Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків - Мишкін Ф.С. - Рада керуючих Федеральної резервної системи

Всі національні банки (ті комерційні банки, що зареєстровані Службою контролера грошового обігу) повинні бути членами Федеральної резервної системи. Комерційні банки, що зареєстровані штатами, не обов'язково мають бути членами ФРС, але можуть ними стати Нині близько 40 % комерційних банків у США є членами Федеральної резервної системи. Щоправда, цей відсоток зменшився з максимального рівня 49 % у 1947 році.

До 1980 р. тільки від банків - членів ФРС вимагалося тримати відсоток резервів у федеральних резервних банках. Банки - нечлени ФРС підпадали під резервні вимоги, що визначалися їхніми штатами, котрі звичайно дозволяли банкам тримати значну частку їхніх резервів у цінних паперах, що дають процент. Оскільки жодного процента не платиться по резервах, що депонуються у федеральних резервних банках, то було недешево бути членом ФРС. Коли процентні ставки зростали, то відносні витрати цього членства також" зростали Зростання відносних витрат на членство у ФРС вело до того, що дедалі більше банків залишало цю систему.

Зменшення членства у ФРС стало основною турботою Ради керуючих. (Одна з причин полягала в тому, що було зменшено контроль ФРС над пропозицією грошей. Тому для ФРС стало важче проводити монетарну політику). Голова Ради керуючих неодноразово закликав до прийняття нового законодавства, яке вимагало б, щоб усі банки стали членами Федеральної резервної системи. Одним із результатів тиску ФРС на Конгрес стали положення Закону про дерегулювання депозитних інститутів і контроль за грошовим обігом (1980 р.). За цим законом усі банки повинні були до 1987 р. підпасти під однакові вимоги тримання депозитів у ФРС. Банки - члени і нечлени - ставилися в однакове становище щодо резервних вимог. Крім того, всім банкам надавався доступ до грошових коштів ФРС, таких, як позички біля дисконтного віконця і здійснення клірингу чеків на однаковій основі Ці положення закону зупинили зменшення членства у ФРС і зменшили відмінність між банками-членами і нечленами Федеральної резервної системи.

Рада керуючих Федеральної резервної системи

На чолі Федеральної резервної системи перебуває Рада керуючих із семи осіб. Штаб-квартира цієї Ради розміщена у Вашингтоні Кожний керуючий призначається президентом США і затверджується сенатом. Щоб обмежити контроль над ФРС з боку президента та ізолювати

ФРС від політичного тиску з інших боків, керуючі виконують свої обов'язки протягом одного чотирнадцятирічного строку, який не можна продовжити. Строк служби одного керуючого закінчується в січні через рік 1. Керуючі (часто професійні економісти) делегуються від різних федеральних резервних округів з метою запобігти надмірному представництву одного регіону країни. Голова Ради керуючих вибирається з цих семи керуючих і служить чотирирічний термін. За традицією, коли обирається новий голова, то старий подає у відставку з Ради керуючих, навіть коли залишається багато років до закінчення його строку повноважень як керуючого.

Рада керуючих бере активну участь в ухваленні рішень, що стосуються проведення монетарної політики. Всі сім керуючих є членами Федерального комітету відкритого ринку і голосують з питань проведення операцій на відкритому ринку. Оскільки в цьому комітеті тільки дванадцять членів з правом голосу (сім керуючих і п'ять президентів окружних банків), то Рада має більшість голосів. Рада також встановлює (в межах, що передбачені законом) резервні вимоги і ефективно контролює облікову ставку шляхом процесу "перегляду і встановлення". Отже, Рада підтверджує або не схвалює облікову ставку, що "встановлена" федеральними резервними банками. Голова Ради консультує президента США з економічної політики, свідчить у Конгресі і виступає від імені ФРС у засобах масової інформації. Голова та інші керуючі можуть також представляти США на переговорах з економічних питань з іноземними урядами. Рада керуючих має штат професійних економістів (більший, ніж штати окремих федеральних резервних банків), який забезпечує економічний аналіз, який Рада використовує при прийнятті рішень.

Через законодавство на Раду керуючих часто покладаються обов'язки, що не стосуються безпосередньо проведення монетарної політики. У минулому, наприклад, Рада встановлювала максимальні процентні ставки, що виплачуються по певних видах строкових депозитів, згідно регулювання 0 (оскільки регулювання було скасовано у 1986 р., Рада більше не має цієї влади). За законом 1969 р. про кредитний контроль (строк якого закінчився у 1982 р.), Рада мала право регулювати і контролювати кредит, коли це підтверджував президент СІНА. Рада керуючих також встановлює граничні вимоги, частку в ціні купівлі цінних паперів, яку треба оплачувати готівкою, а не взятими у позику коштами Вона також затверджує президента і всіх офіційних осіб кожного федерального резервного банку і перевіряє бюджет кожного банку. Нарешті, Рада наділена значними функціями регулювання: вона затверджує злиття банків і встановлює припустиму діяльність банківських холдингових компаній.

Федеральний комітет відкритого ринку (FОМС)

FОМС звичайно збирається вісім разів на рік (приблизно кожні шість тижнів) і ухвалює рішення щодо проведення операцій на відкритому ринку, що впливають на грошову масу. Комітет складається з семи членів Ради керуючих, президента федерального резервного банку Нью-Йорка і президентів чотирьох інших федеральних резервних банків. Голова Ради керуючих також головує у FОМС. Хоча президенти тільки п'яти федеральних резервних банків мають право голосу у FОМС, інші сім президентів окружних банків присутні на засіданнях FОМС і беруть участь в обговоренні питань. Отож вони мають певний вплив на прийняття комітетом рішень.

Оскільки операції на відкритому ринку є найголовнішим знаряддям ФРС для проведення політики контролю над пропозицією грошей, то FОМС є центральним штабом у виробленні політики Федеральною резервною системою.

Хоча резервні вимоги і облікова ставка не встановлюються FОМС, але рішення щодо цих знарядь проведення політики приймаються саме тут. FОМС фактично не проводить купівлі або продажу цінних паперів. Він радше надсилає директиву до торгового бюро федерального резервного банку Нью-Йорка, де керуючий внутрішніми операціями на відкритому ринку наглядає за багатьма людьми, які здійснюють купівлю-продаж державних цінних паперів 1. Цей менеджер щоденно спілкується з членами FОМС і його штатом, який цікавиться діяльністю торгового бюро.

Офіційна структура ФРС, яку ми щойно розглянули, може бути моделлю для Європейського центрального банку, що описано у вставці 17.1.