Міжнародні фінанси - Рогач О.І - МІЖНАРОДНІ ОБЛІГАЦІЇ: ОСНОВИ

Поняття міжнародних облігацій

Облігація — це борговий фінансовий інструмент, за яким позичальник (емітент) зобов'язується сплатити кредиторові (інвесторові) всю суму боргу плюс проценти протягом певного проміжку часу.

Термін "міжнародні облігації" вживається у широкому та вузькому значеннях. У широкому сенсі в це поняття входять усі основні боргові інструменти, які розміщуються на міжнародних фінансових ринках, — і облігації, і ноти. У вузькому — лише міжнародні облігації. Надалі ми вживатимемо даний термін у вузькому значенні. У цьому контексті ринок міжнародних облігацій представлений двома основними типами облігацій:

• іноземні облігації;

• єврооблігації, або євробонди.

Відмінності між цими типами цінних паперів стосуються насамперед сфери та методики їхнього розміщення, режиму оподаткування, обсягу надання інформації при емісії, кола потенційних покупців. Облігації, випуск яких охоплює обидві категорії міжнародних облігацій — іноземні облігації та єврооблігації, — дістали назву глобальних облігацій.

Учасники міжнародного ринку облігацій

Однією з характерних особливостей міжнародного ринку цінних паперів є різнорідність його учасників, які визначають як попит, так і пропозицію фінансових інструментів. До основних учасників цього ринку належать міжнародні позичальники, котрі залучають необхідні фінансові ресурси на міжнародному ринку позичкових капіталів і, відповідно, виступають емітентами цінних паперів. Традиційно виділяють шість категорій емітентів міжнародних цінних паперів, які застосовують найрізноманітніші стратегії залучення фінансування на міжнародних ринках:

• наднаціональні інституції — насамперед міжнародні фінансові організації, такі як Міжнародний банк реконструкції й розвитку, Міжнародна фінансова корпорація, а також регіональні банки реконструкції й розвитку;

е суверенні позичальники — національні центральні уряди як розвинутих країн, так і країн, що розвиваються;

• субсуверенні позичальники — регіональні уряди, наприклад уряди німецьких земель, провінцій Канади, штатів Австралії тощо, а також органи муніципальної влади;

• квазісуверенні позичальники — державні і напівдержава установи та агенції;

• фінансові інституції, серед яких найважливіше місце посідають комерційні та інвестиційні банки;

• корпорації нефінансового сектора — насамперед транснаціональні корпорації та великі національні корпорації. Основними покупцями міжнародних цінних паперів є міжнародні інвестори, які поділяються на дві групи:

1) роздрібні інвестори — приватні особи*;

2) інституційні інвестори — фінансові інституції, такі як страхові компанії та пенсійні фонди, взаємні фонди та інвестиційні компанії, хедж-фонди та ощадні банки, які інвестують залучені кошти у фінансові активи на професійній основі. Роздрібні інвестори віддають перевагу інвестуванню в єврооблігації, тоді як інституційні інвестори є головними вкладниками в іноземні облігації. Втім, і на ринку єврооблігацій, і на

• Іноді до роздрібних інвесторів відносять також невеликі фінансові інституції.

ринку іноземних облігацій інституційні інвестори абсолютно переважають.

На ринку міжнародних облігацій діє незначна кількість основних інвестиційних посередників, котрі укладають переважну частину всіх угод з розміщення облігацій і здійснюють переважну частину міжнародних трансакцій з цінними паперами. Це такі інвестиційні банки та фірми з торгівлі цінними паперами, як Merrill Lynch, JP Morgan, Morgan Stanley DW, Deutsche Bank, Goldman Sachs, Warbmg Dillon Read, Credit Suisse First Boston, Salomon SB, ABN AMRO, ING Barings, Lehman Brothers, Nomura, Union Bank of Switzerland та деякі інші. Наприкінці 90-х років ринкова частка 10 банків-лідерів становила майже 80 %.

В табл. 11.1 наведені основні показники, що характеризують сучасний розвиток міжнародного ринку облігацій.

Таблиця 11,1

Основні характеристики валової емісії на ринку міжнародних облігацій і нот (млрд дол. США)