Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків - Мишкін Ф.С. - Функція фінансових посередників

Як показано на графіку 3.1, кошти можуть переміщуватися від кредиторів до позичальників і через другий маршрут, який називається непрямим фінансуванням, бо передбачає посередника. Фінансовий посередник стоїть між кредитором-заощадником і позичальником-витратником і допомагає переміщувати кошти від першого до другого. Фінансовий посередник здійснює цю функцію, через отримання коштів від кредиторів-заощадників і тоді, в свою чергу, надає позички позичальникам-витратникам. Банк, наприклад, може набувати кошти шляхом випуску зобов'язань для громадськості у формі ощадних депозитів, а тоді використовує ці кошти для набуття активів, надаючи позичку "General Motors" або купуючи облігації "GM" на фінансовому ринку. Кінцевий результат полягає в тому, що кошти були передані від населення (кредитори-заощадники) до "GM" (позичальник-витратник) за допомогою фінансового посередника (банку).

Фінансові посередники функціонують у сфері переміщення коштів від кредиторів-заощадників до позичальників-витратників не задля забави. Ці посередники прагнуть одержати прибуток. Призначаючи вищу процентну ставку по наданню позичок, ніж вони сплачують по коштах, що отримали від кредиторів-заощадників, фінансові посередники, на кшталт банків, одержують прибуток.

Через втягнення у процес непрямого фінансування, що називається фінансовим посередництвом, фінансові посередники можуть поліпшувати становище багатьох малих заощадників, забезпечуючи їх вищим доходом у вигляді процента, і допомагати дрібним позичальникам, що тепер можуть отримати позички, яких інакше б не отримали. Великі позичальники також отримують вигоду, бо процес фінансового посередництва означає, що більше коштів стають доступними для позичальників на фінансових ринках Без фінансового посередництва не можна було б отримати повних вигод, що забезпечують фінансові ринки.

Причина, чому фінансові посередники потрібні для отримання повної вигоди від фінансових ринків, полягає в тому, що в економіці мають місце суттєві інформаційні витрати і мінові витрати. Для кредиторів розпізнання потенційних позичальників є дорогим процесом. Щойно кредитор знаходить потенційного позичальника, він має витратити додаткові час і гроші для того, щоб дізнатися, чи позичальник поверне його борг. Крім цих інформаційних витрат, реальний процес позички або купівлі цінного паперу передбачає мінові витрати. При наданні позички відповідний контракт про позичку повинен підписуватися, або при купівлі цінного паперу комісійні посередникам повинні виплачуватися. Щоб зрозуміти, чому ці витрати вимагають, щоб фінансові посередники відігравали суттєву роль у спрямуванні коштів від кредиторів-заощадників до позичальників-витратників, розгляньмо декілька прикладів.

За прямого фінансування позичальники і кредитори завжди спілкуються безпосередньо один з одним, що спрацьовує нормально до певного моменту. Для добре відомої компанії, такої, як Американська телефонна компанія (АТТ), легко продати облігації на відкритому ринку іншим фірмам та індивідам, бо кожний знає, що АТТ - солідна компанія. Однак, що станеться, коли Карл Карпентер потребує позички коштів для купівлі знаряддя, що підвищує його продуктивність праці? Він не зможе продати облігації, бо ніхто не знає, хто він такий і чи не завеликий кредитний ризик, тобто ризик надати йому позику.

Навпаки, люди, які мають невеликі суми заощаджень, обережні при купівлі цінних паперів, бо збирати інформацію, на основі якої можна зробити найкращу покупку, дорого. Мінові витрати, що супроводжують купівлю цінних паперів, також були б дуже високими для малого заощадника, бо вони (головним чином комісійні відрахування посередникам) для кожного купленого цінного паперу падають зі збільшенням суми їх купівлі Отже, тільки маючи велику суму коштів і купуючи велику кількість цінних паперів, ви можете скористатися з падіння мінових витрат.

Мінові витрати, що пов'язані з наданням позички виключно для індивіда, навіть більші: небагато з нас мають юридичну підготовку, щоб укласти певну угоду з надання позички. Найм юриста, щоб зробити це, є дуже дорогим. Це робить надання позички малим заощадникам неприбутковим. За цих обставин багато дрібних заощадників і позичальників обмежені при прямому фінансуванні і будуть витіснені з ринку, не отримуючи ті вигоди, які забезпечують фінансові ринки.

Подивімося, що станеться, коли в економіці з'являються фінансові посередники. Завдяки їхньому існуванню дрібні заощадники можуть тепер поставити свої кошти фінансовим ринкам через позичку цих коштів посередникам, що варті довір'я, наприклад, банку Джона Чесного. Такий банк у свою чергу позичає ці кошти або через надання позички, або через купівлю цінних паперів - акцій чи облігацій. Фінансові посередники мають вищі доходи на їхні інвестиції, бо вони є експертами щодо того, кому надавати позички (особливо - дрібним позичальникам) або які цінні папери купувати. Ці посередники можуть одержувати перевагу нижчих мінових витрат через купівлю цінних паперів у великих кількостях. Вони мають можливість оплачувати процент кредиторам-заощадникам, забезпечувати значні послуги і все ще мати прибуток

Успіх фінансових посередників засвідчується тим фактом, що більшість американців вкладають свої заощадження саме в них, а також отримують свої позички у посередників. Справді, хоча засоби масової інформації зосереджують багато своєї уваги на ринках цінних паперів, зокрема на фондовій біржі, фінансові посередники є далеко важливішим джерелом фінансування для корпорацій, ніж ринки цінних паперів. Це справедливо не лише для США, але й для інших індустріальних країн також (див. вставку 3.1). Ми дослідимо роль фінансових посередників в економіці, причини їхньої важливості і способи їхнього функціонування в розділах 8-13.

Вставка 3.1. Глобальна перспектива. Наскільки важливими е фінансові посередники у порівнянні з ринками цінних паперів: міжнародне порівняння

Система фінансування корпорацій відрізняється в різних країнах, але спільним є один визначальний факт. Дослідження багатьох розвинутих країн, у тому числі США, Канади, Великобританії, Японії, Італії, Німеччини та Франції, показують, що коли фірми шукають коштів для фінансування їхньої діяльності, то вони звичайно отримують ці кошти від фінансових посередників. Не дивно, що США і Канада, які мають найрозвинутіші ринки цінних паперів у світі, також найбільшою мірою застосовують їх для фінансування корпорацій. У Сполучених Штатах надання фінансовими посередниками позичок майже удвічі важливіше для фінансування, аніж ринки цінних паперів. Країни, де найменше використовуються ринки цінних паперів,- це Німеччина та Японія. В цих двох країнах фінансування через фінансових посередників було майже в десять разів більшим, ніж фінансування через ринки цінних паперів. Проте із дерегулюванням в останні роки японських ринків цінних паперів частка фінансування корпорацій фінансовими посередниками зменшилась стосовно використання ринків цінних паперів. Хоча перевага фінансових посередників над ринками цінних паперів очевидна в усіх країнах, відносна важливість ринку облігацій проти ринку акцій у різних країнах значною мірою відрізняється. У Сполучених Штатах ринок облігацій далеко важливіший як джерело фінансування корпорацій. У середньому сума нового фінансування, мобілізованого через облігації, у десять разів більша від суми, мобілізованої через акції. З іншого боку, такі країни, як Франція та Італія, для мобілізації капіталу більшою мірою застосовують ринки акцій, ніж ринок облігацій (пояснення того, чому фінансові посередники відіграють важливішу роль у фінансуванні фірм, ніж ринки цінних паперів, і які фактори в різних країнах впливають на вибір між облігацією та акцією для фінансування, аналізується у розділі 8).

ТАБЛИЦЯ 3.1. Основні активи та пасиви фінансових посередників