Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків - Мишкін Ф.С. - Анулювання страхового договору

Страхові компанії також стикаються з монопольним ризиком, бо в застрахованої особи існують стимули обману компанії і вимог виплати страхового відшкодування, навіть якщо претензія необґрунтована. Наприклад, особа, яка не дотримувалася обмежувальних умов страхової угоди, може все-таки вимагати виплати страхового відшкодування, ба гірше,- особа може подавати вимоги на відшкодування за події, що ніколи не мали місця. Тому важливим принципом управління для страхових компаній є проведення розслідувань з метою запобігти шахрайству: тільки ті, що мають обґрунтовані заяви про виплату страхового відшкодування, отримують компенсацію.

Анулювання страхового договору

Готовність анулювати страхові поліси є ще одним знаряддям страхового менеджменту. Страхові компанії можуть уникнути морального ризику, якщо вони попереджають про анулювання поліса, коли застрахована особа здійснює діяльність, що робить виплату страхового відшкодування ймовірнішою. Якщо ваша компанія із страхування автомобілів заявляє, що будь-який водій з надмірною кількістю штрафів за перевищення швидкості буде позбавлений страхових гарантій (компенсації), то, звісно, ви намагатиметесь не перевищувати швидкість і тим самим зменшите ймовірність дорожніх пригод.

Вирахування

Вирахування - це фіксована сума, що віднімається від суми збитків для застрахованого при виплаті страхового відшкодування Наприклад, вирахування в сумі 250 дол на автомобільний поліс означає, що коли під час дорожнього випадку ви зазнаєте збитків на 1000 дол., то страхова компанія відшкодує вам всього 750 дол. Вирахування є додатковим інструментом страхового менеджменту, який допомагає страховим компаніям зменшити моральний ризик. Завдяки вирахуванням ви відчуваєте відповідальність за збитки разом зі страховою компанією, коли подаєте заяву про виплату страхового відшкодування. Оскільки ви втрачаєте в разі нещасного випадку, то у вас існує стимул пильнувати за кермом. Отже, вирахування змушують власника страхового поліса поводитися в такий спосіб, що відповідає інтересам страхової компанії. А це означає зменшення морального ризику. Оскільки проблему морального ризику пом'якшено, то страхова компанія може знизити розміри страхового внеску, що компенсує власнику поліса зроблені вирахування.

Спільне страхування

Коли власник страхового поліса ділить відсоток збитків зі страховою компанією, то їхню угоду назрівають спільним страхуванням. Наприклад, деякі системи медичного страхування передбачають, що 80 відсотків на лікування оплачує страхова компанія, а 20 оплачує застрахована особа (беручи до уваги вирахування). Спільне страхування працює у напрямі зменшення морального ризику так само, як і вирахування. Оскільки власник страхового поліса зазнає збитків разом із страховою компанією, то він матиме менше стимулів без особливої потреби відвідувати лікаря, що збільшило б кількість заяв про виплати страхового відшкодування. Отже, спільне страхування - це ще одне корисне знаряддя страхових компаній.

Обмеження па страхову суму

Ще одним важливим принципом страхового менеджменту є встановлення обмежень на страхові суми, навіть коли клієнт готовий платити за більшу загальну суму страхування. Що більша страхова сума, то більшу вигоду може отримати застрахована особа від ризикових видів діяльності, які збільшують ймовірність страхових виплат, завдяки чому зростає і моральний ризик. Наприклад, якби особа мала поліс на страхування життя на 100 млн. дол., то вона б поводилася за кермом необачно, знаючи, що її сім'я отримає величезну суму страхового відшкодування в разі нещасного випадку зі смертельним наслідком. Якби особа мала поліс на 10 тис. дол., то вона поводилася б обачніше, знаючи, що в разі її смерті сім'я не забагатіє. Страхові компанії повинні завжди бути впевнені, що розмір їхніх страхових сум не є аж таким високим, щоб моральний ризик призвів до великих збитків.

Всі ці принципи страхового менеджменту - обмеження розміру страхової суми, спільне страхування, вирахування, анулювання страхового договору, запобігання шахрайству, обмежувальні умови - допомагають страховим компаніям зменшити несприятливий вибір, а отже, моральний ризик. Як ми бачили, ці знаряддя страхового менеджменту утруднюють власникам страхового поліса можливість отримати вигоду від тих видів діяльності, які збільшують суми та ймовірність виплат страхових відшкодувань. При менших страхових вигодах і виплатах надмірний страховий ризик (пов'язаний насамперед з тими, хто здійснює ризикову діяльність) принесе меншу вигоду від страхування, і, отже, буде менше бажаючих страхуватися. Наприклад, особа з невиліковною хворобою не поспішатиме застрахувати своє життя, якщо страхова сума обмежена незначною величиною. З іншого боку, ми напружено працюватимемо, щоб отримати поліс, якщо його сума велика. Знаряддя страхового менеджменту, що зменшують моральний ризик і, отже, несприятливий вибір, допомагають збільшувати прибутковість страхових компаній двома шляхами.

Підсумки.

Ефективний страховий менеджмент вимагає дотримання декількох принципів: збір інформації та добір потенційних клієнтів, страхові внески, що враховують ризик, обмежувальні умови, запобігання шахрайству, анулювання страхового договору, вирахування, спільне страхування і обмеження на страхові суми. Усі ці принципи є знаряддями зменшення морального ризику і несприятливого вибору.

Тепер, коли ми маємо загальне розуміння діяльності страхової компанії, розглянемо два її різновиди детальніше. Йдеться про компанії із страхування життя і компанії із страхування майна від нещасних випадків.

Компанії із страхування життя

Перша компанія із страхування життя у США (Presbyterian Ministers' Fund in Philadelphia) була заснована в 1759 p. й існує дотепер. Нині нараховується близько 2000 компаній із страхування життя, що існують у двох формах: у вигляді акціонерних компаній або взаємних. Власниками акціонерних компаній є акціонери, в той час як власниками взаємних є власники страхових полісів. Хоча більше 90 % компаній із страхування життя організовані як акціонерні товариства, найбільші компанії (включаючи "Prudential Insurance Company" і "Metropolitan Life") організовані як взаємні. Понад половину активів страхової галузі перебуває у власності взаємних компаній.

Компанії із страхування життя ще ніколи не зазнавали таких масштабів банкрутства, як комерційні банки. Тому федеральний уряд ніколи не вбачав потреби регулювати цю галузь. Натомість регулювання покладено на штати, в яких функціонують компанії. Регулювання штатів спрямоване на практику продажу, забезпечення відповідних ліквідних активів для покриття збитків та обмеження суми ризикових активів (таких, як звичайні акції), якими можуть володіти такі компанії. Регулятивною інстанцією звичайно є комісар штату з питань страхування.

Оскільки коефіцієнт смертності населення в цілому можна прогнозувати з високим ступенем визначеності, то страхові компанії можуть також точно прогнозувати, якими будуть їхні виплати власникам полісів у майбутньому. Тому вони володіють довгостроковими, а не надто ліквідними активами - облігаціями корпорацій, комерційними заставними, а також акціями корпорацій.

Існує дві основні форми полісів на страхування життя: безперервне страхування життя (на все життя) та строкове (на певний час). Поліси на постійне страхування життя мають сталий страховий внесок протягом усього строку чинності поліса. Початковий розмір страхового внеску перевищує суму, яка потрібна для страхування на випадок смерті, поза як ймовірність смерті є невисока. Таким чином, поліс нагромаджує грошову вартість протягом перших двох років, хоча надалі вона зменшується, адже постійний страховий внесок падає нижче вартості, потрібної для страхування на випадок смерті, ймовірність якої стає вищою. Власник поліса може брати в позичку під грошову вартість поліса на страхування життя або може вимагати її, анулювавши поліс.

З іншого боку, строкове страхування має строкові внески, які щороку відповідають потрібній сумі, щоб застрахуватися на випадок смерті протягом певного часу (один чи п'ять років). Як наслідок, строкові поліси мають страхові внески, що зростають з часом, адже ймовірність смерті зростає. Строкові поліси не мають грошової вартості і, отже, на відміну від безперервних полісів страхування життя, є чистим страхуванням без жодної можливості заощадження.