Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків - Мишкін Ф.С. - Стабілізаційна політика

З цих трьох моделей випливають різні погляди на ефективність стабілізаційної політики, тобто політики, спрямованої на зменшення коливань обсягу виробництва. Оскільки впливи як передбаченої, так і непередбаченої політики є однаковими в традиційній моделі, то творці політики не повинні турбуватися про сподівання населення. Це полегшує розробникам політики прогнозування її наслідків, що є суттєвим питанням, коли політика має наперед задуманий вплив. У традиційній моделі є можливою стабілізація коливань обсягів виробництва через активістську політику.

Нова класична модель займає крайню позицію щодо активістської стабілізаційної політики. На думку прихильників цієї моделі, така політика посилює коливання сукупного обсягу виробництва. У цій моделі тільки непередбачена політика впливає на обсяг виробництва. Передбачена політика такого впливу не справляє. Творці політики можуть впливати на обсяг виробництва, тільки заскочивши громадськість зненацька. Оскільки припускається, що громадськість має раціональні сподівання, то вона завжди намагатиметься розгадати, що політики планують робити. У новій класичній моделі проведення політики може розглядатися як гра, в якій громадськість та творці політики завжди намагаються перехитрити один одного шляхом розгадування, які будуть наміри чи сподівання іншої сторони. Єдиним можливим наслідком цього процесу є те, що активістська стабілізаційна політика не матиме прогнозованого впливу на обсяг виробництва, і на неї не можна покладатися при стабілізації ділової активності. Натомість така політика може створити ряд невизначеностей, що посилить випадкові коливання обсягу виробництва навколо природного рівня. Такий небажаний вплив є діаметрально протилежний до того, який активістська стабілізаційна політика намагається досягнути. З нового класичного підходу випливає такий висновок: політика повинна ґрунтуватися на не активістському правилі, тобто невтручанні держави в економіку. Ця політика має забезпечити таку визначеність щодо політичних дій, яка тільки можлива.

Некласична модель раціональних сподівань знову займає проміжне становище між традиційною моделлю та новою класичною моделлю. На противагу новій класичній моделі, некласична модель виходить з того, що передбачена політика справді позначається на коливанні обсягу виробництва. Творці політики можуть розраховувати на певну реакцію обсягу виробництва на їхню передбачувану політику і використовувати її для стабілізації економіки.

Однак, на відміну від традиційної моделі, некласична модель раціональних сподівань виходить з того, що впливи передбаченої і непередбаченої політики не будуть однаковими. Творці політики стикатимуться з більшою невизначеністю щодо наслідків їхніх дій, бо вони не можуть бути впевненими, до якої міри їхня політика є передбачена чи непередбачена. Отже, активістська політика, очевидно, не завжди спрацьовує у наперед задуманому напрямі, і не зовсім очевидно, чи вона буде успішною в досягненні своїх цілей. Некласична модель із раціональними сподіваннями розширює можливості того, що активістська політика може бути успішною, але невизначеність щодо наслідків політики в цій моделі може зробити розробку такої політики винятково складною справою.

Антиінфляційна політика

Досі ми зосереджувалися на значенні цих трьох моделей для різних видів політики, метою проведення яких є усунення коливань обсягу виробництва. До кінця 70-х років високий темп інфляції (який перевищував 10 %) зосередив основну увагу урядовців на її зменшенні. Що ці моделі свідчать про антиінфляційну політику, яка призначена усунути зростання рівня цін? Інструментарій сукупного попиту і сукупної пропозиції на графіку 30.6 допоможе нам дати відповідь на це запитання.

Припустімо, що в економіці встановився підтримуваний 10 %- ний темп інфляції, який викликаний темпом зростання грошової маси, що переміщує криву сукупного попиту таким чином, що вона підноситься вгору на 10% щороку. Коли цей темп інфляції вмонтовано в угоди по заробітній платі і цінах, тоді крива сукупної пропозиції переміщується вгору тим же темпом. Ми бачили це на графіку 30.6 як переміщення кривої сукупного попиту з положення А01 на першому році в положення А&2 на другому році, в той час як крива сукупної пропозиції переміщується з положення а52 до А$2" (Зауважте, що, зробивши графік легшим для сприймання, ми не витримали масштабу так, що криві Ай2 і АБ^ розміщені на 10 % вище, ніж криві А01 та А£2). На першому році економіка перебуває в точці 1 (на перетині АЛ1 та А&;), в той час як на другому році економіка переміщується в точку 2 (перетин А£>2 і А-5,2), і рівень цін зростає на 10% з Р, до Р2.

Припустімо, що призначено нового голову Федеральної резервної системи, який вважає, що інфляцію слід зупинити. Він переконує Раду керуючих зменшити високий темп зростання кількості грошей таким чином, щоб крива сукупного попиту не переміщувалася вгору з положення АО]. Політика уповільнення темпів зростання грошової маси одразу може завдати втрат, якщо приведе до падіння обсягу

Графік 30.6. Антиінфляційна політика в трьох моделях.

За тривалої інфляції, коли економіка переміщується з точки 1 у точку 2, крива сукупного попиту переміщується з положення Ай і у АОг, а короткострокова крива сукупної пропозиції - з АЗ і у положення АЗ2- Коли застосовується антиінфляційна політика, це запобігає переміщенню вгору кривої сукупного попиту, залишаючи її в положенні Ай}. У традиційній моделі економіка переміщується в точку 2' незалежно від того, чи антиінфляційна політика передбачена, чи непередбачена. У новій класичній моделі економіка переміщується в точку 2', коли політика непередбачена, і в точку 1, якщо ця політика передбачена. В некласичній моделі економіка переміщується в точку 2', коли політика непередбачена, і в точку 2", якщо ця політика передбачена.

виробництва. Застосуємо наші три моделі для дослідження рівня, до якого впаде обсяг виробництва внаслідок антиінфляційної політики.

Насамперед погляньмо на результат цієї політики з позиції традиційної моделі економічного середовища [частина (а) графіка]. На цій частині відбувається рух кривої сукупної пропозиції у положення А32, і на нього не впливає нова політика утримання кривої сукупного попиту в положенні АВ1 (чи ця політика передбачена, чи непередбачена). Економіка переміщується в точку 2' (перетин кривих АОі і А£2), і темп інфляції уповільнюється, бо рівень цін зростає тільки до Р2>, а не до Р2. Зменшення інфляції не відбулося без втрат: обсяг виробництва зменшився до У2", який значно нижчий від його природного рівня.

Покійний Артур Оукен з Інституту Брукінгса оцінював, що в традиційній моделі витрати, що виражені через втрату обсягу виробництва на кожен один процентний пункт зменшення темпу інфляції, становлять 9 % щорічного реального ВНП. Висока вартість зменшення інфляції у традиційній моделі є однією з причин, чому окремі економісти неохоче захищають антиінфляційну політику того виду, що випробувана тут. Вони ставлять під сумнів, чи втрати від високого безробіття варті вигод від зменшення темпу інфляції.

Якщо ви дотримуєтеся нової класичної філософії, то ви не повинні бути песимістами щодо високих витрат на зменшення темпу інфляції. Якщо громадськість сподівається, що керівні грошово-кредитні установи зупинять інфляційний процес через зменшення високого темпу зростання кількості грошей, то ця зупинка відбудеться без жодних втрат обсягу виробництва. На частині (б) графіка крива сукупного попиту залишається в положенні А£)1, але оскільки цього очікували, то заробітна плата і ціни можуть пристосуватися без зростання, і крива сукупної пропозиції залишається у положенні А$2 замість переміщення до А£2. Економіка продовжуватиме залишатися в точці 1 (перетині АОі та А5|), і сукупний обсяг виробництва залишиться біля свого природного рівня, тоді як інфляція припиняється, бо рівень цін незмінний.

Важливим елементом у цьому підході є те, що антиінфляційна політика буде передбачена громадськістю. Якщо таку політику не очікують, то крива сукупного попиту залишається в положенні АОг, але крива сукупної пропозиції продовжує переміщуватися в положення АЗ2- Наслідком непередбаченої антган4шщійної політики є рух економіки в точку 2'. Хоча темп інфляції у цьому випадку уповільнюється, все ж він повністю не усувається, як це було, коли антиінфляційна політика була передбачена. Навіть гірше, сукупний обсяг виробництва падає нижче свого природного рівня до У2. Непередбачена антиінфляційна політика тоді далеко менш бажана, ніж передбачена.

Некласична модель раціональних сподівань [частина (в) графіка] також веде до висновку, що непередбачена антиінфляційна політика є менш бажаною, ніж коли вона передбачена. Якщо політика утримання кривої сукупного попиту в положенні АОі непередбачена, тоді крива сукупної пропозиції продовжуватиме переміщуватися в положення А52, і економіка рухатиметься до точки 2' на перетині АО, та А52. Темп інфляції уповільнюється, але обсяг виробництва зменшується до У2., що значно менший його природного рівня.

Якщо антиінфляційна політика, з іншого боку, сподівана, то крива сукупної пропозиції не пройде весь шлях до А52. Вона переміститься тільки до А52", бо ряд угод та контрактів по заробітній платі і цінах (але не всі) можуть пристосуватися таким чином, що заробітна плата і ціни не зростатимуть своїм попереднім темпом. Замість цього переміщення до точки 2' (що відбулося, коли антиінфляційна політика не була сподівана), економіка рухається до точки 2", на перетині кривих АЛ1 і А£2". Наслідок є бажанішим, ніж коли політика непередбачена,- темп інфляції нижчий (рівень цін зростає тільки до Р2.., а не до Р2"), а втрати обсягу виробництва також менші (У2" більший, ніж У2>)>