Міжнародні фінанси - Рогач О.І - Фактори розвитку ринку іноземних акцій

Основними факторами, що визначають ступінь розвитку ринку іноземних акцій у певній країні, є:

1. Наявність розвинутого високоліквідного фінансового ринку, на якому зосереджено значний обсяг фінансових ресурсів. Великий за розмірами і ліквідністю внутрішній фінансовий ринок відкриває широкі можливості як для позичальників, так і для інвесторів.

Щонайперше, значний обсяг внутрішніх заощаджень визначає стійкий попит національних інвесторів на цінні папери. Але для емітента дуже важливою є наявність активного, ліквідного вторинного ринку, оскільки саме такий ринок приваблює інвесторів. У випадку низьколіквідного ринку з невеликим оборотом цінних паперів виникає ризик ліквідності, і емітент може натрапити на проблему розміщення своїх акцій або для компенсації нестачі ліквідності матиме сплачувати більший дохід.

Ліквідність і стійкість фінансової системи забезпечується функціонуванням високопрофесійних фінансових інституцій, які пропонують диверсифікований спектр фінансових послуг і формують ефективні ринкові механізми для операцій з цінними паперами. Результатом їхньої діяльності є підвищення ефективності фінансових трансакцій. Іншу умову ліквідності ринку становить стабільна національна валюта, яка забезпечує постійний попит позичальників на фінансування саме в цій валюті, отже, прагнення отримати доступ саме до такого ринку. Найбільш конкурентоспроможним за обсягами капіталу та оборотом торгівлі цінними паперами, різноманітністю ринкових сегментів та їх взаємо-поєднанням є ринок США, він же вважається і найліквідніинш ринком світу. За своїми характеристиками до ринку США наближається ринок Великої Британії.

2. Доступність то якість інформації щодо цінних паперів і захист прав інвесторів. Доступ інвестора до необхідної інформації дає йому змогу швидко оцінити фінансові продукти й ухвалювати обгрунтовані рішення щодо купівлі тих чи інших цінних паперів, а відтак формується стабільний попит на фінансові інструменти, в тому числі й на іноземні акції. За обсягом, деталізацією, достовірністю і ареалом поширення інформації лідерами є США, Велика Британія та Японія.

3. Трансакційні витрати на випуск і обіг цінних паперів. Прямі витрати випуску та обігу акцій складаються з двох компонентів: витрат на емісію та витрат на укладання угод на вторинному ринку. Своєю чергою, трансакційні витрати вторинного ринку охоплюють комісійні посередникам і оплату розрахунково-клірингового обслуговування. Трансакційні витрати на укладання угод є вищими в тих країнах, де застосовується практика фіксованих комісійних, а клірингово-розрахункові системи базуються на відсталих технологіях. І якщо загальною тенденцією став перехід до договірних комісійних, то клірингові й розрахункові процедури в різних країнах залишаються неуyіфікованими. Серед розвинутих ринків проблема трансакціяних витрат залишається невирішеною у країнах Західної Європи, де клірингово-розрахункове обслуговування значною мірою базується на практиці і технологіях 70—80-х років.

4. Ступінь і характер державного регулювання" Привабливість національного ринку як місця випуску іноземних цінних паперів значною мірою залежить від таких його характеристик, як наявність обмежень на торгівлю іноземними цінними паперами або інвестування коштів у іноземні цінні папери, жорсткість законодавчих вимог щодо регулювання діяльності акціонерних компаній, у тому числі й іноземних, і т.д. Масштаби та характер таких обмежень у певній країні стимулюють або, навпаки, стримують розвиток у ній ринку іноземних акцій. Так, відсутність федеральних законів, які забороняють або обмежують участь нерезидентів в угодах з цінними паперами на комерційних засадах, робить фондовий ринок Швейцарії одним з високопривабливих ринків світу.

Проте уряди багатьох країн усе ще дотримуються протекціоністських інвестиційних правил щодо інституційних інвесторів, зокрема інвестиційних та пенсійних фондів і страхових компаній. Наприклад, у Італії пенсійні фонди мають інвестувати значну частину коштів, якими вони управляють, у вітчизняні урядові облігації. Аналогічна практика поширена і в інших країнах — Франції, Німеччині, Японії, Канаді і т.д. Як наслідок середній американський інвестиційний фонд у 6 разів більший, ніж такий самий фонд у Європі, відповідно вища й середня реальна ставка доходу, отримуваного пенсійними фондами США*. А це означає, що в результаті обмежувальної інвестиційної політики інвестиційна база іноземних акцій звужується.

5. Податковий режим. На інтенсивність розвитку ринку іноземних акцій істотно впливає також національна політика стягування податків — оподаткування доходів від торгівлі цінними паперами, володіння іноземними акціями, доходів на приріст капіталу, оподаткування грошових переказів за кордон і т.д. Це пояснюється тим, що інвестори орієнтуються на ставку дохідності після сплати податків. Практика оподаткування дуже різниться в окремих країнах. Так, із деяких цінних паперів податок "біля джерела" утримується, а з деяких — ні. Іноді прибуток від продажу цінних паперів прирівнюється до доходів. Важливе значення мають також строки податкових виплат. Адже інвесторові іноді вигідніше відстрочити сплату податків і віднести її на рахунок витрат наступного фінансового року і т.п. На практиці відмінності в податкових режимах стали значним чинником розвитку ринків іноземних акцій у тих чи інших країнах — там, де діють податкові стимули, такі ринки більш розвинуті. Так, Велика Британія, яка не стягує податків "біля джерела" доходу, стала місцем зосередження транснаціональних корпорацій і випусків іноземних акцій. Певні країни, такі як Нідерланди і Люксембург, мають порівняно низькі податки, що стягуються "коло джерела", і це зробило їх привабливими для країн проміжного володіння.

6. Специфіка національних бухгалтерських стандартів. Бухгалтерські стандарти і правила істотно різняться по країнах. Необхідність гармонізувати фінансову звітність відповідно до національних стандартів певної країни суттєво збільшує витрати виходу емітентів на ринок іноземних акцій. У цьому сенсі різко зростає привабливість ринку Великої Британії, де вимоги до компаній-нерезидентів спрощені — вони мають надавати фінансову звітність у відповідності з міжнародними стандартами бухгалтерського обліку.