Міжнародні фінанси - Рогач О.І - ОСНОВНІ НАПРЯМИ РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНОГО РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ

Наприкінці XX ст. склалися основні тенденції, які сьогодні визначають розвиток міжнародного ринку цінних паперів. До головних серед них належать:

1. Фінансова глобалізація — процес інтеграції міжнародних і національних фінансових ринків у єдиний світовий фінансовий ринок. Фінансова глобалізація спричинила руйнування країнних і географічних бар'єрів та зростання обсягів транскордонних операцій з цінними паперами. Основою процесів фінансової глобалізації та інтеграції, посилення тенденцій взаємозалежності і взаємозв'язку ринків цінних паперів стали:

• лібералізація національних фінансових ринків у 80-ті роки, яка забезпечила спрощений доступ на зовнішні ринки, і посиленні активності учасників ринків у провідних фінансових центрах світу — США, Європі, Японії;

• новітні технології й інновації, які з 90-х років набувають дедалі більшого поширення у фінансовій сфері. Це — нові фінансові інструменти, нові способи торгівлі та укладання угод з цінними паперами, нові форми фінансового посередництва, нові технології у сфері створення і поширення фінансової інформації;

• інституціоналізація фінансових ринків — підвищення ролі фінансових інституцій, яке виявляється у зростанні частки цінних паперів, що перебувають у володінні цих інституцій, а також у зростанні частки угод, що укладаються фінансовими інституціями з цінними паперами, відносно частки аналогічних приватних угод.

2. Зміни в структурі пропозиції цінних паперів і відповідна зміна структури міжнародного ринку цінних паперів на користь інструментів реального сектора — корпоративних цінних паперів та їхніх похідних. Одна з найважливіших структурних тенденцій у пропозиції цінних паперів — переміщення боргової діяльності від центральних урядів до приватного сектора, пов'язане з фіскальною консолідацією і скороченням внутрішнього державного боргу в більшості основних індустріальних країн. Зменшення попиту з боку центральних урядів і, як наслідок, поява вільних фінансових ресурсів відкрили доступ на ринок інституціям приватного сектора, а міжнародний ринок боргових зобов'язань почав відігравати для приватного сектора більш важливу роль, ніж національні фінансові ринки. Інша вагома тенденція — зростання пропозиції акцій, надто з боку компаній "нової економіки", діяльність яких пов'язана з інформаційними технологіями.

3. Зміни в структурі попиту на цінні папери. Зрушення в структурі попиту стосуються різних груп інвесторів і є чи не найголовнішою рушійною силою структурних змін на міжнародному ринку цінних паперів. Якісні зміни в попиті приватних (роздрібних) інвесторів зумовлені такими причинами, як зростання добробуту населення і відповідне зростання обсягів приватних заощаджень, підвищення довіри приватних інвесторів до фондового ринку як сектора для вкладання вільних коштів тощо. Але вирішальним фактором є демографічні процеси — зміна демографічної структури населення (внаслідок його старіння) у більшості розвинутих країн, що сприяло розвиткові й реформуванню системи пенсійного забезпечення, збільшенню питомої ваги довгострокових капітальних інвестицій, зростанню попиту на безризикові фінансові активи. Саме люди похилого віку сьогодні є головними суб'єктами попиту на якісно нові фінансові продукти та послуги. Разом з тим інвестори з невеликим та середнім доходом за умов підвищення рівня життя теж прагнуть отримати більш якісні та індивідуально адаптовані послуги на міжнародних фінансових ринках. Зростання обсягу приватних заощаджень, своєю чергою, спричинило зростання попиту інституційних інвесторів, насамперед за рахунок пенсійних і взаємних фондів розвинутих країн. Так, вартість світових пенсійних активів зросла з 6 трлн дол. у 1992 р. до 9,7 трлн дол. у 1997 р. і, за прогнозами, глобальні пенсійні активи у 2002 р. мали становити 13,7 трлн дол. США. Власники цих ресурсів намагаються інвесту вати їх з високою нормою прибутку в низькоризи ковані фінансові активи на різних сегментах світового фінансового ринку.

4. Застосування численних фінансових інновацій, поява яких викликана як бажанням учасників ринку мінімізувати ризики, так і їхнім намаганням збільшити прибутки шляхом зменшення витрат усіх груп учасників ринку. Результатами даного процесу стали, по-перше, розширення спектра фінансових інструментів і послуг, що збільшило діапазон інвестиційних можливостей, по-друге, зменшення трансакційних витрат на проведення фінансових операцій, унаслідок чого зросли швидкість здійснення операцій та їхній обсяг, і, по-третє, зменшення вартості залучення капіталу для позичальників і поява можливостей більш якісної диверсифікації портфеля активів для інвесторів.

Інший напрям інноваційного процесу у фінансовій сфері розгалуження мережі фінансових посередників і поширення нових типів фінансових інституцій, таких, наприклад, як хеджувальні фонди. Виникненння нових форм фінансового посередництва, з одного боку, створює додаткові інвестиційні можливості для приватних інвесторів за рахунок появи нових способів отримання доходів, а з іншого — розширює спектр учасників ринку.

5. Зростання масштабів глобального технологічного переозброєння фінансових ринків на основі телекомунікаційних технологій. Фінансова індустрія стала привілейованою галуззю застосування передових технологій. Ідеться не лише про розвиток електронної торгівлі на традиційних фондових біржах, а й про впровадження нових механізмів торгівлі цінними паперами, які стали альтернативою традиційним біржам. До таких механізмів належать:

• незалежні електронні системи торгівлі, які забезпечують пряме укладання угод між інституційними інвесторами. Зокрема, це електронні комунікаційні мережі (наприклад, ринок Tradepoini у Великій Британії) та альтернативні торговельні системи ! (наприклад, Institutional Network Corporation — INSTINET та Portfolio System for Institutional Investors — POSIT у США);

• електронні брокери, котрі надають послуги щодо торгівлі цінними паперами за допомогою інтернет-технологій. Унаслідок розвитку технологій з'явилися також нові інформаційні системи, які забезпечують учасників ринку оперативною інформацією шодо цінової кон'юнктури ринку, динаміки попиту і пропозиції, обсягу торгівлі і т. д.

Але одним із головних факторів розвитку міжнародного ринку цінних паперів у останні роки XX ст. стало розширення масштабів застосування інтернет-технологій. їхня поява докорінно змінила ідеологію та модель функціонування ринків цінних паперів. І це пов'язано не лише з тим, що інтернет-технології усувають національні кордони між фінансовими ринками. Поперше, інтернет-технології сприяють установленню безпосередніх зв'язків між інвесторами та емітентами безвідносно до їхньої національної належності. По-друге, поява інтернет-технологій уможливила вільну участь приватних інвесторів у інвестиційних процесах на міжнародному ринку.

6. Уніфікація та стандартизація діяльності учасників ринку .цінних паперів. Запровадження міжнародних стандартів у сфері обігу цінних паперів входить у компетенцію Міжнародної організації комісій з цінних паперів — IOSCO (International Organization for Securities Commissions). Задля підтримки стабільності та ефективності ринків цінних паперів IOSCO створює і розробляє стандарти насамперед з регулювання обігу цінних паперів. На стандартизацію діяльності учасників ринку спрямована також діяльність численних офіційних і саморегуля-тивних організацій міжнародного ринку цінних паперів*. Глобально прийнятні стандарти підвищують ефективність проведення міжнародних трансакцій з цінними паперами, а ретельне їх дотримання всіма учасниками ринків цінних паперів сприяє посиленню інтеграції національних фінансових ринків. Так, через розвиток транскордонної торгівлі компаніям-емітентам стало вигідно дотримуватися загальних стандартів діяльності для доступу на організовані ринки цінних паперів різних країн та регіонів. Стандартизація фінансових продуктів дає емітентам змогу зменшувати маркетингові та операційні витрати на залучення фінансування. Професійні учасники ринку, котрі торгують цінними паперами, теж намагаються уніфікувати свою діяльність, аби мати можливість надавати своїм клієнтам високоякісні послуги на різних ринках за мінімальну ціну. Основна невирішена проблема, де стикаються інтереси учасників ринку з різних країн, — міжнародні стандарти бухгалтерського обліку**.

7. Нові механізми консолідації фінансового сектора. Консолідація інституцій фінансового ринку — комерційних і інвестиційних банків, інвестиційних компаній і фондів, бірж і позабіржових торговельних систем, а також відповідне створення об'єднаних міжнаціональних структур — стала важливим чинни-

* Це, зокрема, Міжнародна федерація фондових бірж (Federation Internationale des Bourses des Valeurs — FIBV), Міжнародна група ринків капіталу (International Capital Markets Group — ICMG), Група тридцяти (Group-30), Міжнародна асоціація учасників фондових ринків (International Securities Markets Association — ISMA), Міжнародна асоціація учасників первинних ринків (Intelnational Primary Markets Association — ІРМА), Міжнародна асоціація ринків опціонів (International Options Market Association — IOMA), Спільна робоча група з питань біржової діяльності (Joint Exchange Task Force — JETF), а також аналогічні регіональні об'єднання.

** 3 метою розробки уніфікованих стандартів фінансової звітності ще в 1973 р. було сформовано Міжнародний комітет зі стандартів бухгалтерського обліку — незалежну організацію приватного сектора. На сьогодні за допомогою цього Комітету поширюється 40 міжнародних стандартів з бухгалтерського обліку.

ком інтефування національних ринків у напрямі створення єдиного світового ринку цінних паперів. Основними способами консолідації виступають злиття та поглинання, стратегічні альянси та спільні товариства. При об'єднаннях і поглинаннях відбувається цілковита інтеграція двох незалежних фірм і формується єдина структура, що контролюється з одного центру. Стратегічний альянс є партнерством між незалежними фірмами, в межах якого можуть виникати різні форми співпраці — формальна, технічна та ін. Звичайно співпраця зосереджується в чітко визначених сферах діяльності фірм-партнерів і часто стосується обміну технічними розробками, усунення перешкод, спричинених законодавчим регулюванням, і т. д. Спільне товариство є певним різновидом стратегічного альянсу. За даної форми консолідації дві або більше незалежних фірм створюють та разом контролюють нову структуру. Чотири базові типи кооперації інфраструк-турних інституцій міжнародного ринку цінних паперів, які відбивають різні ступені інтегрованості національних ринків, наведено в табл. 10.4.

Таблиця 10.4

Моделі інтеграційних відносин між організаторами торгівлі цінними паперами

8. Трансформація інфраструктури міжнародного ринку цінних паперів* Результатом фінансової консолідації стала трансформації ринкової інфраструктури міжнародного ринку цінних паперів, яка виявилася у таких аспектах, як:

• концентрація більшої частини послуг для користувачів фінансових ринків у межах однієї структури (вертикальна консолідація). Так, біржові ринки Парижа, Амстердама, Франкфурта, Гель-сінкі, Брюсселя об'єднують первинні і вторинні ринки цінних паперів, ринки похідних інструментів, кліринг та розрахунки. Це дає можливість забезпечити комплексне обслуговування клієнтів, знизити витрати, збільшити ефективність управління ризиками;

• об 'єднання однотипних фінансових інституцій і створення на цій основі регіональних і міжрегіональних торговельних систем та систем розрахунків за цінними паперами (горизонтальна консолідація). Інтеграція на рівні регіонів особливо посилилася після введення євро. Прикладом може слугувати створення в Західній Європі в березні 2000 р. єдиної торговельної системи Euronext на основі злиття фондових бірж Амстердама, Брюсселя, Мадрида, Парижа та Цюріха. Відповідний процес на міжрегіональному рівні репрезентує глобальна стратегія американської позабіржової торговельної системи NASDAQ, яка у 2000 р. на базі інтернет-технології разом з японською компанією Softbank створила торговельну систему NASDAQ-Japan, а у 2001 р. — аналогічну систему для Європи — NASDAQ-Europe*.

9. Посилення фінансової нестабільності на міжнародних ринках цінних паперів. Унаслідок фінансової глобалізації виникли механізми об'єднання ризиків і поширення їх по ринках. Можна виокремити три джерела об'єднання ризиків і поширення локального негативного впливу на національні й міжнародні ринки цінних паперів:

• позабіржовий ринок похідних інструментів. Ринки деривативів стали одним із важливих елементів фінансової інтеграції ринків окремих країн. Частково — через їхній зв'язок з базовими активами (акціями, облігаціями, валютою тощо), які становлять основу похідних інструментів, частково — внаслідок міжнародної структури цих ринків. Так, завдяки універсалізації та стандартизації методів управління фінансовими ризиками за допомогою деривативів інвестори для хеджування своїх угод з фінансовими активами використовують, як правило, найбільш ліквідні національні фінансові ринки, тим самим автоматично посилюючи взаємозалежність різних активів та різних ринків. Але саме через це несприятлива зміна кон'юнктури на будь-якому національному ринку будь-якого фінансового активу здатна передаватися як на ринки інших активів, так і на ринки інших країн;

• інституційна структура сучасної міжнародної фінансової системи. Особливістю сучасного фінансового розвитку є монополізація ринку незначною кількістю великих фінансових інституцій, котрі діють у міжнародному масштабі і здійснюють переважну частину міжкраїнних угод. Коли критична кількість цих інститутів змінює баланс своїх портфелів і ризиків, чи то від імені своїх клієнтів, чи то за власний рахунок, це може мати істотний вплив на національні та міжнародні ринки

• Про співробітництво фондових бірж різних країн див. також розд. 11.

Крім того, оскільки кожна з таких інституцій відіграє важливу роль у функціонуванні міжнародної фінансової системи і не може бути ліквідованою без ризику спричинити негативні міжнародні наслідки, ризикова діяльність і, відповідно, зростання кредитних ризиків одної інституції може швидко поширитися на інші інституції й ринки і призвести до дестабілізації міжнародних ринків цінних паперів;

зростання ступеня інтегрованості національних фінансових ринків. Фінансова інтеграція надала господарським одиницям з усіх регіонів світу доступ до великого загальносвітового фонду капіталу, але водночас посилила ймовірність міжкраїнного поширення несприятливих змін, які відбуваються в економіці окремої країни. Це пов'язано з тим, що, з одного боку, міжнародний рух капіталів залежить від фази економічного циклу, коливань процентних ставок, напрямів національної економічної політики тощо, з іншого боку — переливання короткострокових капіталів має спекулятивний характер, динаміка якого зумовлена причинами суто кон'юнктурного характеру. Тому навіть невеликі зміни на внутрішньому фінансовому ринку певної країни можуть справити непропорційно великий вплив на високорозвинуті та ліквідні ринки інших країн, як це сталося, наприклад, 1998 р., коли відплив портфельних капіталів із фінансових ринків азійських країн спричинив загальносвітову фінансову кризу і скорочення темпів зростання світової економіки у 2 рази.