції на валюту відбувається за відповідними змінами на ринку, а це знімає необхідність здійснювати валютні інтервенції.

У той же час політика плаваючих валютних курсів має певні недоліки. Серед них найбільш помітні такі:

- компаніям і фірмам складніше, ніж при фіксованому курсі, планувати виробничу діяльність і розробляти перспективні плани щодо ціноутворення;

- обмінний курс валюти в окремій країні може деякий час перебувати на рівні, який вже не обумовлюється ринком, і тому країна від цього може зазнавати помітних втрат;

- плаваючий курс за певних обставин може бути суттєвою перепоною для здійснення незалежної національної грошово-кредитної політики або для досягнення певних, завчасно поставлених макроекономічних показників.

Наявність як позитивних, так і негативних наслідків розглянутих режимів курсоутворення вимагає від уряду і центрального банку країни глибокого аналізу внутрішньої та зовнішньої ринкової ситуації і професійного підходу до вибору найбільш ефективного способу встановлення валютного курсу.

Валютний курс постійно змінюється під впливом різноманітних факторів. Це може негативно впливати на стан грошового обігу і в цілому на стан економіки. Тому держава намагається за допомогою свого центрального банку здійснювати регулювання валютного курсу. Таке регулювання забезпечується застосуванням декількох методів. До найбільш важливих належать:

- валютна інтервенція;

- операції центрального банку на відкритому ринку;

- облікова політика і політика обов’язкових резервів;

- пряме втручання держави у процес курсоутворення.

Валютну інтервенцію центральний банк застосовує тоді, коли необхідно в короткостроковому періоді змінити курс валюти (підвищити його або навпаки знизити). Причини конкретної спрямованості валютної інтервенції досить різноманітні, але найчастіше це пов’язано зі змінами в платіжному балансі країни. Наприклад, якщо платіжний баланс має від’ємне сальдо, а у держави сильні експортні позиції, то вона може здійснити валютну інтервенцію, спрямовану на зменшення курсу власної валюти. При цьому можливості для експорту збільшуються, бо експортер може помітно знизити ціни на свою продукцію, а можливості імпорту навпаки зменшуються. Інтервенція такого характеру може бути пов’язана і з боротьбою за міжнародні ринки збуту; а здійснюється вона шляхом скуповування іноземної валюти на ринку країни. Це підвищує попит на неї, і тому курс іноземної валюти зростає, а курс національної валюти падає.

Валютна інтервенція може мати місце і в тому разі, коли держава хоче підтримати курс своєї валюти або підвищити його. У цьому випадку центральний банк пропонує іноземну валюту і скуповує таким чином власну. Це зменшує попит на іноземну валюту, а на вітчизняну, навпаки, збільшує і призводить до підвищення курсу національної грошової одиниці.

Для здійснення валютної інтервенції, як правило, утворюють спеціальний фонд. Його джерелом можуть бути як власні резерви центрального банку, так і кредитні ресурси міжнародних валютних фінансових установ або спеціальних фондів певних валютних союзів. Ефективність впливу на зміну валютного курсу залежить від багатьох чинників, і позитивний результат досягається тільки тоді, коли ці чинники чітко враховані. Скажімо, при невеликому негативному сальдо платіжного балансу, яке викликане тимчасовими і не дуже масштабними явищами, його можна збалансувати завдяки валютній інтервенції. А коли від’ємне сальдо платіжного балансу викликано спадом виробництва, відпливом капіталів та іншими глибинними причинами масштабного характеру — ніяка інтервенція не врятує справу, і валютні резерви, використані державою для валютної інтервенції, витрачатимуться марно.

На зміну курсу валюти суттєво впливають і операції центрального банку на відкритому ринку. Вони зводяться до купівлі-продажу цінних паперів. Такі операції теж істотно впливають на зміну курсу, бо продаж на внутрішньому ринку іноземних цінних паперів, деномінованих, скажімо, в доларах, призводить до зменшення пропозиції національної валюти, а відтак, і до зміни співвідношення попиту і пропозиції на неї на користь попиту. Це підвищує курс валюти тієї держави, в якій центральний банк здійснює згадані операції. Досить помітно впливає на зміну курсу і дисконтна (облікова) політика. Якщо держава суттєво підвищує дисконтну ставку, то це приваблює іноземний капітал і він надходить у країну. Його збільшення може помітно вплинути на стан платіжного балансу, поліпшуючи його, і водночас на валютний курс, оскільки пропозиція іноземної валюти зросте.

Дещо по-іншому діє така модель впливу на валютний курс, як політика центрального банку в плані зміни норми обов’язкових резервів. Зменшення норми даних резервів приводить до збільшення грошової маси, підвищення ліквідності банківських активів і сприяє зростанню пропозиції національної валюти. Унаслідок таких дій може зменшитись курс національної валюти щодо іноземної.

Валюта має свій курс, тобто своє визначення в іншій валюті, і цим відрізняється від інших валют, які теж мають свій власний курс, не схожий на курс іншої валюти. Але між валютами існує ще й різниця в ступені можливості однієї валюти обмінюватись на інші. Ця особливість називається конвертованістю валюти, а суть її в можливості валюти однієї країни обмінюватись (повністю або частково) на валюти інших країн.

Конвертованість валюти є показником рівня розвитку економіки і певною мірою є відображенням ступеня відкритості економіки, хоча відкритість економіки звести тільки до конвертованості валюти не можна. Вона свідчить про ступінь свободи, яку має національний товаровиробник для участі в міжнародному поділі праці. Конвертованість валюти — це важливий показник рівня розвитку грошової системи та економіки країни в цілому. Там, де немає права на купівлю та продаж іноземної валюти, де існує заборона на її зберігання, ввезення і вивезення там немає конвертованості валюти. Отже, стан конвертованості або неконвертованості визначається валютним законодавством країни. Але це тільки зовнішній, поверховий прояв явища, яким є конвертованість валюти. Внутрішньою, глибинною причиною конвертованості валюти* ступеня цієї конвертованості або її відсутності є стан розвитку товарно-грошових відносин країни і рівень розвитку самої економіки. Не випадково в слаборозвинутих країнах валюта, як правило, є неконвертованою.

Конвертованість валюти може бути різною, і в цьому сенсі валюти розрізняють за ступенем конвертованості на повну конвертованість і часткову конвертованість. Повна конвертованість валюти означає можливість її вільного обміну на іноземну валюту для всіх власників (як резидентів, так і нерезидентів) і за всіма операціями. До останніх належать перш за все платежі за поточними і капітальними операціями. При цьому конвертованість за поточними операціями означає відсутність обмежень на платежі, які пов’язані з поточними міжнародними операціями, наприклад, з торгівлею товарами і послугами. Сюди входить також виплата прибутків, дивідендів тощо. Слід зазначити, що вступ країни до МВФ зобов’язує країну зняти всі обмеження щодо міжнародних платежів, які пов’язані з поточними операціями.

Конвертованість за поточними операціями може бути жорсткою, коли держава встановлює фіксований курс національної валюти щодо іноземної, і м’якою, коли національна валюта має змінний (плаваючий) курс.

Слід зазначити, що конвертованість валюти тісно пов’язана зі станом економіки та рівнем її відкритості. Так, відсутність будь-яких обмежень щодо обміну національної валюти за поточними операціями ще не свідчить про наявність конвертованості, якщо в країні існують обмеження у сфері експорту й імпорту, заборонні тарифи, вимога обов’язкового продажу валюти, кількісні обмеження торговельних операцій тощо.

Конвертованість за капітальними операціями означає відсутність обмежень на платежі, пов’язані з рухом капіталу (прямі та портфельні інвестиції, кредити тощо). Країна, яка вступає до МВФ, не бере на себе зобов’язання про забезпечення конвертованості за капітальними операціями. Деякі обмеження за цими платежами можуть мати місце. Так, країна з перехідною економікою за узгодженням з МВФ може вводити обмеження щодо платежів, пов’язаних з капітальними операціями. Це може викликатись потребою зупинити або обмежити відплив капіталу з країни. Проте ліквідація будь-яких обмежень на платежі за капітальними операціями є важливою передумовою досягнення повної конвертованості національної валюти.

На сучасному етапі розвитку повністю конвертованих валют близько 20, зокрема, це валюта таких країн, як США, Канада, Великобританія, Японія, Кувейт і деяких інших.

Частково конвертованою є та валюта, обмін якої на іноземну валюту обмежений. Ці обмеження можуть стосуватися певних операцій. Так, часткова поточна конвертованість означає, що обмін національної валюти на іноземну здійснюється тільки за зовнішньоторговельними операціями. Це означає можливість без обмежень здійснювати експорт і імпорт товарів та послуг. Розвинені країни, які сьогодні мають повну конвертацію своєї валюти, спочатку мали часткову за поточними операціями. До неї вони перейшли на початку 60-х p. XX ст.

Якщо обмеження в конвертованості валюти стосуються певних суб’єктів (власників валюти), то розрізняють зовнішню і внутрішню конвертованість. Зовнішня являє собою такий режим обміну національної валюти на іноземну, який поширюється лише на іноземців (нерезидентів). За внутрішньої конвертованості таким правом обміну валюти користуються тільки резиденти, а що стосується нерезидентів, то для них зберігається режим неконвертованості. Для забезпечення внутрішньої конвертованості країні необхідно нагромадити певні валютні резерви, наблизити ціни на внутрішньому ринку до цін світового ринку тощо.

Неконвертована валюта — це та валюта, що не обмінюється на іноземну валюту або ж має суттєві обмеження в її обміні як за поточними, так і за капітальними операціями. До найбільш поширених обмежень, які є ознакою неконвертованості валюти, належать:

- обмеження на виплату відсотків за зовнішнім боргом, обмеження на перекази за кордон заробітної плати, дивідендів тощо;

- установлення квот і розподіл валюти між імпортерами;

- необхідність попереднього дозволу з боку центрального банку на здійснення платежів за імпортними операціями.

Зазначені обмеження позбавляють національну валюту країни, де вони вводяться, статусу навіть частково конвертованої.

Процес становлення конвертованості валюти дуже довгий і складний, Україна ще тільки розпочала цей процес. Проте, можна вже говорити і про певні успіхи. У 1997 р. Україна підписала відповідну статтю статуту МВФ, згідно з якою наша країна взяла на себе зобов’язання усунути будь-які обмеження на перекази і платежі за поточними операціями. Іншими словами, починаючи з цього періоду, Україна ввела часткову конпсртованість своєї національної валюти.